Понад 160 років тому скромному сільському вчителю Роуленду Хіллу, що став згодом британським королівським генеральним поштмейстером, спала на думку ідея про використання нового виду оплати поштових послуг — марки. До 1850 року цей зручний спосіб поширився практично в усьому світі. Більше того, згодом марки, що спочатку лише полегшували виконання суто технічних функцій, викликали новий феномен — їхнє колекціонування. Поштові працівники згодом помітили, що марки не завжди використовувалися за прямим призначенням, а зберігалися колекціонерами. З роками філателія стала настільки популярним заняттям, що на поштах стали готувати і випускати марки спеціально для філателістів. І зараз багато невеликих країн одержують значний прибуток від продажу марок іноземним колекціонерам.
Здавалося б, що може бути примітивніше за маленький клаптик паперу, нехай навіть з яскравою картинкою, котра, в принципі, є лише підтвердженням того, що за пересилання «листа до друга» держава взяла з відправника належну плату. Тим часом, багато фахівців розглядають наявність випуску в державі «власних» марок як один з потрібних атрибутів державності. Адже марка — це свого роду засіб популяризації знань про досягнення країни в різних сферах діяльності. А уміння створювати поштову мініатюру на належному рівні — ємно, якісно, художньо, на високому поліграфічному рівні — в усьому світі вважається справою честі і належним чином оцінюється на усіляких філателістичних конкурсах. Варто відзначити той факт, що на міжнародних виставках марок і маркованої продукції Україна посідає далеко не останнє місце — приміром, у конкурсі на краще філателістичне видання 1999 року (Латвія) став призером український конверт першого дня, а 2001 року на конкурсі, який щорічно проводить Спілка українських філателістів і нумізматів Чикаго, одержав Нагороду Нарбута поштовий блок «Квіти України».
Минулого тижня українська марка відзначила свою першу круглу дату — 10 років тому 1 березня 2002 року побачила світ мініатюра художника Олександра Івахненка «500 років українського козацтва». З цієї нагоди на майдані Незалежності відбулася урочиста церемонія, на яку зібралися ті, хто має до «іменинниці» найбезпосередніший стосунок — глава Держкомзв’язку й інформатизації Станіслав Довгий, члени Редакційно-художньої ради з питань видання знаків поштової оплати, дирекція «Укрпошти» і «Поліграфічного комбінату «Україна» з виготовлення цінних паперів. Під час міні-виставки, що проходила там же, були представлені марки, випущені в світ за роки Незалежності. Їх, як свідчить статистика «Укрпошти», на даний момент уже нараховується понад 400 видів — це всілякі тематичні серії й окремі марки з української історії (скіфське золото, картини, герби міст, національні костюми, світочі української літератури, портрети гетьманів), вітчизняна флора — фауна, мультфільми, досягнення космічної, судно- і літакобудівної галузей, офіційні символи глави держави. І всю цю продукцію українського поліграфкомбінату і Банкнотно-монетного двору Нацбанку без перебільшення можна назвати «марочною» — вона виготовляється на високому поліграфічному рівні, у процесі використовують люмінесцентні друкарські фарби і спеціальний папір із прогумованою основою. Власне виробництво марок в Україні налагодилося тільки в середині 1994 року, коли країна нарешті отримала потрібне для їхнього випуску устаткування. До цього ескізи розроблялися українськими художниками, проте друкувалися марки в Росії, Австрії, Канаді й Угорщині. Тепер, за словами директора поліграфкомбінату «Україна» Анатолія Шевчука, Україна цілком забезпечує як власну потребу в марках і маркованій продукції, так і виконує замовлення Грузії, Азербайджану і Казахстану.
Треба сказати, що виробництво поштових мініатюр — справа клопітна і примхлива. Їх народження починається з визначення «Укрпоштою» тематики майбутніх серій. У поточний план заносять усі світові і «місцевого значення» пам’ятні дати, також розглядають тематичні заявки різних музеїв, інститутів, театрів тощо — заявники повинні обгрунтувати, чому так важливо, щоб запропонована ними тема була відображена на поштових знаках. Спеціальна Художня рада, яку складають дизайнери, художники, історики, вирішує, у якій стилістиці має бути виконана марка, і передає свої побажання художнику. Протягом тривалого часу підбирають відповідний ілюстративний матеріал, під який художник стилізує майбутню мініатюру, потім створюють ескіз чорним олівцем, потім — акварельний оригінал, на його основі — кольоровий макет і, нарешті, роблять пробний кольоровий відбиток на поліграфмашині. Оскільки «марочний» папір гідрофільний, то при друкуванні він легко може змінити свої лінійні розміри, внаслідок чого картинка «ляже» криво. Той же «трюк» може повторитися і при перфорації. Тому в цехах, де виробляють марки, підтримують визначену константу температури (18 — 20 градусів) і вологості (50%) повітря. До речі, відповідь на запитання, що довгі роки мучило кореспондента «Дня», навіщо потрібна марці перфорація, виявилася простою: за її допомогою марки, що виходять з верстата аркушем по 90 штук у кожнім, згодом легше відокремити одна від одної! Перфорація також слугує своєрідним захистом від підробки — за «кустарних» умов певну відстань між дірочками, чітко заданий діаметр останніх і висоту «зубчиків» відштампувати не так вже просто. Перераховують аркуші з марками робітниці поліграфкомбінату вручну, за день кожна перебирає близько 10 тис. блоків. Не перераховувати не можна: вся продукція поліграфкомбінату — суворої звітності, в умовах збереження якої визначена навіть товщина стін комори. Так що копійчані марки і конверти охороняються анітрохи не менш суворо, ніж інша продукція комбінату: закордонні, дипломатичні і звичайні паспорти, дипломи про освіту, посвідчення водіїв, пенсіонерів, працівників МВС, сертифікати на вивіз наркотичних речовин, акцизні марки, виборчі бюлетені, штрафні талони ДАІ. Адже скромну ціну однієї марки компенсують її накладом: від 50 до 400 тис. блок — і 50 — 100 млн. на рік літерних марок.
