Виявилося, що «Щедрик» нашого Миколи Леонтовича — одна з найулюбленіших і найпопулярніших серед американців різдвяних мелодій Christmas (Різдво) — найтриваліше, найпопулярніше, найрадісніше свято в Америці з 14-ти офіційно визнаних загальнодержавними. І хоча це християнське свято, але, згідно з пануючою тут інтернаціональною лояльністю, його святкують і інші віруючі. Тим більше, що довгий вікенд цьому сприяє. Так, у принципі релігійне свято стало загальногромадянським.
На відміну від нашого Різдва, тут воно втратило своє первинне релігійне забарвлення й перетворилося на свято веселощів, подарунків, необмеженої гостинності, додаткових відпусток. Воно пов'язане зі збереженням ритуальних традицій, святковими декораціями, театралізацією, суєтою, дорожніми пробками, натовпами в крамницях, нерозсудливою витратою коштів. Але, передусім, американське Різдво — це
СВЯТКОВІ ДЕКОРАЦІЇ ТА МУЗИКА
Безмежна фантазія передріздвяного оформлення — будівлі, дерева, кущі, вітрини, приватні двори, міські ялинки одягаються в електричні гірлянди з малесеньких різнокольорових лампочок, що мерехтять. Вони горять вдень і вночі з кінця листопада до середини січня (електрики тут ніколи й ніде не заощаджують). Електродекорації — це різноманітність художніх дизайнів. На вулицях Нью-Йорка, в приватних дворах «спальних» містечок, що примикають до столиці світу Нью-Джерсі виставляються цілі лялькові вертепи. Санта-Клауси в яскраво-червоних «жупанах» дзвонять у дзвоники, закликаючи до «своїх» ресторанів, крамниць, музеїв! На знаменитій найбагатшій вулиці Манхеттена — 5-й авеню — вітрини багатих магазинів перетворюються на лялькові театри. Вони зображають історію Америки «в особах». Безкоштовна фантастично багата вистава.
Ви потрапили до маленького містечка? Увечері можна без кінця ходити безлюдними вулицями й милуватися неповторними декораціями кожного двоповерхового приватного будинку середнього американця: свій ляльковий театр, вінки, музика. В будинках той же різдвяний дизайн — у червоно-зелених тонах — свічки, скатерки, килимки перед вхідними дверима, рушники, одяг дітей. Все повинне бути «specific». Витрачається на це сила-силенна зусиль і фантазії, оскільки багата й незвичайна «вітрина» — це показник власного престижу. І як переконливий приклад «показухи», а може, просто як вияв філантропії багатих (і щедрих) є феєрична вистава, яку влаштовує один мільйонер із містечка Лівінгстон штату Нью-Джерсі. З середини грудня до середини січня господар багатого будинку перетворює своє житло і величезний двір на грандіозну театрально-музичну виставу котра сяє вогнями. Двір наповнено біблійними, історичними та іншими епізодами, дійові особи яких керуються комп'ютерами. Герої рухаються, співають, танцюють. Ялинка в дворі величиною не менше, аніж на майдані Незалежності в Києві. Величезний Санта-Клаус у колісниці з чотирма оленями «летить» на даху будинку. З репродукторів ллється класична (демонструє смак господарів) і різдвяна музика.
Музика лунає весь грудень скрізь і всюди: в крамницях, холах установ і навчальних закладів, у портах і вокзалах. І як було не сторопіти, уперше почувши в цьому потоку рідну мелодію:
«Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка...»
Виявилося, що «Щедрик» нашого Миколи Леонтовича — одна з найулюбленіших і найпопулярніших серед американців різдвяних мелодій. Вона звучить, до речі, і в грандіозному традиційному різдвяному щорічному шоу в «Radio-City» Нью-Йорка, подивитися на яке приїжджають з усієї Америки й навіть інших країн і яке виконують тут півтора місяця двічі на день.
