Розмова з міським головою Львова Андрієм Садовим відбулася 26 лютого, а це день, як зазначала газета «День», коли «Регіони знаходять спільну мову» («День» № 36 від 27 лютого 2014 р.): Львів говорив російською, Донецьк та Одеса — українською. Відповідно, як і годиться з такої нагоди, запитала пана голову, чи спілкується він російською? У відповідь почула... монолог Чацького:
— А судьи кто? —
За древностию лет
К свободной жизни их вражда
непримирима,
Сужденья черпают из забытых
газет
Времен Очаковских и покоренья
Крыма;
Всегда готовые к журьбе,
Поют все песнь одну и ту же,
Не замечая об себе:
Что старее, то хуже...
— І де ви, Андрію Івановичу, сьогодні декламували Грибоєдова?
— Журналістам усіх національних телеканалів, причому зранку. Лого нашого міста відоме всім — Львів відкритий світові. А це означає: open to the world, «открыт миру», оdkryty swiecie... Це наша філософія, це в нашій свідомості!
— Після подій минулого тижня «День» зазначив, що справжня боротьба за Україну тільки почалася. Як ви оцінюєте нову владну команду, яка формується зараз? Які, на вашу думку, мають бути найперші кроки нової влади в Україні?
— Найперше — на відповідальні посади потрібно запрошувати справжніх професіоналів, які знають, що таке державне управління і мають твердість. Було б дуже добре, якби серед людей при владі був, скажімо, Євген Марчук, який до сьогодні має добру славу в Міністерстві оборони, якого знають як державника. В Україні багато-багато інших мудрих людей, які повинні бути долучені до надскладної ситуації, що склалася в державі — і в плані політики, і в плані економіки, і взагалі завтрашнього дня.
— Чи треба зараз проводити люстрацію? Якими мають бути її критерії?
— Кожен керівник, коли приймає на роботу людей, формує колектив, повинен нести персональну відповідальність за свою команду. І безперечно, це люди, котрі мають бути відданими справі, які не заплямували себе корупційною діяльністю, які живуть і працюють на благо держави. Передусім маю на увазі персональну відповідальність, яка в перспективі дає шанс або бути в політиці, або не бути в політиці.
— Яким має бути діалог нової владної команди з усіма регіонами країни? Регіонів між собою? Якою «мовою» говорити з жителями регіонів, які не підтримали Майдан?
— Безумовно, люди повинні мати від влади правдиву інформацію. Революція в Україні — це Революція Гідності. Головна мета революції — поєднати всіх людей, які хочуть жити в нормальній країні. Вони повстали проти олігархів, які з них знущаються, хочуть, щоб люди працювали за малі гроші й були мовчазними рабами. Цього ніколи не буде. Тому політичні еліти сьогодні повинні сідати за круглий стіл, знімати краватки й відкрито говорити. Є десять заповідей Божих. Більшість політиків — християни. Отож, панове, беріть ці заповіді за основу. Всі ви ходите до церкви, вірите в Бога, але чомусь забуваєте про заповіді Божі під час своєї роботи. Не треба бути дволикими. Будьте самими собою, бо всі мусимо пам’ятати: є суд людський, а є — суд Божий. І кожен буде на ньому стояти. Нічого додати.
— Яка роль місцевого самоврядування у стабілізації ситуації в країні? Що можна і треба робити на місцях? Ви чи не перший із міських голів в Україні почали підтримувати події на Майдані...
— Я завжди був разом із громадою, яка довірила мені керувати містом. Щодо Майдану... Ще 21 листопада у «Фейсбуці» я запросив громаду приходити ні віче. І це було віче, на яке прийшло дуже багато студентів, і, власне, з цього й розпочався Майдан. Потім пішла динаміка по Києву, інших містах... Це є наш шанс, і ми не повинні його змарнувати. Сьогодні кожен день дуже важливий — віра в Бога і самовіддана праця! І ми будемо щасливі.
— У ці надважливі дні львів’яни зробили те, що, здавалося, нереально. Говорю і про практично безперервну мобілізацію містян на Київ, і про доброчинність, і про різноманітні форми самоорганізації, в тому числі нічне патрулювання містом, що є дуже непростою справою, і про відмову на тиждень від продажу алкоголю, і про ініціативу надання правової допомоги, і про масовий вихід на прибирання міста після так званої ночі гніву... Як усе це вдалося організувати?
— Небесна Сотня померла за всіх нас, щоби ми всі були живими і щасливими... Ми повинні дбати про свої родини та свої міста. Питання безпеки завжди було, є і буде питанням надзвичайної ваги. Тому, коли ми запропонували людям долучитися до роботи муніципальної дружини, патрулювати місто, я не почув жодної відмови. Я відчув тільки велике бажання це робити, що й бачимо кожного дня. І робитимемо це доти, доки у Львові не буде переформатовано міліцію, не прийдуть на посади люди, котрі заслуговують на довіру громадян і з часом візьмуть на себе цю працю. Проте громадський контроль має залишатися вже постійно. Повинна бути координація. У перспективі буде ухвалено відповідне законодавство, щоби міська міліція перебувала у підпорядкуванні органів місцевого самоврядування. Головне, щоб була ДОВІРА. Якщо немає довіри, неможливо працювати. І взагалі, ось які кроки слід зробити в нашій державі: після президентських виборів, коли оберемо гаранта Конституції, треба йти на наступні вибори — парламентські, в органи місцевого самоврядування, щоб управлінням у державі займалися люди, котрі мають довіру. Нам необхідно здійснити дуже складні реформи, а це можуть зробити люди, які готові спалити свій рейтинг, а для цього потрібно цей рейтинг мати. Сьогодні ж при владі, на превеликий жаль, дуже багато людей, які тримаються за посади й нічого робити не хочуть. Бо коли щось робиш, то можеш припуститися помилки, а якщо нічого не робиш — тоді ні. А це в тій ситуації, яка є сьогодні, — підло!
