Сьогодні на Африканському континенті виконують завдання місії ООН вже два українських миротворчих контингенти. Один з них — 4-й окремий ремонто-відновлювальний батальйон (орвб) ЗС України дислокується в Сьєрра-Леоне, другий — 56-ий окремий вертолітний загін (овз) — у сусідній державі Ліберії.
Основним завданням українських ремонтників в Сьєрра-Леоне є забезпечення надійної роботи броньованої та автомобільної техніки інших держав. Кожен з цих контингентів має свою зону відповідальності, маршрути патрулювання, місця встановлення блокпостів, які розташовані в африканських джунглях, де й доріг, у їхньому європейському розумінні, немає.
Один з таких контингентів — замбійський — дислокується в Тонго. Його чисельність близько 800 чоловік. Для виконання миротворчих завдань та власного життєзабезпечення замбійці мають десять бронетранспортерів (БТР-60), десять вантажівок Урал- 375 та п’ять — ЗІЛ-131. Їхнє технічне обслуговування та ремонт — турбота українських миротворців, що передбачено меморандумом між Україною та ООН. Практичне його виконання покладено на військовослужбовців 4-го орвб. А безпосереднім виконанням опікуються невеликі ремонтні бригади батальйону, які діють автономно, у відриві від основного контингенту.
У складі української ремонтної бригади, що дислокується разом з замбійським контингентом в населеному пункті Тонго, шість професіоналів-ремонтників. Обов’язки старшого ремонтної бригади виконує досвідчений спеціаліст з експлуатації та ремонту бронетанкової та автомобільної техніки прапорщик Олександр Путятін. Він уже вдруге на Африканському континенті й має достатній досвід для виконання завдань у складі автономних ремонтних бригад. У Тонго під його керівництвом працюють прапорщик Сергій Восолатий, сержанти Сергій Зогій, Євген Дзюбак, Олександр Гой та молодший сержант Валерій Коровченко.
Розуміючи складність виконання завдань у відриві від основного контингенту, командування 4-го орвб підбирало в бригаду кращих фахівців-ремонтників з різних рот батальйону. Завдяки їхній майстерності у важких умовах африканських джунглів щоденно всі 15 автомобілів замбійського контингенту виїжджають справними для виконання завдань місії.
Для цього кожного ранку, перед виїздом, українські ремонтники роблять технічний огляд та обслуговування техніки, й лише після цього дається дозвіл на експлуатацію. Інші ремонтники готують до виїзду на патрулювання бронетранспортери. А після виходу техніки з парку українські миротворці займаються відновлюванням вантажівок та БТР, які потребують ремонту після виснажливих рейдів по бездоріжжю. Замбійські водії, чия техніка перебуває на обслуговуванні, також не стоять осторонь — вони працюють з нашими хлопцями в одній дружній команді.
Взагалі замбійські водії досить відповідально експлуатують автомобілі та БТР, керуючись жорстким правилом: за справний стан техніки відповідає водій. Це правило встановило командування замбійського контингенту. І якщо під час ремонту техніки виявиться, що причиною виходу її з ладу були непрофесійні дії водія, останній буде покараний. Причому покарання може бути досить суворим. За словами Олександра Путятіна, одного разу замбійський водій отримав 42 доби арешту за те, що з його вини перегрівся двигун автомобіля. Причому весь цей час він просидів на гауптвахті, яка в замбійців зроблена у вигляді ями.
Втім, такі випадки — це, швидше, прикрий виняток. За словами наших хлопців, серйозні поломки, коли техніка виходила з ладу з вини замбійських водіїв, зустрічаються досить рідко.
ДЕ «МЕРСЕДЕСИ» НЕ ПРОЙДУТЬ...
Основною причиною виходу техніки із строю залишаються дороги або, точніше, їхня відсутність та клімат, у якому несуть службу наші миротворці. Щоб уявити хоча б приблизно всі ці умови, необхідно декілька слів сказати про місце дислокації замбійського контингенту, а отже й наших ремонтників на чолі з прапорщиком Путятіним.
Населений пункт Тонго розташований на південному сході Сьєрра-Леоне біля підніжжя гір, які покриті віковими джунглями, і добре відомий далеко за межами Сьєрра-Леоне завдяки алмазним родовищам. Алмази тут добувають у піщаному грунті відкритим способом, тому вся територія навколо Тонго являє собою безліч ям та насипів промитої породи.
Відстань між Тонго та невеличким поселенням Пангома, через яке проходить маршрут патрулювання замбійських миротворців, — 12 кілометрів. Проте під час сезону дощів цю відстань доводиться долати близько двох годин. З неба не просто капає — стоїть стіна із води. Дощі можуть іти днями. У цей період земля просто не може вбирати у себе воду, й вона потоками стікає в долини. У результаті дороги мають вигляд розкислого болота з канавами, заповненими водою до самого верху.
Враховуючи важкі кліматичні умови й надійність української техніки, замбійські миротворці віддають перевагу саме їй, а не тим автомобілям, які є в їхньому постійному забезпеченні. Між іншим, серед них вантажівки марки «Мерседес» та джипи- «лендровери». Так, коли замбійський командир виїжджає кудись у негоду, попереду нього рушає українська вантажівка, якій відведена роль тягача на випадок буксування командирського автомобіля.