Разом зі зміною зовнішнього вигляду країни, святкове оздоблення якої видає її благоденство і прагнення людей себе показати, змінюється в грудні й ритм життя натовпу. У цей місяць процвітає торговельний бізнес, витягуючи з гаманців громадян ледве чи не половину річного прибутку. Майже всі, без винятку, в ажіотажі придбання подарунків, адже ПОДАРУНОК — ЦЕ ОБОВ'ЯЗОК І ПРЕСТИЖ
Вони купуються всіма і для всіх: рідних, близьких, колег, підлеглих, друзів, «потрібних» людей. Торговельний бізнес несамовито підтримує цю традицію: рекламою, сейлами, безкоштовними подаруночками- дрібницями на додачу до основної покупки. Можливо, цю традицію привезли скандинави, які разом зі шведами славляться подарунковим бумом. Але нашими людьми вона сприймається як чисто американське явище. На придбання подарунків йде сила-силенна часу, нервів і, кому під силу, творчої фантазії. Фантазери тягнуть додому цікаві речі протягом року — стараються догодити своїй родині. Інші прагнуть «убити» ціною — престижно-дорогим подарунком. Треті вручають те, що потрапило під руки. Часто в будинках накопичується безліч непотрібних речей. Деякі, практичні, вручають із ярликами і чеками. Тоді обдаровані біжать до крамниць здавати або міняти їх.
Але не достатньо лише купити подарунок — його треба ще відповідно оформити різдвяним декоративним папером, поклавши в обов'язкові коробки. Дорожнеча упаковки чи навпаки — показник вашого престижу і вашого ставлення до того, кому подарунок підноситься.
Вручення подарунків — також особлива процедура. Членам сім'ї — звичайно після святкового обіду, заздалегідь поклавши коробки, упаковки під ялинку з обов'язковими ярликами «кому — від кого». Любування подарунками — знов- таки ритуал, що займає багато часу і викликає традиційні реакції: «бьютифул», «грейт», «вері найс».
Я була свідком також іншого підходу. Сім'я складає план прийомів... для вручення подарунків. Рідня з інших будинків і штатів приїжджає в один будинок для поздоровлень, потім — за колом. І знов-таки, обов'язкове дотримання ритуальної реакції: захоплення вдячності, реакція тих, хто приносить дари: ось догодили, не поскупилися, вгадали бажання. Вся ця подарункова лихоманка вражає умінням влаштовувати домашній театр, свято. На тлі скупого на почуття сторіччя, що йде, ця консервативна традиція — кредит американцям...
У той же час знайшлися й ті, що... намагаються зупинити азарт. Американська банківська асоціація виступила в пресі: не піддавайтеся купівельній знаді, полічіть, скільки ви вже витратили, чи знаєте ви, що за оплату різдвяних боргів доведеться розплачуватися чотири місяці?
Проте подарунки — це ще не всі турботи. РІЗДВЯНІ ПРИЙОМИ — ОБОВ'ЯЗКОВА ЧАСТИНА РИТУАЛУ
Передріздвяні прийоми гостей — ще одна традиція. Кожна родина, котра себе шанує (а скажіть, хто себе не поважає, особливо — тут) обов'язково робить прийом для своїх друзів, сусідів, приятелів. А часом — декілька — для різних категорій гостей. Основна мета — спілкування. А ще — демонстрація свого благополуччя (адже власний будинок і обстановка — найяскравіший показник). Звичайно, такі прийоми, як день відкритих дверей, влаштовуються зі шведським столом, обмеженою кількістю алкогольних напоїв: новорічний домашній пунш, шампанське (американці загалом — народ непитущий та й такий, що не палить).
Крім домашніх, обов'язкові «офісні» прийоми, які влаштовують за свій рахунок і для своїх працівників абсолютно всі бізнеси, установи, навчальні заклади. Тут вручаються подарунки у вигляді додаткового чека або звичайного подарунка. Навіть бідна, по суті, публічна школа, де емігранти або гості безкоштовно вивчають англійську мову, організує прийоми по групах... в складчину, як у нас. Ну, а найбільше за кількістю гостей «паті» влаштовує перша родина країни в Білому Домі... на п'ять тисяч осіб. СВЯТВЕЧІР І РІЗДВО У «НИХ» І У «НАШИХ»
24 грудня «вони», тобто американці, йдуть у церкву на вечірню службу. Довелося побувати на одній із них (ця церква об'єднала вихідців із багатьох країн Європи). Паперть прикрашено спеціальними різдвяними квітами. Особливо урочистий і численний церковний хор. Служба включає театралізовану дитячу виставу — вертеп і святкову літургію. Після служби — абсолютно всі йдуть у церковний бенкетний зал на солодкий стіл, який готують самі парафіяни (до речі, такі столові або бенкетні зали є абсолютно в усіх церквах і збираються тут за чашкою кави або навіть обідом після кожної недільної служби).
