Чому саме зараз виходить третє україномовне видання книги «До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє» Богдана Гаврилишина, єдиного українця, що став автором доповіді Римському клубу. На це є, принаймні, дві причини. Перша — глобальна фінансово-економічна криза. Саме криза спонукає уважніше подивитись на спонтанну еволюцію сучасної світової цивілізації, зрозуміти причини складнощів її розвитку і визначити як шляхи пом’якшення наслідків кризи, так і шляхи удосконалення механізмів функціонування глобалізованого світу. Друга причина більш наближена до національного українського контексту, характерною ознакою якого є тривала трансформаційна криза, в якій Україна перебуває з початку 90-х років ХХ століття. Під час української трансформації необхідно розв’язати шестиєдине завдання: розбудова власної державності; утвердження нової (для посткомуністичної України!) системи нових суспільних цінностей і пріоритетів (вищість прав громадян, рівність перед законом, демократія, толерантність, наполегливість у досягненні компромісу й консенсусу тощо); створення демократичної системи правління; перехід до сучасної ринкової екосоціальної економіки; формування єдиної української політичної нації; перехід від індустріальної енерго- та ресурсовитратної економіки до економіки знань і послуг. Жодне з цих завдань (може, за виключенням першого) не можна вважати завершеним.
Серед майже 200 існуючих нині націй-держав є країни, які справляються з цим завданням значно успішніше, ніж інші, є більш ефективними у служінні прагненням людей до щастя. Виникають питання: «Чим вони відрізняються одна від одної? Які складові ефективного існування цих націй? Які їхні риси, властивості та структури українцям слід узяти до уваги щоб, прискорити досягнення подібних результатів на національному українському грунті в сучасних світових, та геополітичних, економічних, соціокультурних, технологічних реаліях і тенденціях?»
У пошуках відповіді на поставлені питання як українського так і світового рівня корисними є аналітичні, методологічні та прогностичні підходи Богдана Гаврилишина, що викладені у цій книзі, виданій англійською, французькою, німецькою, іспанською, японською, корейською та польською мовами.
На наш погляд, Богдан Гаврилишин запропонував потужну світоглядну концепцію, що дозволяє із єдиних засад аналізувати глобальні цивілізаційні процеси, порівнювати різні цивілізації, країни та суспільства і, головне, передбачати перебіг їх подальшої еволюції. Великий прогностичний потенціал методології Гаврилишина підтверджено ходою історичного процесу за майже 30 років після написання книги-доповіді на замовлення Римського клубу — світового клубу інтелектуалів, що міркували над проблематикою світового розвитку.
Методологія аналізу суспільних ладів Богдана Гаврилишина базується на поняттях ефективність суспільств та складові суспільного ладу. При цьому, наголошується, що рівнозначимими детермінантами ефективності будь-якого суспільного устрою є цінності, притаманні суспільству, система політичного правління та економічна система. Вважається, що сумісність складових суспільного устрою є умовою його ефективності. Спираючись на оригінальний аналіз широкого (як в національному, так і в часовому вимірах) спектру філософських концепцій та надбань природничих наук, Богдан Гаврилишин пропонує власні відповіді на питання «Чому виникли різні суспільні устрої? Що було джерелами цінностей? Що викликало їх появу?»
У спеціально написаному для третього українського видання розділі «Україна: 20 минулих і 20 майбутніх літ» міститься панорамне бачення процесу становлення незалежної демократичної України. Цей розділ є особливо цікавим і актуальним для українського політикуму, вищого менеджменту і науковців у зв’язку із нагальною потребою пошуку шляхів виходу з поточної світової фінансово-економічної кризи та пом’якшення її наслідків для України.
Внаслідок стихійної глобалізації на світовому рівні склалась економіка вільного підприємництва зразка «дикого капіталізму» часів ХІХ століття із віртуалізацією її фінансово-платіжної складової. Дійсно, в сучасному глобалізованому світі національні уряди вже не є регуляторами, які могли б забезпечити автономний стабільний розвиток своєї країни оскільки в ньому (в такому світі) завдяки свободі вільного переміщенння капіталу (а перш за все, фінансового!) національні уряди в основному втратили можливість контролю над національними економіками: міжнародний капітал та транснаціональні корпорації завжди знаходять можливості нейтралізувати тиск уряду конкретної країни чи регіону. Капітал, вирвашись із під суспільного контролю в особі національних урядів, які змушували керуватися не тільки максимізацією прибутку, а й суспільними інтересами, отримав можливість діяти на глобальному наднаціональному рівні за моделлю позаминулого століття (необмежене вільне підприємництво). Завдяки вільному перетіканню капіталів сьогодні жодний із урядів не в змозі контролювати економічні процеси у своїй державі. Стан економіки в конкретній державі залежить від рішень, що прийняті не контрольованими ним агентами глобалізованого світу та інших країн. У цій ситуації егоїстичні, незважені чи недалекоглядні рішення ухвалені в одній державі можуть суттєво вплинути на інші. Так фактично сталось із сучасною світовою кризою, що почалась з іпотечної кризи у США, потім охопила фінансову сферу і була імпортована у решту країн світу трансформувавшись у глобальну фінансово-економічну.