МОВНИЙ БАР’ЄР
Саме ці непогані показники української техніки, а відтак і постійна її експлуатація, додає роботи нашим ремонтникам. Але українці на це не скаржаться. Вони готові за будь-якої погоди якісно та вправно виконувати поставлені завдання. Усі роботи на техніці українські миротворці виконують під відкритим небом. Якихось спеціальних навісів від дощу чи спеки просто не існує — це Африка.
На перших порах під час ротації українського батальйону й заміни ремонтних бригад нашим ремонтникам було нелегко вирішувати питання з замбійськими колегами. Перепоною був мовний бар’єр. Ламаною англійською міг спілкуватися тільки прапорщик Сергій Восолатий. Але через деякий час, у ході спільної роботи на техніці та при вирішенні інших питань з миротворцями із Замбії, наші хлопці опанували той мінімум, який зрозумілий для кожної сторони.
Щоправда, коли виникає якесь складне питання, коли потрібна деталізація, без сторонньої допомоги не обійтися. Перекладачем в такій ситуації виступає місцевий полісмен капітан Мозес, який добре володіє англійською й російською мовами. Свого часу він сім років навчався у Воронезькому інституті на історичному факультеті. А сьогодні він обіймає посаду заступника начальника місцевої поліції і є досить впливовою людиною в своєму містечку. Проте, незважаючи на досить високу посаду, Мозес із задоволенням допомагає у спілкуванні українським миротворцям. А ті в свою чергу віддячують гостинністю африканському добродію. За чашечкою чаю для наших хлопців відкривається багато чого нового із життя місцевого населення.
ПОБУТ АВТОНОМНОЇ БРИГАДИ
Проживає ремонтна бригада в наметі, який розбито на території замбійського контингенту. Поруч з українським наметом розташована стоянка техніки, а за тридцять метрів розбиті намети замбійців. Для приготування їжі в українців є газова плита, яку виділили для користування замбійські колеги. Раніше доводилося задовольнятися «керосинкою».
Замбійці невеликі шанувальники прогресивних технологій, майже завжди вони готують собі їжу на відкритому вогнищі у великому казані. В українців за приготування їжі за власним бажанням узявся сержант служби за контрактом Олександр Гой. Щодня він піднімається раніше за всіх і чаклує над казанками, розуміючи, що від цього залежатиме настрій колег на цілий день. Добре вивчивши смаки своїх товаришів, Олександр щодня розкриває свій талант кухаря, балуючи товаришів власними стравами.
Можливість імпровізувати з харчами хоч і невелика, але все ж таки є. Продукти наша бригада отримує з базового табору українського контингенту. Їх доставляють в Тонго раз на тиждень за допомогою гелікоптера. Цим же рейсом отримують харчі й замбійці.
Ремонтники зберігають продукти в холодильниках у замбійських колег. Весь посуд після прийому їжі миється й складається в металеві ящики. У них також зберігаються продукти, яким не потрібний холод (сік, хліб, печиво, джеми тощо). Така перестраховка в першу чергу пов’язана з тим, щоб запобігти доступу до харчів та посуду гризунів, які в цьому регіоні є активними рознощиками лихоманки Ласо.
Питна вода привізна. Перед уживанням її обов’язково кип’ятять, заливають у каністри та ставлять для охолодження в холодильники. Комфорту мешканню в наметі додає кондиціонер, який можна застосувати в різних режимах. У сезон дощів доводиться включати кондиціонер і на обігрів, щоб просушити від надмірної вологості намет та особисті речі. Адже вдень температура повітря під сорок градусів, а на ніч може опуститися до п’ятнадцяти.
Із закінченням робочого дня о 19 годині вже смеркає. А за п’ятнадцять хвилин у Африці вже наступає ніч. Ввечері активізується життя комах та комарів. Тому, захищаючись від їхніх укусів, усі одягають штани й куртки. Не завадить скористатися протималярійними репелентами. У нічний час в наметі захистить від комарів натягнута над ліжком протимоскітна сітка. Крім того, підпалюються та вмикаються промислові фомульгатори, які в більшості випадків орієнтовані на виділення снодійного запаху для комах.
Особливих розваг у вечірній час немає. Одні читають книги, інші грають в шахи, пишуть листи рідним. Але, за словами самих миротворців, після напруженого дня іноді просто хочеться виспатися, оскільки вимотує не так робота, як спека. Хоча є ще одна, спільна, так би мовити, віддушина: всі разом виховують загальну улюбленицю — мавпу на прізвисько Сайман. Випадково вона забрела на територію табору й облюбувала дерево поруч з наметом наших ремонтників. З тих пір вже понад два місяці мешкає на ньому. За цей час вона стала зовсім ручною. У години відпочинку й вечорами вона забавляє миротворців своєю безпосередністю, отримуючи як винагороду різні ласощі — банани, йогурти, печиво.
На свята, та й просто так у гості до українців заходять їхні замбійські друзі сержанти Джозеф, Вікторій та прапорщик Остана, з якими склалися досить теплі стосунки. Про те, що замбійське командування добре ставиться до наших хлопців, говорить і той факт, що українці за 25 центів можуть телефонувати додому із замбійського контингенту. А це для наших миротворців — як ковток свіжого повітря, після якого забуваєш про втому.
