Незважаючи на те, що за вікном весна, українським полярникам ніколи відпочивати — антарктичний сезон саме у розпалі. Єдиний, кому пощастило дочасно повернутися додому з нинішньої 13-ї Антарктичної експедиції, це океанограф Юрій Артамонов — учасник 53-ї Російської антарктичної експедиції навколо Антарктиди. Який зиск отримує Україна від участі в міжнародних експедиціях, «Дню» розповів доктор географічних наук Морського гідрофізичного інституту та Національного антарктичного наукового центру України Юрій АРТАМОНОВ, на рахунку якого понад 25 експедицій Індійським, Тихим, Атлантичним океанами, Чорним, Баренцовим, Гренландським та Норвезьким морями.
— Юрію Володимировичу, розкажіть, будь ласка, з чого почалася ваша співпраця з російськими науковцями?
— Ідея проводити спільні з Росією масштабні океанографічні експедиції виникла ще у 2006 році — ця тема розглядалася на конференціях «50 років Росії в Антарктиці» (Санкт-Петербург) та «10 років України в Антарктиці» (Київ). Українські вчені запропонували програму спільної роботи, яку підтримали керівники Російської антарктичної експедиції та Національного українського антарктичного наукового центру. Я був записаний до сезонного складу у 13-й Українській антарктичній експедиції і як представник України отримав відрядження для участі у 53-й Російській експедиції на судні «Академік Федоров». Свою роботу я виконував відповідно до Державної науково-технічною програмою досліджень України в Антарктиці на 2007—2010 роки. Основний напрям океанографічних досліджень — дослідження структури вод у прибережних районах Антарктичного континенту та океанічних районах Південного океану, що прилягає до материка, а також вивчення реакції океану, Антарктики на глобальні кліматичні зміни, що відбуваються на всій планеті.
— То який же зв’язок між зібраною вами інформацією та кліматичними змінами на планеті?
— Виявлення міжрічних та сезонних змін гідрологічної структури води — дуже важлива інформація з точки зору досліджень глобальних змін клімату. Оскільки води Антарктики багаті на біологічні види (риби, кити, крилі), тому глобальні кліматичні зміни впливають на функціонування екосистеми Південного океану та прилеглих до Антарктики районів. Щоб з’ясувати зміни клімату, потрібно вивчити гідрологію океану, чим ми і займалися.
— Як саме проводилися дослідження?
— Протягом усього маршруту судна здійснювалися попутні гідрометеорологічні вимірювання (температури повітря, води, атмосферного тиску, вологості і т.д. — всього до 20 параметрів). Ця інформація дуже важлива для виявлення глобальних аномалій, які відбуваються в океані цього року і пов’язані зі змінами клімату на планеті. Наприклад, по ходу судна від Англії до Антарктиди вимірювалась температура поверхневих вод. Ці дані ми порівнювали з архівною історичною інформацією (від давніх часів до сьогодення) і презентували у вигляді кліматичного масиву для даного місяця. Різниця між історичними кліматичним даними та фактичними — це і є аномалії температури. Пройшовши по всьому Атлантичному океанові, спостерігались в цілому позитивні аномалії — до 2,5 градусів. Це свідчить про те, що Атлантика була значно тепліша, ніж це повинно бути. Але в районі південніше Антарктичного Полярного фронту переважають негативні аномалії. Нині нам залишається з’ясувати, в якій фазі міжрічного процесу проводилася експедиція. Прикладом міжрічних коливань є явища «Ла-Нінья» та «Ель-Ніньо».
— Ці явища називають причиною глобального похолодання на планеті, яке, за прогнозами Міжнародної метеорологічної організації, слід очікувати вже цього року. Чи дійсно це так?
— Явище «Ель-Ніньо» — це потепління східної частини Тихого океану тропічної зони, тобто тут спостерігаються високі теплі аномалії води. Через те, що теплі води у деяких місцях перекривають холодні, вимирає риба. Птахам немає чим харчуватися і вони гинуть. Як наслідок, на Галапагоських островах зменшується кількість гуано — пташиного помету, який є основним добривом для сільськогосподарських культур на узбережжі Америки. Це явище настільки глобальне (Тихий океан займає найбільшу площу земної кулі), що дає про себе знати в інших частинах Світового океану, у тому числі в Антарктиці. Слід нагадати, що йдеться про зміни клімату у часовому масштабі 2—7 років. Нині в усьому світі говорять про глобальне потепління у масштабів 50 років, а то й більше. Під час експедиції ми звертали увагу саме на перший масштаб: як реагують різні райони Антарктики на різні кліматичні зміни. Стосовно структури води, що вивчалася під час експедиції, навряд чи тут є якісь відхилення. У той час сліди діяльності людини вже помітні скрізь: навколо полярних станцій, поблизу аеродромів, і навіть на незаселених ділянках материка чи островах. Зазвичай це металолом, залишки будівництва, бочки з пальним, масляні та мазутні плями...
— Нещодавно чимало науковців били на сполох, бо від Антарктиди відколовся айсберг, мовляв, материк поступово розтає, і наслідки можуть бути плачевні...
— Під час експедиції навколо Антарктики з нами працювала льодова бригада. В цілому вони не виявили надмірного збільшення льоду та айсбергів. А відколювання айсбергу не слід називати аномалією, бо такі процеси відбуваються щороку, тому говорити про те, що весь материк теплішає, зарано. Хоча існує явний факт потепління Західної Антарктики: льодовик на острові Голіндез за останні 50 років зменшився на 10—15%.
— США заявляють, що у 2020 році вони розпочнуть видобуток нафти та газу з надр Антарктиди. Чи порушують нині це питання інші країни?
— Якщо на материку і знайдені певні родовища у промислових масштабах, то їхнє місцезнаходження, на мою думку, не дуже афішується, це секретна інформація. Розмовляючи з геологами-росіянами, ми дійшли висновку, що в принципі мінеральні ресурси в Антарктиді існують, але собівартість їх видобутку дуже висока. Але очікувати можна на все... Чому кожна держава вже нині намагається придбати собі шматочок землі на узбережжі Антарктиди? Бо з часом договір про Антарктику (про мирне співіснування держав на берегах материка) може втратити свою силу. Вже нині Південна Корея будує велике судно, країни, що не мають виходу до океану (наприклад, Чехія), відкривають тут свої станції.
— Яку позицію займає Україна у цій проблемі?
— Можу відповісти за позицію українського Антарктичного центру, який дотримується суто державних поглядів: треба розширювати сферу впливу, тобто проводити дослідження не тільки на станції «Академік Вернадський», а на континенті, по можливості, просуватися до моря Амундсена. Необхідно розширювати міжнародну співпрацю, не менш важливо придбати власне судно, щоб самостійно проводити експедиції, а не «падати на хвіст» зарубіжним колегам. Тому беручи участь у російській експедиції, я спробував реанімувати глобальні дослідження від імені України.
