Одразу прошу вибачення у тих, хто часто бував у Німеччині та має думку про країну та її столицю, відмінну від моєї. Для когось Берлін — місто комфортне й затишне. Та чомусь особисто я нічого такого не відчула. Побувавши в Берліні вперше, у відрядженні, сприйняла його не як турист, а як журналіст. Постійно спадали на думку порівняння, як ті чи інші проблеми вирішуються у нас.
НІМЕЦЬКА ГЕОМЕТРІЯ
Ще з вікна літака столиця Німеччини видалася схожою на креслення. Розграфлені лінії вулиць, будинки з прямокутними двориками, де часто стоять басейни, всюди зелені газони. Гуляючи містом, виникло відчуття, що заблукати тут неможливо: куди б не звернув, все одно вигулькують споруди, повз які щойно пробігав.
Звісно, на перший погляд все видається не таким, як у нас. Але з часом цей принцип «все не так» спростовується. Певно, через сум за Києвом, хай і зі своїми візуальними недоліками, за рідними, а найбільше — за двома донями, менша з яких вперше залишилась без мами надовго.
Утім, ностальгію залишаємо. Берлін... Сказати, що місто вразило, викликало захоплення та неймовірні емоції — означає злукавити. Але кожне місце на Землі має свою родзинку. Ті, які знайшла я під час коротких прогулянок Берліном між робочими зустрічами, — камінь, зелень і... ведмеді.
СУЦІЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО
Берлін — місто каменю. Бруківка на дорозі та тротуарах. Будинки з каменю, набережна з каменю, музеї з каменю, навіть сувеніри з каменю. Це я про псевдошматочки берлінського муру, які продають туристам. На жаль, війна знищила багато красивих будинків у місті. Лишилося декілька оазисів давньої архітектури, а решта — нові або щойно після капремонту.
Порівнюючи Берлін з центром Києва, де напроти Софії Київської, пам’ятки з тисячолітньою історією, стоять скляні готелі, німецька столиця не викликає такого когнітивного дисонансу. Хоча місто переживає черговий етап оновлення. Повсюди працює будівельна техніка, завершується утеплення будинків, а більшість музеїв закрита на реставрацію — наші тільки б тішилися з таких масштабних фінансових вливань.
ПРИРОДІ МОЖНА ВСЕ!
Берлін видається молодим, активним і акуратним. Затишок доповнюється зеленню. Тут діє принцип, що природі дозволено все. От наш господар неодмінно взявся б за косу і вистриг під рівну лінію кущики трави на газонах і клумбах, що ростуть, ніби перестрибуючи один через одного. Або ж мальви, наче привіт з України, ростуть на клумбах абияк. Наші комунальники неодмінно оточили б їх гумовими колесами, камінчиками гравію, а тут квіти ростуть, наче біля сільського будинку, де мешкає бабуся, котрій несила полоти квіти. Таке подвір’я було у моєї прабабусі Ольги: без парканів, просто хатинка посеред садку, обплетена барвінком та іншими рослинами.
Німці не хочуть втручатися у те, що росте природним шляхом, тому дозволяють зелені обплітати будинки, рости на дахах, буяти на газонах на повний ріст. За день-два до цього звикаєш. Згадайте, як цієї весни киян сполохала витівка «Київзеленбуду» з «оголенням» дерев: гілки поспилювали так, що лишилися самі крони. А в Німеччині деревцям дозволили рости навіть у холі офісного центру, де розташовані кабінети депутатів бундестагу.
УСІ ШАЛЕНІЮТЬ ВІД ВЕДМЕДІВ
Ведмедики — символ міста. У різних іпостасях їх продають як сувеніри: є м’які іграшки, брелоки, статуетки. До слова, статуетка ведмедика заввишки сантиметрів 20 коштує приблизно 60 євро, м’які іграшки — 6—7 євро, тож відразу спрацьовує внутрішній калькулятор, який натискає кнопку «стоп» і утримує від марнотратства. Втім, для економних є інший варіант — можна сфотографуватися з одним із кам’яних Тедді на вулиці. Одна з перекладачів, котра працювала з нашою групою, розповіла, що німці люблять ведмедів до нестями. Нещодавно міський зоопарк Берліна взяв позику в Китаю, щоб купити двох панд за кілька мільйонів євро.
МІСЦЯ ПАМ’ЯТІ
Багато що нагадує про те, що колись Берлін жив на два світи. Від магнітиків зі шматочками берлінської стіни до облаштованих меморіальних скверів. За територією вони не йдуть у порівняння з київськими парками, займають невелику площу, але кількість пам’ятних знаків на одному квадратному метрі зашкалює.
Натрапила на один із таких скверів. Тут лишилось трохи стіни з бетону, паркану з дротами, встановлена мапа з візуалізацією, як жило місто і де його розділяв мур на захід і схід. Стіна ділила навпіл як каналізаційні та освітлювальні комунікації, так і людські душі, у прямому сенсі слова — межа ішла навіть по давньому Паризькому кладовищу.
