5, 19, 26 листопада,
3 і 10 грудня
Народ наполегливо протестував біля будинку Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 4, тоді як сама дія відбувалася в абсолютно іншому будинку — на Пилипа Орлика, 4а.
Пройшовши лабіринтами підворіть, де біля хвірток стояли охоронці порядку, я опинився в потрібній установі.
Найголовніший огляд було влаштовано перед дверима до приміщення суду. Була встановлена знайома арка для перевірки наявності металу. Молодий міліціонер прискіпливо вертів мою «мильницю»: чи не схований там пістолет? З хвилину він підозріло дивився всередину об’єктива: якби в апарата випадково спрацював спалах, черговий, напевно, схопився б за кобуру... На ключі в кишені арка відповідала писком, а на дрібні гроші не реагувала. Щось з нашими грошима не те. Можна пронести пару кілограмів монет, а потім несподівано закидати опонента. Дешево й ефективно.
Саме приміщення виявилося кишкоподібною вузькою кімнатою. Для преси й публіки залишили мізерний клаптик, буквально 4х4 метри з п’ятьма рядами стільців, які були тут же забиті до утрамбованості.
Вистачало в моєму житті товкучок, але це — рекорд! Утворилася піраміда з людей і телекамер. На її верхівці по-мученицьки застиг хлопець зі стільцем у руках. Причому, судячи зі звірячого виразу обличчя, якщо в нього цей предмет меблів зараз не заберуть, він може вжити його не в мирних цілях. Практичний телеоператор узяв з собою алюмінієву драбину і, розіклавши її, влаштувався під люстрою. За всім цим було нічого не розібрати.
Поки настроювали мікрофони, лунав звук, наче гуде пилосос. Я уявив зухвалу прибиральницю, яку не збентежила така кількість народу і яка надумалася пропилососити килим перед початком засідання. Щоб бруду було менше. А то, як сказав Кучма, «дуже брудні вибори». Можна подумати, інші вибори були стерильними...
Нарешті гул стих, і хтось мегафонним тоном оголосив, що стояти можна тільки тим, «хто проводить зйомку». Я скористався цією вказівкою й заліз з фотоапаратом прямо на стілець, культурно підстеливши під ноги кульочок. А то дійсно, вже вкрай забруднили державу. (Я не маю на увазі агітплакати зі стрічками.)
З’явилися відповідачі, позивачі й судді в бордових накидках.
На круглій фізіономії голови ВР Анатолія Яреми я побачив червону точку лазерного прицілу. Прикидаю, що ж це за фотоапарат або відеокамера? Придивившись, я розгледів, що ця червона цятка — лампочка мікрофона. Коли вона горить — мікрофон ввімкнено. В учасників суду, вони то спалахували, то гасли, й тільки у Яреми вогник горів весь час, символізуючи постійну, багатомільйонну увагу до цієї людини.
Спочатку сторона Ющенка виступала туманно. Їхнє обурення можна зрозуміти, але хотілося конкретики, а не риторики.
Сторона відповідача в основному чіплялася до неістотних деталей. Але хватка була крокодилячою, а значить справа затягувалася. Тому старт суду динамічним не назвеш.
«Де свідки?» — «Ось свідки» — «Вони прийшли?» — «Прийшли» — «Ви берете документ до розгляду чи ні?» — «А що?» — «Якщо ви берете документ до розгляду, свідки не потрібні, а якщо не берете документ до розгляду, то потрібні» — «Беремо». — «Тоді до документа свідки не додаються»...
На початку темп і рівень тексту (нескінченні повтори й уточнення) робили засідання схожим на мексиканський серіал. Однак поступово дійство настільки прискорилося й стало драматично-насиченим, що наблизилося до рівня інтелектуальних американських детективів, де суд — центральне шоу. Дебати сторін, і в кожній репліці все чіткіше виявляється характер персонажів і справи. До жаданої розв’язки!
Степан Гавриш — довірена особа Януковича — поводиться насторожено, майже без емоцій. Як противник, який не знає, які засоби озброєння (у вигляді речових доказів нечесної гри) є в розпорядженнi противника. Його завдання — по можливості скоротити їх до генеральної битви.
Зайшла мова про те, що позивач прострочив час подачі скарг. Це слід було зробити тільки протягом першої доби...
На гальорці зашушукалися, що довірену особу Ющенка, юриста Миколу Катеринчука, до ЦВК для цього не пропускали й він ледь не через огорожу намагався туди перелізти зі своїми скаргами. А хто не встиг, той спізнився...
До сторони позивача пробрався мужичок з картонною коробкою, заклеєною скотчем. Її оберігали, наче саквояж з алмазами. У коробці аудіозаписи, фіксуючі розмови по мобільних телефонах, де зафіксовані порушення виборчого процесу. По «5 каналу» вже неодноразово відтворювалися ці записи: де хтось когось підкупив: «Добре, що ти дав йому три тисячі, а то були б у повній...»
