У тому, що Індонезія — це не лише Балі, переконалися відвідувачі виставки «Вікна в Індонезію-2013», яка відбулася з 24 по 26 травня у центрі столиці. Організатори (а виставка відбувалася за ініціативи посольства Індонезії), крім розвіяння міфів про цю острівну країну, мали на меті привернути увагу українського бізнесу до індонезійського ринку. Як зауважив на відкритті генеральний директор департаменту розвитку національного експорту у Міністерстві торгівлі Індонезії Гусмарді Бустамі, українці та індонезійці вже мають налагоджені бізнес-зв’язки. Утім, поки що вони — на користь України. «Сьогодні у відносинах між нашими країнами (Україною та Індонезією. — Авт.), сальдо торгового балансу — на користь України, — зазначив Бустамі. — Індонезія в Україну експортує шоколад, пальмову олію, нікель, тваринні жири. Україна — напівфабрикати, чавун, аміак, сечовину та сталеву руду». Тож, як він зазначив, у Індонезії нині активно працюють над тим, щоб поліпшити бізнес-клімат. А відтак сподіваються, що українські підприємці інвестуватимуть у цю острівну країну. А вона — справді цікава.
Індонезія вражає розмаїттям мов та народностей. Понад 350 народів, а діалектів, на яких вони розмовляють, ще більше, але офіційна мова одна — бахаса. Навіть на виставці індонезійці з віддалених регіонів говорили різними мовами. А спілкуючись між собою — тільки бахаса. Її вигадали для того, щоб об’єднати велику острівну країну. Індонезійці стверджують, що бахаса можна вивчити за два місяці, адже вона дуже легка.
До речі, для вивчення мови посольство Індонезії пропонує українцям, яким ще немає 35 років, поїхати навчатися 11 місяців за програмою DARMASISWA. Кожного року до них приїжджають близько 35 студентів з України. Крім мови, можна ще вивчати туризм, мистецтво фотографії і танцю, техніку батик. Студенти отримують 200 доларів стипендії, але не мають права працювати. «Ціни там майже такі, як в Україні, тому прожити на стипендію важко, — розповідає учасниця минулорічної програми Ельміра Давиденко. — Краще їхати у провінційні містечка, тому що туди ви 100% пройдете, і жити там дешевше. Я поїхала у центр батику, щоб навчатися цій техніці». На виставці «Вікна в Індонезію» дівчина протягом трьох днів навчала відвідувачів мистецтву створення батика. Воно легко дається навіть новачкам. Треба небагато — бажання, тканина, гарячий віск і чантинг (паличка, гостра на кінці, яка нагадує ту, якою українці малюють на писанках). Нагріваєте віск, чантинг і малюєте ним на тканині. Гарна робота — та, малюнок якої проглядається з обох боків.
Найочікуванішим майстер-класом з програми виставки був урок кулінарії. Основа індонезійської кухні, як і більшості азійських, — рис. Його варять на пару. В Індонезії рису їдять дуже багато. Приблизно 150 кілограмів на людину в рік. Рибу чистять не ножем, а ложкою. До речі, незвично, але зручно. Кухарі кажуть, що в індонезійській кухні багато морепродуктів. Однак українці, які жили за програмами обміну, стверджують, що переважно все ж таки там їли курку. Але було дуже «манта», тобто смачно на бахаса. Кухарі переконують, що індонезійські готові страви можуть стояти тиждень і не псуватися.
Якщо ви їсте шоколад в Україні, то цілком імовірно, що він індонезійського походження. Адже Індонезія — один із найбільших експортерів шоколаду у світі і найбільший в Україну. Цікаво, що місцеве населення, яке живе фактично в оточенні полів з какао-бобами, шоколад майже не їсть. Цього продукту немає в національній кухні Індонезії.
Сьогодні індонезійці самі хочуть відкрити «вікна» у свою країну, а у ХIIІ ст. це зробив Марко Поло. Після нього на острови прийшли португальці з Біблією у руках. Але «володіли» територією аж до 1945 року голландці. Зараз у цій країні живе найбільше мусульман. На острові Балі багато індуїстів. Крім цих двох релігій, офіційними визнають ще іслам, протестантство, католицизм і буддизм. Мабуть, саме тому на прикрасах, які продавали індонезійські ювеліри на виставці, були символи різних релігій — християнські хрести і фігурки Бога індуїзму Ганеші, написи на бахаса та на хінду.
