Сьогодні в інституті з восьми відділів залишилося три.
Доводиться скорочувати людей. Свої розробки інститут поступово, переходячи
на «комерційні рейки», поширює і пропонує сам, розсилаючи листи в різні
організації України. Одна із статей доходу — виробництво силами інституту
балончиків зі сльозоточивим газом для міліції і населення.
У приймальні директора інституту академіка Олександра Анастасійовича
Дашковського, автора численних винаходів, капає зі стелі і немає світла,
стіни обідрані. Весь інститут до підвалу залито під час гасіння пожежі
в фірмі ДЕУ, що розташовувалася на верхніх поверхах будинку. Наша розмова
у такій непрезентабельній обстановці — про захист середовища проживання
людини сьогодні.
— Олександре Анастасійовичу, ваші підлеглі буквально відповідають
за контроль чистоти повітря, що його вдихають громадяни України...
— Так, ми контролюємо, насамперед, чим дихає наше населення.
Медики всього світу визначили 500 небезпечних забруднювачів повітря. Відтак
вирішили, що п’ятсот проконтролювати неможливо і виділили з них лише п’ять
— чадний газ, сума окислів азоту, сума вуглеводів (з них нетоксичний лише
метан, але він небезпечний тим, що горить і вибухає), сірчистий ангідрид,
і настрашніший і найшкідливіший — озон. Дуже небезпечно, якщо над вашою
«фазендою» проходить високовольтна лінія. Подаруйте її ворогу своєму...
Ми виготовляємо прилади, що вимірюють вміст забруднювачів
у повітрі. Прилади такого типу вміють виготовляти тільки в США, Японії
і в нас. За ідеального стану справ у Києві вони повинні бути розташовані
в певних точках міста, на спеціальних станціях, і таких станцій має бути
24. Вони повинні працювати без обслуговування упродовж 30 діб, постійно
проводячи вимірювання. А насправді існує тільки одна така станція — у нас
в інституті. Суть роботи цих станцій у тому, що взяття проб здійснюється
одномоментно. Тоді маємо повну картину того, що відбувається в місті. Наприклад,
співробітник бере, наприклад, волейбольною камерою повітря на аналіз на
Оболоні, а відтак їде за наступним аналізом на Поділ, а в цей час вітер
з Оболоні подув на Поділ. У результаті працівник вимірює на Подолі те,
що здуло з Оболоні. Яка вже тут точна картина?
— Але, грунтуючись бодай на цих даних, ви можете назвати
найбільш забруднені райони в місті?
— Найшкідливіше перебувати на Брест-Литовському проспекті,
практично на всій його довжині, а особливо — в районі заводу «Більшовик».
Московська площа, Хрещатик — дуже небезпечно. Дарницький район — особливо
в районі хімкомбінату. Печерськ — біля взуттєвої фабрики. Харківський —
там сміттєспалювальний завод з дуже поганими очисними спорудами. Оболонь,
Русанівка — більш-менш прийнятні для життя. Наприклад, колись такі прилади
нам подарували фінни. І я поставив їх на другому поверсі в міськвиконкомі
на Хрещатику. Трубочки вивели на вулицю. Я ж знав, яка жахлива екологія
на Хрещатику, але мене цікавила реакція чиновників. Доки доїхав до інституту
— вже телефонують: мабуть, щось на «Арсеналі», якісь викиди, прилад показує
— в 3—4 рази перевищення норми. Це звичайна ситуація на Хрещатику. Після
цього по ньому перекрили рух вантажного транспорту. Але це не рятує. Нормальній
людині, за моїм глибоким переконанням, виходити на вулицю, особливо в районі
Горького, проспекту Перемоги, Хрещатику найрозумніше з 23.00 до 4—5 ранку.
А решту часу, коли транспорт рухається і працюють промислові підприємства,
за всіма параметрами йде перевищення норми допустимого забруднення.
— Чи можна Київ за забрудненістю атмосфери порівняти з
Парижем, Лондоном або Нью-Йорком?
— У цих містах ситуація приблизно вдвічі краща, ніж у Києві.
Порівнюючи атмосферу Києва з Лас-Вегасом і Лос-Анджелесом, я дійшов висновку,
що у нас у цій же галузі справи в 5—10 раз гірші.
— А що найбільше забруднює нашу атмосферу?
