Учора, напевно, вперше з того часу, як законопроекти і закони відкрито обговорюються у Комітеті ВР з питань правової політики, практично всі присутні прийшли до висновку, що закон «Про судоустрій», який набуває чинності, на даному етапі фактично є Фільчиною грамотою. Але одночасно визнали, що не прийняти його не можна, оскільки треба з чогось починати. Йдеться не про зобов’язання України перед Радою Європи, а про те, що після закінчення терміну дії перехідних положень Конституції (у червні минулого року. — Авт. ) суди в Україні, по суті, не мали ні кола, ні двора. Закон, чи інакше — мала судова реформа, яку провели минулого літа, змогла тільки забезпечити їх тим мінімумом, без якого вони б опинилися у правовому вакуумі. Зараз де-юре все повинно докорінно змінитися. Згідно із законом, прийнятим 313 голосами, до 1 січня 2003 року буде створено систему державної судової адміністрації, що складатиметься з територіальних управлінь та центрального координуючого органу. Крім того, з’являться й Адміністративні суди, що, на думку голови комітету Олександра Задорожного, істотно зменшить спекуляцію адмінресурсом, а також з’являться Апеляційний і Касаційний суд. Для збільшення кількості судових інстанцій об’єктивно є причини, оскільки, згідно зі статистикою, за десять років незалежності кількість позовів збільшилася вдвічі, а цивільних і адміністративних — практично у чотири рази. Але одночасно, як досить песимістично заявив Держсекретар міністерства юстиції Олександр Лавринович, чекати, що, прокинувшись 1 червня, ми зможемо побачити оновлену судову гілку влади, було б щонайменше наївно.
Новий закон є у нерозривному зв’язку з Процесуальним кодексом, який, на думку багатьох учасників обговорення, треба змiнити. Сьогодні судові норми в різних процесуальних кодексах не відповідають одна одній. Немає і законів, які б регулювали статус суддів, не кажучи вже про матеріальне забезпечення самих судів і оплати праці їхніх робiтників. Особливо актуальними стають ці питання із збільшенням кількості судів. Адже немає органу, який би відбирав суддів, скажімо, до Касаційного суду, як, проте, і критеріїв, за якими можна було б стверджувати, що той чи інший юрист може виконувати обов’язки судді такого рівня. Проблема, — як зауважив заступник генерального прокурора Віктор Кудрявцев, — ще й у тому, що збільшення кількості судових інстанції призведе до катастрофічної нестачі прокурорів, коли говорити про прискорення просування справ у судах не випадає. Іншими словами, набуття чинності закону без створення цілого переліку підзаконних актів та прийняття ряду законів зможе призвести лише до глобальної плутанини.
Парламент почне свою роботу в середині травня, тобто на те, щоб зробити які-небудь кроки до 1 червня, часу практично не залишається.. Під час обговорення закону надійшла пропозиція про створення спеціального комітету з питань судово-правової реформи. Але станеться це, чи ні — поки невідомо, відомо тільки те, що 27 березня Кабмін обговорить це питання, секретаріат Комітету з питань правової політики готуватиме необхідні закони, а Рада суддів буде формулювати свої пропозиції та зауваження. Таким чином, основи судової реформи «утрясатимуться» 2 місяці.