Тобто, для запобігання повторення подібних катаклізмів у майбутньому нинішня світова економіка вільного підприємництва має бути замінена на економіку узгодженого вільного підприємництва. Максимізація прибутку, як простий критерій ефективності, має бути замінено більш інтегральним критерієм людиноорієнтованим критерієм, наприклад, якість життя. Наднаціональні структури економічного регулювання типу Світової торгівельної організації та Світового банку мають стати більш дієвими.
Виходячи з наведених міркувань, очевидно, що новий світовий лад, який має утворитись підчас виходу із поточної кризи і запобігти подібним кризам у майбутньому, матиме такі складові: світові цінності — національно- і корпоративно-кооперативні; світове політичне правління — постійно діюче наднаціональне зобов’язуюче колегіальне; економічна система — узгоджене вільне підприємництво
Схематично сценарії виходу з світової кризи виглядають наступним чином:
1) Часткова деглобалізація світу: Повернення до моделі світу, що складається з майже автономних країн. Відновлення майже повного суверенітету національних урядів. Обмеження основних свобод — вільне переміщення капіталу, товарів та робочої сили. Девіз сценарію «Кожний рятуйся як можеш!»
2) Удосконалення (модернізація) стихійно утвореного глобалізованого світу: Запровадження ефективного економічного регулювання на наднаціональному рівні. Часткове обмеження економічного суверенітету націй — держав. Створення нового світового фінансового порядку на зразок Бреттон-Вудсівської угоди (утворення нової міжнародної валютної і платіжної системи; обмеження комерційної таємниці, особливо у банківській сфері). Ліквідація офф-шорів. Активне запровадження цінностей глобалізованого світу із їх дієвим правовим закріпленням. Девіз сценарію «Рятуймося разом!»
Перший сценарій є простішим, але малоперспективним. Він, також, не є здійсненним у повному обсязі. У випадку рішучого запровадження він може дати більш-менш швидкий, але лише тимчасовий ефект. Саме за цим сценарієм на поточному етапі кризи намагаються просуватися країни (в тому числі і Україна!): переважно вживаються заходи для обмеження впливу інших держав (протекціонізм), робляться неузгоджені між країнами фінансові вливання у галузі й банки, що нейтралізується через перетікання капіталів.
Другий — складніший і довший, але перспективніший. Він призведе згодом до нової якості світового ладу, але потребує великих зусиль і складних переговорів, оскільки чинитимуть спротив недалекоглядні національні лідери та інтернаціональні бізнес-структури, що будуть дещо обмежені у максимізації прибутку.
Можливим паліативом другого варіанту є його втілення на рівні світових регіонів із створенням декількох регіональних валютних і платіжних систем (зона євро, зона юаня, зона долара тощо)
Національні лідери, які збирались осінню 2008 та на початку 2009 року, і великою сімкою, і двадцяткою, і на економічному форумі в Давосі (більше 1500 учасників) не запропонували кардинальних заходів подолання кризи. А кожна з країн намагається подолати кризу окремо від інших. Тобто діють за першим сценарієм. На наш погляд у сучасному глобалізованому світі локальне національне регулювання чи втручання може призвести лише до короткотермінового поліпшення (на декілька місяців). Лише квітнева (2009) зустріч Групи 20 у Лондоні наблизилась до вироблення певних рекомендацій, що близькі по змісту другого з наведених вище сценаріїв.
Засвоєння методології Богдана Гаврилишина дає аналітикам і дослідникам ключ до наукового розуміння подій сучасного динамічного світу і дозволяє спрогнозувати напрямки змін як окремих націй-держав, так і світу в цілому.
Ми впевнені, що третє українське видання «Дороговказів» стане точкою біфуркації, яка визначить рух до створення в Україні ефективного суспільства.