— Автомобільний транспорт. Його викиди становлять приблизно
77—80% всіх викидів в атмосферу. Промислові викиди сьогодні менш актуальні,
бо промисловість стоїть. Будувалися ж усі наші промпідприємства з дуже
поганими очисними спорудами (з самого початку). Населення купує старі автомобілі,
в яких каталізатор (він розташований всередині вихлопної труби і спалює
шкідливі речовини. — Авт.) вже спрацювався. У нас допустимі норми щодо
вихлопних газів у 10 разів вищі, ніж на Заході, але ми перевищуємо навіть
їх у 3—5 разів. Наш бензин містить свинець. На Заході вимоги до бензину
інші. Наш 76-й — це вже за межею. Купувати треба бодай 92-й і вище. А у
нас людина не тільки отруює навколишнє середовище, а й себе саму і своїх
близьких, яких вона везе. Підраховано, що автомобіль класу «Жигулі» в середньому
при згорянні 1 кілограма бензину викидає 465 грамів отруйних газів. Отож:
залив 40 літрів палива в бак і викинув приблизно 18 кілограмів погані.
— Ви говорили, що за допомогою ваших приладів можна зекономити
метан у великих кількостях...
— Байдуже ставлення до наукових винаходів в нашій країні
— аксіома. Приклад: метан — це газ, який нам украй необхідний для опалювання.
В Україні видобувається лише 18% свого метану від загальної потреби. Росії
ми за нього платимо дуже дорого: $83 за одну тисячу кубічних метрів. Якщо
на кожній з установок, на якій спалюють метан, економити за допомогою виготовленого
нами приладу бодай один відсоток метану, то загалом у країні можна за рік
заощадити $1 мільярд.
— Чи має інститут такі прилади або унікальні розробки,
яких немає ніде у світі?
— Так, має. Наприклад, переносний аналізатор промислових
викидів, принцип роботи якого грунтується на оптичному методі. Він вільно
вміщується в «кейсі». На Заході такий прилад працює за допомогою електрохімічних
методів, термін служби його датчика — 1—1,5 роки. А наш — умовно вічний:
він працюватиме десять років, і нічого в ньому міняти не треба.
— Ви займаєтеся вимірюванням рівня забруднення приміщень?
— Так. Але у нас дивні дози: наприклад, гранично допустима
норма вмісту шкідливих компонентів у кубічному метрі повітря для житлового
приміщення — 1 міліграм, а робочого — 20. Смертельна ж доза — 40 міліграмів.
І так у всіх країнах колишнього СРСР. У нас із моменту чорнобильської трагедії
ніколи не публікували відомостей про те, чи був викид плутонію. Адже це
найстрашніший токсичний компонент ядерного процесу. Тому я з великою часткою
вірогідності припускаю, що його таки було викинуто. Жахливішої і токсичнішої
речовини не існує на земній кулі. Англійські вчені кажуть, що досить одного
фунта (400 грамів) плутонію, щоб знищити 10 мільярдів людей.
— Олександре Анастасійовичу, поклавши руку на серце, в
Дніпрі купатися можна?
— Ну, будь ласка, якщо туди ніхто не злив нафту... Я купаюся.
— А радіація?
— Вважаю, що трошки гірше, ніж було до Чорнобиля, але не
настільки, щоб треба було боятися і не купатися. Тим більше в районі Центрального
пляжу стежать за якістю води — є спеціальна фірма, що займається цим —
«Плессо». Найнебезпечніше для Дніпра — це шкідливі промислові роси. А тому
страх зайвий абсолютно.
— Але, напевно, слід розрізняти все-таки страх як природний
інстинкт самозбереження і фобію як страх, із яким людина вже не в силах
боротися, тобто хворобу.
— Про страх. Мої сусіди по дачній ділянці на Осокорках,
передмістя Києва, дізнавшись, хто я такий, почали просити: допоможіть нам
все виміряти, ми тут вже вмираємо. Я виміряв: все в нормі... А ось там,
де треба боятися... Наприклад, виготовили прилад, який вимірює, коли ви
засмагаєте, дозу ультрафіолетового опромінення, що ви отримуєте. Припустимо,
вам лікар дозволяє на день приймати певну дозу: ви відразу виставляєте
на приладі потрібну дозу і лягаєте під сонцем. Коли її отримаєте, прилад
подасть сигнал. Є подібний прилад американський — він удвічі більший, а
наш на долоні вміщується. Але він нам обійшовся досить дорого, тобто його
нерентабельно продавати дешевше, ніж за $50. Але й працювати може п’ять-десять
років. Це ж здоров’я! Ми пропонували цей прилад торгівлі, нам відповіли
— за такі гроші його ніхто не купить. Жінки ж купують прилад для гоління
за $100—150. Чомусь ніхто не боїться, засмагаючи, опромінитися і отримати
рак. Шахтар із Тюмені, якого я зустрів у Криму, мені сказав: «Мені $50
не шкода. Але за три роки в Крим на три місяці приїхав — нехай у мене шкура
задубіє, і я цим користуватися не буду».
Ставлення до екології свідчить про загальну культуру людини.
Коли собі та іншим під ноги плюють на вулиці — це ж також екологія. Екологія
— це наука про дім, у якому ми живемо. «Екос» — з грецької «дім», «логос»
— наука...
№241 16.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
