Мине трохи більше двох тижнів — і настане найочікуваніший день для квітникарів. Як підрахували експерти, напередодні 8 Березня обсяги продажу букетів в Україні зростають уп’ятеро, а то й усемеро. Якщо врахувати, що в середньому кожній жінці подарують композицію з трьох квіток, отримаємо ні багато ні мало — 60 мільйонів проданих рослин. До речі, дуже ймовірно, — яскраво-червоних троянд. Як твердять флористи, попри появу багатої колірної гами, червоний і його відтінки все одно найбільше приваблюють українців. А що стосується троянд, то це — основний витвір вітчизняного виробника.
Утім, про все по порядку. Квітковий бізнес в Україні можна охарактеризувати дуже лаконічно: він перспективний. І не більше того. Усього п’ять років тому в нас почали реконструкцію теплиць — почали створювати системи автоматизованого поливу, збільшувати висоту «стелі», щоб забезпечити рослинам потрібну температуру та вогкість, комп’ютеризовувати програми догляду за ними. Усього цього вимагає ринок. Адже якщо, скажімо, гербера отримає трохи менше світла, ніж їй належить, товар автоматично стане неконкурентоспроможним. Ні, звісна річ, деякі українські квітникарі намагаються з відносно невеликими капіталовкладеннями втриматися «на плаву». Але в цьому випадку, як показує практика, дуже велика ймовірність залишитися «в мінусі». Будь-яке обладнання схильне зношуватися. Нерідко буває, що, вклавши в оновлення теплиці 40—50% від вартості нової, в найближчому майбутньому квітникарю доводиться викладати вдвічі більші суми.
Здебільшого, як розповідає президент Української спілки квітникарів Ірина Слободянюк, це стосується середнього та дрібного бізнесу. Адже, щоб перерахувати могутніх гравців на вітчизняному ринку квітів, цілком вистачить пальців однієї руки. Як правило, українські підприємства володіють 0,1—0,3 га засаджених площ. І за всього бажання не можуть поставити справу на промислову основу. З цієї ж причини ніхто з експертів не береться підраховувати обсяги ринку української квіткової продукції. А зацікавленим у нашому товарі західним і російським квітникарям, на жаль, доводиться відмовляти. «Ніхто ж не замовлятиме партію кількістю сто штук — йдеться завжди про сотні тисяч, мільйони рослин, — каже І. Слободянюк. — А наш виробник не в змозі «покрити» внутрішній ринок, не кажучи про те, щоб вийти на зовнішній».
Ось і виходить, що «внесок» імпорту в Україні доходить до 75%. А на кожного жителя на рік припадає всього по дві вітчизняні троянди. Про інші сорти умовчимо — під гербери, гвоздики, фрезії, лілії тощо в нас загалом відведено лише 50 га. До речі, спеціалізація на трояндах пояснюється одразу трьома чинниками. По-перше, «королева квітів» найшвидше окупається — за так званого краплинного поливу вже через три місяці після посадки можна «збирати плоди», тоді як, наприклад, гербер чекати доведеться аж два роки. Друга причина — це попит. Троянда — квітка традиційна й українцям зрозуміла. До того ж, як розповідає І. Слободянюк, у нас віддають перевагу габаритності. «Якщо європейці вибирають компактніші рослини, то в нас ганяються за великими «келихами» та «довгими ногами». І, нарешті, третя причина пов’язана з потребами самої троянди. Якщо український клімат абсолютно не підходить, скажімо, тропічним квітам, виникає запитання: навіщо їх вирощувати? Набагато простіше та дешевше завезти квіти з країни, яка для них комфортніша, а в себе вирощувати ті рослини, які «сприймають» наші умови. До таких троянда й належить. «До речі, — розказує І. Слободянюк, — «найквітковіша» — Голландія — вже давно відмовилася від вирощування рослин під зріз. Вони вибирають Африку та Південну Америку, де клімат кращий і робоча сила дешевша. На своїй території «країна тюльпанів» залишила лише виробництво посадкових матеріалів».
Крім того, вузькопрофільність — необхідна умова квіткового бізнесу, з урахуванням примхливості та недовговічності продукту. Набагато вигідніше вирощувати, скажімо, цілі плантації троянд, ніж пестити кілька сотень орхідей, — вони не «покриють» ані внутрішній ринок, ані на експорт не згодяться. При тому, що українським квітникарям доводиться стикатися зі специфічними ризиками. Бувають випадки, що в господарствах зникає світло. Здебільшого винні в цьому «добрі люди», які здають сотні метрів кабелю на металобрухт. Але, так чи інакше, в одну мить увесь урожай замерзає.
Попри все, в Україні все ж вдається вирощувати якісні квіти. Приїжджаючи на традиційні виставки, які організовує Спілка квітникарів, західні флористи не можуть втриматися від похвал. Іноді навіть гостре око професіонала не може відрізнити троянду з Амстердама від української, адже до нас потрапляють усі селекційні новинки. Хотілося б, звісно, щоб і в нас що-небудь винаходили, але це дуже дорого, довго, та й робити це, по суті, нікому. «От якби допомогла держава», — розмірковує І. Слободянюк. На Заході, наприклад, так і відбувається. У тій самій Голландії відсоткова ставка на кредит квітникарям практично мінімальна. У Польщі стимулювати «романтичний бізнес» вирішили трохи інакше: там кредит видають на кілька десятків років. З урахуванням того, що в найгіршому разі вкладення в тепличне обладнання окупаються років через п’ять, виплачувати «борг» буде не дуже складно.
В Україні ж державна програма підтримки квітникарів відсутня. Якби наша продукція могла йти на експорт, бюджет країни мав би стабільне і, слід сказати, чимале джерело доходу. На думку експертів, Україна могла б просто завалити квітами Росію. Закривши свої кордони для голландських і німецьких рослин, вони відчули явний їх дефіцит — територія чималенька, і аж ніяк не скрізь клімат дозволяє займатися квітництвом.
Словом, прагнути є до чого. Флористи переконані, що в Україні повільно, але впевнено формується культура використання квітів: дедалі вишуканіше оформляють букети, багатшає асортимент. Щоправда, досі квіти в нас сприймають як подарунок, який вручається з особливої нагоди. Тоді як європеєць не уявляє житла без постійно оновлюваної композиції. Недивно, що в Німеччині кожен житель країни витрачає на квіти приблизно 81 євро на рік. І на душу населення там реалізовують аж 20 троянд.