ЯК У БУНДЕСТАЗІ ЛОВЛЯТЬ СВІТЛО
Будиночки середмістя Берліна практично однакові за архітектурою. Нещодавно місто пережило масштабне утеплення багатоквартирних будинків. Німці не можуть зрозуміти наш клаптиковий принцип енергоощадливості, коли обкладаємо пінопластом тільки стіни своєї квартири.
На відміну від України, де житловий фонд належить і державі, і людям, у Німеччині все є власністю громадян. Приміром, є багатоквартирний будинок, що належить двом-трьом особам, котрі здають квартири в довгострокову оренду. Німці, знаючи, що довгостроково — це надовго і надійно, вкладають кошти як у ремонти окремих квартир, так і в перетворення всього будинку.
Енергоощадні принципи дісталися й бундестагу. Будівля пережила кілька руйнацій і відроджень. Після останнього перетворення бундестаг отримав скляний купол. Він із секретом: зовні купол як купол, а із внутрішнього боку до його вершини від рівня даху спрямовано конусоподібний елемент із дзеркал. Під куполом, на першому поверсі бундестагу, засідає парламент. Щоб депутатам працювалося зручніше, додаткове світло отримують саме завдяки дзеркальній конструкції під дахом. Частина дзеркал перехоплює сонячне світло, інша — заломлює його та спрямовує до сесійної зали.
КАЖАНИ ТА ВІТРЯКИ
Німці живуть у період переходу на так звані відновлювальні джерела енергії. Але не всі рішення сприймаються на «ура». Деякі сільські громади проти вітряків на своїй території. По-перше, це псує ландшафт. По-друге, уночі блимають лампочки на вітрових установках, а це дратує місцевих. І по-третє, від цього потерпають птахи та кажани. Із кажанами проблему вже вирішили: науковці підрахували, в які дні та в які години вони пролітають повз вітряки, й власники установок погоджуються зупиняти їхню роботу на цей час. Подумаєш, за рік це всього 40 годин. А от що робити з птахами — це предмет гарячої дискусії! Наразі без відповідей.
ГРИБКИ-ОБІГРІВАЧІ
Погода в Берліні кардинально відрізнялася від київської. Після наших 30 з хвостиком градусів вище нуля, слова пілота, що в Берліні хороша погода і плюс 15 — насмішили. Виявилося, що сонце і така температура — це чудово, бо весь попередній тиждень зливи не покидали місто. Дощі спробували повернутися й у перший день нашого перебування в Берліні. Дощ накрапав, припинявся й знову сипав гострими холодними краплинками. Врешті, нерви не витримали, ми сховалися в кафе біля вуличних обігрівачів. Це щось неймовірне! Працюють вони на газу, виглядають, як грибочки, розставлені між столиками. І біля них тепло-тепло, як вдома. Хотілося взяти той грибок-обігрівач разом із собою замість парасольки. Бачте, і тут не обійшлося без інновацій та енергоефективності.
(НЕ)ПУНКТУАЛЬНІСТЬ
Є «класичні» німці, про яких складають анекдоти, а є винятки з правила. А може, то просто збіг обставин. До речі, в самому Берліні корінних містян дуже мало, чимало біженців із арабських та азійських країн. Так от, про знамениту педантичність, скрупульозність і тому подібні речі. Забудьте. Чомусь у номері, який для мене бронювали заздалегідь, вже жили двоє азіатів. Заклопоталися працівники готелю, буває. Те саме сталося зі службою трансферу, котра мала зустріти в аеропорту другу частину нашої групи. Двох учасників семінару водій просто не знайшов і... поїхав з аеропорту ні з чим.
СОРТУВАННЯ ПО МАКСИМУМУ
Місто просто переповнене велосипедами, велопарковками та велосипедистами. Це зручний і дешевий спосіб пересування. Для порівняння — річний проїзний квиток на громадський транспорт обійдеться у 700 — 800 євро, для берлінців це дорого.
Хоч де б була за кордоном, обов’язково звертаю увагу на сміттєві урни. Ще ніде не бачила такої кількості баків для сортування сміття, як у Берліні. Німці не просто сортують відходи на папір, скло та органіку, а й кожен із цих видів сміття ділять на ще кілька категорій. Наприклад, скло коричневого, синього, зеленого чи білого кольору викидають у різні баки. А у вихідні та після 20-ї години викидати скло забороняється, бо це порушує спокій місцевих жителів.
На залізничному вокзалі Берліна помітила нібито волонтерів у зелених жилетках. Згадалося, як після війни на сході у нас з’явилося безліч псевдоволонтерських фондів, котрі просили гроші на потреби учасників АТО в метро, на вокзалах та в підземних переходах — у таких самих яскравих жилетах. Мені пояснили, що це безпритульні продають газети, матеріали до якої написали такі самі безхатьки. Цим займається відповідна благодійна організація.
На запитання від рідних та друзів, то як там, у Німеччині, я не маю відповіді. Звісно, рівень життя тут інший, але він не взявся нізвідки. Для мене це передусім досвід, розширення горизонтів. Подібні поїздки допомагають зрозуміти, куди я хочу рухатись далі, чого навчитись та що пізнати. І за це я вдячна Берліну.
