Режисер Анатолій Матешко, що став волею долі одним iз родоначальників нерадянського серіального кіновиробництва в Україні, вважає, що перспектива — за продюсерським кіно, хочемо ми того чи ні.
— Питання фінансів, — стверджує Матешко, — зараз стоїть на першому місці: якщо є гроші — можна реалізувати ідею. Проект «День народження Буржуя» починався з того, що така ідея передусім з’явилася у продюсера каналу «1+1» Олександра Роднянського і, власне, він запропонував почитати сценарій мені. Ми хотіли зняти якісний продукт. У цьому ж напрямку продовжуємо думати і працювати далі. Для цього треба розширити авторські рамки — зараз ми залучаємо до роботи в «живому кіно» молодих драматургів, щоб створювати і виробляти свої серіали й фільми. Шукатимемо молодих режисерів, щоб працювати з ними. Існує думка, що у нас немає молодих режисерів, які могли б знімати на «довгих дистанціях». Мені здається, що річ просто в досвіді. Просто у наших молодих поки є тільки досвід коротких дистанцій — кліп, реклама, ролики, короткі кадри, але немає, приміром, досвіду роботи з акторами. А кіно — це робота з акторами, робота з драматургією, це інша специфіка. Це велика кількість людей, яких треба налаштувати на один лад. Навіть сценарій, і той в остаточному варіанті пишеться не одним сценаристом. Авторський колектив, імена членів якого не фігурують в титрах, існує у всьому світі. Але ось зараз у нас iз цим також проблема. Поясню чому. На якомусь етапі, починаючи з 90-х років, усі чомусь вирішили, що редактор у кіно — зовсім не обов’язкова річ. Є драматург, який пише, режисер, який знімає, оператор, актори… А редактор — якась проблематична професія… У підсумку, як на мене, це одна з причин того, що ми мали: схожі сюжети, невиразні історії... Усі ці проблеми, пов’язані з відсутністю грамотних редакторів, мені здається, існують в багатьох серіалах, фільмах і сьогодні… Редактор — дуже потрібна професія… Він допомагає творчим людям організувати матеріал. І в цьому випадку, коли ми працювали з такими величезними обсягами, то, звичайно, виникали проблеми. Юрій Рогоза дав привід для творчості, написав сценарій, але багато речей доводилося допрацьовувати вже іншим людям. Величезні сцени дописувалися і вигадувалися навіть акторами на знімальному майданчику, тобто в сценарії їх практично не існувало.
— Ви можете пояснити, чому на «НТВ» переозвучували наших акторів — український текст бабусі Каті, зокрема?
— Я розумію, що це продюсерське питання, і полягає воно в тому, що вони повинні були від чогось перестрахуватися, щось прораховувати. Можливо, вони занадто перестрахувалися, зокрема, щодо актриси Салтовської. Вона вже настільки була органічна… Від переозвучування текст і образи, мені здається, багато втратили. На відміну від першого «Буржуя», у другому практично всі наші актори їздили в Москву на озвучування. Зараз Віталик Лінецький літав, доозвучував. Володимир Горянський і минулого разу це робив: йому просто ніяк не могли знайти заміну.
— Чи є вже плани щодо третього «Буржуя»?
— Я не виключаю такої можливості. Принаймні, я вже не боюся, як було після першого «Буржуя». А ось другого «Буржуя» після першого я знімати боявся. Існує упередження, що другий проект завжди гірший, ніж перший. Відторгнення йде на якомусь інстинктивному рівні. Уже потім, коли починаєш розмірковувати — варто чи ні, розумієш, що протягом часу, поки працювали над першим «Буржуєм», з’явився якийсь досвід, що його не набудеш ніде — ні в інституті, ні з підручника. Щодня знімати на кіно по 10 хвилин драматургічного матеріалу, щодня у тебе багато різних акторів, причому хороших акторів — і в кожного з них свої запитання. Кожному треба відповісти, кожного треба спрямувати — все це дуже цікава гра, дуже цікавий стан. Досвід і допоміг в роботі над другим серіалом. Другого «Буржуя» ми зняли набагато швидше. Другий «Буржуй» більш кіношний — більше зміни планів, ракурсів, більш динамічний. І більш багатий, оскільки у нас з’явилося багато друзів, наприклад — «ВАБанк». Спасибі їм величезне — їх допомога, звичайно ж, була дуже важливою. Сподіваюся, все вийшло! Але судити, звісно, глядачам!