На другий день — сімейні святкові обіди з врученням подарунків, як уже говорилося. Обід звичайний і традиційний: м'ясна або рибна страва з різними гарнірами, салат, склянка вина (до початку обіду — коктейль, хто хоче — поміцніше) та солодке, яке роздається господинею. Cтоли не вгинаються від страв — порції не більші, ніж у звичайний обід. Зате вражає дуже багато, майстерно сервірований стіл, срібло й вишуканість страв, а не їх кількість і різноманітність.
А як святкують наші земляки-українці? Пристрасті й традиції «наших» розділилися. Одні — разом із усією Америкою, інші — з Україною, тобто 7 січня. І річ не у віросповіданні. Це не має принципового значення — католик ти чи православний. Все залежить від давньої постанови місцевої парафії. Так у Філадельфії, наприклад, половина українців приймає поздоровлення 25 грудня, інша — разом зі «своїми». Але наші часто виявляють властиву цій країні лояльність: святкують двічі. Зате, як правило, наші дотримуються обов'язкової традиції, завезеної з рідної України: 12 пісних страв на святвечір. Господар дому бере участь у їх приготуванні, іноді тільки для цього вечора пече калачі. На вечерю збирається вся рідня і, як правило, у батьків. На службу до церкви йдуть на Різдво, на відміну від американців, які, як вже говорилося, з вечора віддають данину церкви і у яких не прийнято відзначати святвечір.
Згідно з нашою українською традицією, існує тут і ходіння з колядками. Наприклад, група сумчан чи пластунів може відвідати будинки українських родин в українській дільниці Нью-Йорка. Або влаштувати вечір колядок у своїх домівках-офісах. Виручені кошти йдуть на користь організації. Практикується збір коштів «на коляду» майже всіма організаціями (поштою надсилаються чеки). Такий собі модернізований спосіб нашої різдвяної сільської традиції — «ходити з колядками». НОВИЙ РІК У АМЕРИЦІ —
майже не свято. Всі зусилля й сили витрачено на Різдво. Я була свідком, як із будинків викидали ялинки вже 28—29 грудня. Звичайно, бувають і новорічні родинні обіди, але це вже не обов'язково і не на тому емоційному рівні. Різдво — це традиція, обов'язкове загальноприйняте свято. А Новий рік — згідно з вашим бажанням. Щоправда, ресторани щосили використовують новорічну ніч, влаштовуючи шикарні прийоми з ціною вдвічі-втричі більшою за звичайну. Особливий бум припадає на цей рік — адже зустріч тисячоліття — millennium — тільки раз на тисячоліття буває.
Цікаво, як зустрічає Новий рік перша пара країни — Білл і Гілларі Клінтон? Увечері вони разом із «простим народом» відвідають новорічну виставу — церемонію в Національному парку в Вашингтоні. Потім — виставку творів Квінсі Джоунса під музику Джона Вільямса, написану до 17-хвилинного фільму Стівена Спілберга про велич американських збройних сил.
А більшість звичайних родин зустрічає Новий рік біля телевізорів. Всією Америкою транслюється репортаж з Тайм- сквер Нью-Йорка. Тут, на майдані і прилеглих вулицях, збирається декілька сотень тисяч ньюйоркців і гостей столиці світу, щоб у натовпі почути удари годинника і крикнути одним багатоголосим: «Happy New Year!», «Happy New Millennium!». І дивитися, як гігантська сяюча і розфарбована надувна куля, що встановлена на найвищій вежі Тайм-сквер об 00 годин відірветься й полетить у космос. А услід за нею — тисячі кульок із натовпу. Настане новий 2000 рік, на який кожен із мешканців планети сподівається як на кращий.
З Новим роком, з Новим сторіччям, з Новим тисячоліттям вас, дорогі читачі. Дай вам Боже, «все, що гоже». Нехай добро і радісні миті, дні, години, роки прийдуть у ваші оселі!