— Чи можете, Андрію Івановичу, сказати, що є якась певна ділянка роботи, що дається найважче?
— Ви ж розумієте, що місто — це надскладний організм. Сьогодні, в умовах, коли не працює уряд, не працюють державні інституції, коли на казначейському рахунку — 0,0, а люди повинні отримувати зарплату, потрібно фінансувати ті чи інші роботи, працювати дуже важко! Але є досвід і велике бажання всіх людей, щоб місто нормально розвивалося. Тому я не говоритиму сьогодні про проблеми — ми їх вирішимо. Дай Бог, щоб в уряді з’явилися люди, якими будемо гордитися, а не політики, які отримали через перерозподіл ту чи іншу посаду і дбатимуть тільки про себе чи про свою партію. Люди зметуть такий уряд, причому дуже швидко.
— Пан Юрко Шухевич твердо переконаний, що столичний Майдан не розійдеться. А як наш, львівський, Майдан?
— Насправді Майданом охоплений увесь Львів. Так, є пам’ятник Шевченку, до якого приходять люди, але Майдан — у серці кожного. Важливо, щоб це було по всій Україні.
— Андрію Івановичу, після так званої ночі гніву у Львові ви зверталися до дорослих львів’ян, щоб ті забрали дітей із нічних вулиць, позаяк до 95 відсотків погромників — підлітки віком 14—16 років. Чи почули вас батьки?
— Як бачите, погромів більше немає. Ніч гніву у Львові — це цунамі. Гадаю, участь у погромах брали певні чинники, які вели його в тому чи іншому напрямку. Коли люди побачили кров Майдану, емоції почали зашкалювати. І це можна зрозуміти... Тими емоціями хтось уміло скористався. Певна річ, потрібно буде провести серйозне розслідування. Пересічні люди не повинні понести за це жодного покарання, позаяк то була їхня щира емоція. На ремонт приміщень, думаю, кошти знайдемо. Але зараз найголовніше, щоб у цих приміщеннях працювали люди, які гідні носити форму офіцера — міліції чи Служби безпеки, працівника прокуратури.
— Прочитала в повідомленні міської ради, що буде демонтовано монумент бойової слави Збройних сил Радянської армії. Чи на часі зараз, з огляду на суспільно-політичну та економічну ситуацію в країні, вдаватися до таких дій?
— Останніми днями дуже багато молодих людей мають бажання розгромити цей пам’ятник. Вважаю, що це неправильно. У Львові є міська влада, і ми у змозі ухвалювати всі мудрі рішення. Але щодо монумента варто дослухатись до думки громадськості, тобто мають відбутися громадські обговорення, і вони вже розпочалися. На мою думку, сьогодні говорити про демонтаж монумента — не на часі. Позаяк украй напружена обстановка в Криму, у східних областях, і наші противники користуватимуться цим. Сьогодні треба боротися з корупцією, дбати, щоби працювала економіка. На все свій час. Не слід кидати зерно, коли земля не прогріта... Тим паче — на асфальт, политий кров’ю. Має бути мудрість, і я вірю у мудрість львівської громади.
— Що має робити громадянське суспільство, кожен із нас, щоб не допустити повторення трагедії героїв Майдану?
— Не плекати ілюзій, що можна комусь щось передоручити. Хто зробив Майдан? Лідер? Ні! Майдан зробив народ. І це, насправді, мільйони людей. Вони повинні усвідомлювати, що за цим першим кроком неодмінно мають бути наступні. Нікому, повторюю, нічого не слід передовіряти. Мойсей 40 років водив людей по пустелі, хоч цей шлях можна було пройти за два тижні. Він чекав, доки помре останній раб. Цей раб у нас уже помер! Але треба, щоб він знову не народився.
— На вашу думку, як розгортатимуться події?
— Я оптиміст. Знаю, що ми перейдемо через великі випробування, але вони зроблять нас сильнішими. Багато полови відлетить, і залишаться цілісні люди, які служитимуть українському народу — положать душу й тіло. І то є воля Господа Бога.
— І наостанок, мабуть, жодне з міст України не приймало такого числа поранених зі столичного Майдану, як Львів. Ходять чутки Україною, що у Львові — всі бандерівці. Тим часом на лікуванні й реабілітації в нашому місті — представники всіх областей України.
— Справді, у Львові отримало медичну допомогу близько двох сотень поранених у Києві. Чому? По-перше, тому, що у Львові дуже високий рівень медичної допомоги, дуже кваліфіковані лікарі, які віддають прибулим всю свою енергію, роблять усе, щоб допомогти постраждалим. Але найголовніше, напевно, те, що Львів — безпечне місто, вільне місто вільних людей. Тому всі, хто приїхав до Львова, завжди матимуть тут захист, підтримку і розуміння.
