В Україні електроенергію на АЕС почали виробляти 22 роки
тому з пуском блоку потужністю 1 млн. кВт на Чорнобильській АЕС. А через
дев'ять років — 1986-го — вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської
АЕС.
За тринадцять минулих років світова спільнота, й Україна
в тому числі, відреагувала правильно: істотно підвищилася безпека АЕС,
хоча це вимагало значних фінансових витрат. І все ж електроенергія, що
виробляється на АЕС, зберегла конкурентоспроможність на світовому ринку.
Однак суспільство все ще ставиться до атомної енергетики
насторожено, а можливості її розвитку в різних країнах залежать від розстановки
політичних сил. І все ж сьогодні в світі працюють уже 450 енергетичних
реакторів, і вони продукують близько 18% електричної енергії, що виробляється
на планеті. Але світ ще не зробив остаточного вибору ні на користь традиційної,
ні на користь ядерної енергетики. Йому, особливо розвиненим країнам, є
з чого вибирати та ще є час для роздумів.
А в України волею долі можливостей для вибору зараз майже
немає. Атомна енергетика є і в недалекому майбутньому залишиться одним
із «наріжних каменів» економіки. Спробуємо показати це наочніше.
Торік на п'яти українських АЕС потужністю 12 млн. кВт вироблено
43% від загального обсягу виробленої електроенергії. Частка атомної енергетики
у валовому внутрішньому продукті країни досягає сьогодні 4,5%, тоді як
1990 року вона становила лише 1,5%. Правда, внесок АЕС виріс в основному
через падіння виробництва на вугільних і газово-мазутних станціях. За останні
роки встановлена потужність АЕС не змінилася, хоча введено в промислову
експлуатацію 6-й енергоблок на Запорізькій, найбільшій в Європі АЕС, але
зупинено й знімається з експлуатації 1-й енергоблок на Чорнобильській АЕС.
Як бачимо, атомна енергетика є єдиною стабільно працюючою галуззю протягом
восьми кризових років.
Електроенергія атомних станцій конкурентоспроможна. Собівартість
1 кВт/год., виробленої на АЕС, 4 коп. Це в 2,5 раза нижче, ніж у теплостанцій
(а ними виробляється 51% електроенергії). Продукцію українських АЕС цілком
можна продавати, в тому числі й за кордон. Пригадаймо, що на початку 90-х
Україна експортувала її майже на $500 млн. на рік.
При цьому можлива довгострокова стратегія: ресурс, тобто
термін життя основного обладнання, що залишився, українських АЕС ще досить
великий. Він становить 16 років із 30-ти, закладених у проекті. Тобто використано
тільки 45%, у той час як ресурс теплової енергетики вироблено на 90%.
Але атомна енергетика має й істотні незадіяні резерви.
Так, ефективність використання встановленої потужності становить тільки
70%, у той час як у світовій практиці нормою є 90%. Якщо перед енергетикою
поставити це завдання, то його можна вирішити протягом 3-4 років, а це
рівнозначно введенню нової потужності, що дорівнює 2,4 млн. кВт. І ціна
таких зусиль у 10 разів менша за вартість будівництва нових енергоблоків.
Ще один резерв — незавершене будівництво двох енергоблоків на Рівненській
і Хмельницькій АЕС. Потрібна лише воля, щоб закінчити будівництво цих блоків,
90% коштів в які вже вкладено.
А ще у нас в країні — величезні втрати електроенергії в
мережах, що досягають 30%. Це спричинено неефективністю управління розподілом
електроенергії.
П'ять атомних станцій разом з атомними містечками та їхньою
інфраструктурою обслуговують 50 тис. працівників. Якщо всю продукцію, вироблювану
галуззю, розділити на це число, то на кожного працівника припаде по $35
тис., що в 25 разів перевищує середній показник по країні (за даними Держкомстату).
Така ефективність багато в чому забезпечується наявністю п'яти тисяч висококваліфікованих
працівників, на яких покладено відповідальність за безпеку, та котрих,
без сумніву, можна віднести до еліти галузі. Підготовка таких фахівців
займає в середньому десять років, а їхню роль в атомній енергетиці важко
переоцінити.
У пресі часто порушується питання про ядерне паливо. Не
включаючись в дискусію з цього приводу (це — тема окремої статті), скажу,
що в світі зараз такого палива більш ніж досить. Ціни падають. І питання
лише в тому, у кого купувати. Чотирнадцять наших атомних реакторів щороку
використовують ядерне паливо вартістю $400 млн. З цієї суми $300 млн. необхідно
платити за свіже паливо, а $100 млн. — за зберігання й переробку в Красноярському
краї РФ. Для виробництва такої ж кількості електроенергії щороку на теплових
електростанціях купується газу, мазуту й вугілля на $1600 млн., тобто витрати
на органічне паливо в 4 рази вищі.
Виходячи з усього сказаного, можна стверджувати, що атомну
енергетику, навіть і після Чорнобиля, потрібно розглядати як національне
надбання. Якби її довелося сьогодні створювати знову, то потрібні були
б $15 млрд. і 10 років роботи. Так, світовий досвід показує, що створення
атомної енергетики обходиться втричі дорожче, ніж та, що працює на вугіллі
й газі. Але експлуатація її за умови дотримання стандартів безпеки — у
8 разів дешевша. На щастя, цей сприятливий етап припав на досить скрутний
період в історії України. І цю обставину гріх не використати. Але треба
робити це кваліфіковано: не допускати деградації обладнання, дуже дбайливо
ставитися до робітників, інженерів, учених, не випробовувати їхнього терпіння...
Від цього може виникати реальна загроза.