Ці записи суд на розгляд не прийняв, як зроблені незаконним шляхом. Перша перемога залишилася за Гавришем! Він часто говорив з опонентами, не повертаючись до них. Тільки — до суддів. З одного боку, начебто цю манеру диктувало його не дуже зручне місцезнаходження у залі, а з другого —створювалося враження, що до позивачів Гавриш ставиться з деякою зневагою...
Однак один важливий, компрометуючий владу документ суд узяв до розгляду. Це був список виборців однієї з дільниць. Громадян там було трохи більше п’ятдесяти. А в результаті було подано список, де кількість виборців з тієї ж дільниці збільшилася до двох тисяч. Долучення цього доказу до справи — перша перемога опозиції!
Незважаючи на напруження, що посилюється в залі, один з біло-блакитних народних обранців у задніх рядах розгадував сканворд, а інший спав, поклавши голову на руки. Депутат спить, суд іде!
Оголосили перерву. Народ з полегшенням висипав у коридор.
Виділявся екзотичнiстю кореспондент японського агентства: маленький коренастий чоловік з непропорційно великою головою. Скромність його сіренького костюма з білою сорочкою була близька до шкільної форми. Хоч якщо брати київських школярів — вони вдягаються більш франтовито. Виявляється, у японців такий стиль — підкреслена простота.
Азійський гість непогано володів російською й уважно слухав, як один iз журналістів розтлумачував йому суть підробленого документа. Японець радісно закивав, почувши цифру фальсифікації — «4000 %»...
Отже, засідання розтягувалося на дні, залучаючи до спектаклю все нових і нових персонажів. Але найяскравішим чином протистояння втілилося у двох жінках.
Від Януковича — це адвокат Олена Лукаш. Вона помітна, зухвало сексуальна, з агресивним червоним волоссям і такими ж звичками, буравить суддів млосно-владним поглядом величезних очей. Коротше, міледі!
Представник сторони Ющенка — Світлана Кустова — її антипод. Простоволоса, позбавлена агресії молода жіночка в окулярах. На обличчі мінімальний шар косметики й багато переконаності.
Загалом трохи нескладна, але рішуча. Здається, натисни — розплачеться. Однак у її блакитних очах видно твердість стояти до кінця.
Кустова прикріпила до коміра піджака зворушливу «нашоукраїнську» деталь — оранжеву ручку. З деталей — це все.
Лукаш кожного дня міняла костюми, зробивши свій гардероб щоденним предметом обговорення не тільки жінок країни, а й чоловіків.
Кустова трималася сковано, але це додавало чарівливості її переконаності у своїй правоті.
Лукаш поводилася набагато вільніше, але виглядала через це занадто вульгарно.
Мила овечка й пантера!
Голова Верховного Суду Анатолій Ярема дивився на тих, хто виступав, по-різному. Його вираз очей не назвеш безпристрасним. Якщо його колеги зображали рівновіддалених від мирської суєти, наділених вищою владою чиновників, то в його погляді читалася людяність. Очі Яреми то тепліли, то холоднішали. Але на кожного він старався дивитися доброзичливо.
Однак нахрапистість Олени Лукаш почала дратувати Ярему. Вже який день слово «фальсифікація» повторюють навіть діти у дворі, а Лукаш раптом вимагає, щоб сторона-опонент розтлумачила його значення. Але вона ж не дитина. Голова почав зупиняти адвоката на зразок: «Висловлюйтеся по суті, не переходьте на особисте. З’ясовувати стосунки можете в коридорі».
Лукаш спробувала, наче бомбами, закидати суд клопотаннями. Що найбільше запам’яталося: «Про неможливість реального встановлення волевиявлення виборців у другому турі».
Суддя вже досить різко запитав, чи не виконує вона доручення довірителя — затягувати справу. Адвокат Януковича зухвало відмовилася відповідати на це запитання.
Чого не скажеш про поведінку члена ЦВК, який займався Донецькою областю, — Валерія Бондика. Він дедалі більше виглядав розгубленим. Особливо коли на нього став напирати Юрій Ключковський (доврена особа Ющенка).
Зі сторони це виглядало, наче немолодий викладач відчитує студента за невиконання домашнього завдання. Ключковський усе більше нахиляв при цьому сутулий корпус, ближче до «винного». Раз мені здалося навіть, що у спортивного Бондика промайнула на обличчі бунтарська рішучість: послати «викладача» в нокаут. Щоб не нависав! Але цей вираз швидко зник.
За Бондика жорстко й навіть з деяким іронічним глузуванням взялися й інші судді. Коли Валерій підтвердив, що в день виборів після 20:00 цифри тих, хто брав участь у голосуванні, продовжували збільшуватися, — зал немилосердно засміявся. Бондик, усвідомивши, ЩО він говорить, зам’явся і пробурмотів, що помилився. У цю мить його було трохи шкода.
Стало зрозуміло, куди хилиться шалька терезів.
Але до 3 грудня сказати щось напевно було неможливо, й у ту п’ятницю, подивившись вранці по ТV, як судді пішли в дорадчу кімнату, я пiшов вивчати детальніше життя наметового містечка на Майдані, поговорити з його комендантом... Але ледь не став учасником штурму Кабміну.
Про це читайте в наступному п’ятничному номері.
