Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Берлін — місто ведмедів та казарменої архітектури

Репортаж з автопробігу Львів — Берлін — Париж — Амстердам — Гаага
31 травня, 2002 - 00:00

МІСЦЕВІ ЗВИЧАЇ ТА БУТЕРБРОДИ

Продовження. Початок див. у № 95 за 30 травня

О 7 ранку заїжджаємо на німецьку заправку.

Поруч на самотній хурі лежить велетенська лялька співачки з кабаре у червоному декольтованому мундирі. Напевно, вона з Луна-парку. Пані хвацько приставила два пальчики до циліндра. Дуже така вся німецька. Як із фільму за участю Маріки Рок.

У ранкових сутінках човгаю до шопу. Ось, думаю, йде якась німецька пика. Підходжу ближче — це пика з нашого автобуса.


У кафе під склом гігантський бутерброд з огірками, помідорами та сиром. Називається мультикайзер, розміром він із невелику колоду. Їв я його, поки не втомився. Ним тиждень можна харчуватися.

Запихаюся насилу — завалюють із заінтригованими фізіономіями наші. Пронизливо витріщаються на мене — явно хочуть дізнатися, як виглядають справжні німці. Нарешті у голодному німці розчаровано впізнають мене: «А! Знайомі все обличчя!»

9 травня о дев’ятій ранку в’їжджаємо до Берліна. Місто зовсім пусте. Створюється враження, що воно не заселене! Епідемія?! Чи навпаки, вони отримали попередження, що до них рухається автобус із Чорнобильської зони? З’ясовується, що 9 травня, як не парадоксально, у них також вихідний — сороковий день після Великодня.

Перших, кого ми зустрічаємо у столиці Німеччини, — велорикші-араби. І вигляд у них східний, і засіб пересування. Картинка, немов з Індії.


У салоні автобуса дзвінок мобільного телефону. Солідний бородатий чоловік кричить у трубку: «Марино! І тебе також зі святом. Я у Берліні!»

Фраза прозвучала з претензією. Мовляв, ти що, не в курсі, що 9 травня я з друзями завжди святкую в Берліні.

Автомобільчики на вулицях стали зовсім кишеньковими. Ну, просто дитячі стільчики на колесах!

Біля світлофора, нарешті, побачили перших корінних німців: два великi немолодi пани з червоними обличчями у світлих сорочках та бежевих брюках. Стоять строго і трохи манірно, не ворушаться на червоне.

На величезній чорній будівлі за ними, немов космічна телеантена, крутиться знак «Мерседесу».

Наша група захвату вирушає на взяття Берліна. На газонах нашої Юахім-Шталлер- Штрассе ті ж кульбаби, що й на київських, тільки в оточенні ювелірних ромашок.

Чути крики. Свариться любовна парочка. Він — злегка панкуючий хлопчина. Волосся зібране до центру підголеного черепа та покрите лаком, щоб краса набула стійкості. Вона — у джинсах, на високих підборах. На її мініатюрних стегнах висить ремінь у вигляді ковбойського патронташа. Рухається еротично, за таких мінімальних параметрів стегон — максимальна амплітуда розгойдування.

Обоє явно з похмілля.

Дівчина кричить так, що закладає вуха. З’ясовуються дві речі. По-перше, німецька неначе створена для сварок — лайка звучить органічно і могутньо. Для чвар німецька підходить набагато більше, ніж для пісень. А по-друге, якщо німцям щось не подобається (ми неодноразово потім у цьому могли пересвідчитися) — вони не соромляться і досить голосно пред’являють свої вимоги.

Кавалер однак не реагував на звукові коливання дівчини, втілюючи незворушність. Спочатку це дратувало маленьку фурію, потім вона витягла помаду, підфарбувала губи, заспокоїлася та перейшла на діловий тон. Лінія поведінки чоловіка виявилася правильною.

ІЗ ВЕДМЕДЕМНА ВЕДМЕДЯ ПІДЕШ, ВІДВЕДМЕДЯ ЗАГИНЕШ!

Подорожуємо столицею Німеччини на двоповерховому прогулянковому автобусі з відкритим верхом. Він бадьорого яєчного кольору, на зразок нью-йоркських таксі.

Деруть за поїздку пристойно — 18 євро. Керівник Ярослав домовився, що наш колектив він спробує протягти за дитячою таксою — 9 євро. Хоч, говорить, деяких контролерів інколи не вдається впросити через німецьку принциповість. Після недовгих переговорів трюк вдався. Тобто ми були вже дітьми з вищою медичною освітою, які знаходяться у відрядженні.

В автобуса 14 тематичних зупинок. У навушниках белькотить гід-автомат (англійський, французький, японський, російський і т. ін.) відповідно до історичного місця.

Буквально усюди спостерігаємо фігуру ведмедя — символу міста. Берлін — суцільний ведмежатник. Цей великий ссавець-хижак представлений у будь-яких варіаціях: лимонний у квіточки, білий у зелених чоботях, коричневий у жіночих портретах, малиновий у чорний горошок. Сидить, стоїть, лежить. Берлін цілком може сперечатися з Росією за право на ведмедя як національну тварину.

Можливо, якраз у цьому й полягає сірячинна правда Великої Вітчизняної: ведмідь на ведмедя пішов. Із ведмедем на ведмедя підеш, від ведмедя загинеш!

Тема Другої світової з навушників не вивітрювалася. Постійно згадувалися цифри руйнувань. 70% будівель Берліна знищило бомбардування. Унаслідок цієї обставини Берлін і сьогодні — місто будівництв. Усюди вежі кранів.

Щодо берлінської архітектури, то вона повністю відображує німецький характер, схильний до військових зразків. Умовно кажучи, Берлін — це ряд казарм. Комфортабельних, дзеркальних, чорних, білих, низьких, високих. Але відчуття прямих, що дряпають погляд, кутів — не зникає.

Одного разу екскурсовод почав хвалитися берлінським постмодернізмом у архітектурі. Це виявилася та ж казарма, тільки повалена набік. І вікна в ній у вигляді прорізів. На цьому творчі пошуки закінчилися.

Повз нас проплила будівля транспорту і пошти у вигляді теплохода. Це трохи веселіше, ніж казарма. Але це виняток. Звичайні будинки нагадують вишикувані сірникові коробки.

Вертячи головами, ми прибули до першого в Європі електричного світлофора. Також симптоматично — перший в Європі апарат, що регулює рух, — з’явився саме на цій землі. Поки ми роздивлялися доісторичний світлофор, навколо автобуса на велосипедах снували немолоді акуратні німці у білих шкарпетках. Велосипед тут на однакових правах із автомобілями. На тротуарах повсюдно окреслені чи викладені рожевою плиткою велосипедні доріжки.

Вирулюємо до залишків Берлінської стіни. Щоб ви її собі чіткіше уявили, підійдіть до стіни будь-якого будівництва — видовище приблизно те саме: цементна площина, пронизана залізним каркасом. Тільки з купою захоплених написів німецькою та англійською в дусі «Літо 90 го!», «Ура!» і т. ін. Із здивуванням виявляємо, що над вулицею висить портрет радянського солдата. Такий зворушливо поголений, із вушками, які стирчать з-під кашкета. Виявляється, тут знаходився пропускний пункт між Східним і Західним Берліном. З іншого боку висів портрет американського воїна.

Далі буде

Костянтин РИЛЬОВ, «День». Фото автора
Газета: 
Рубрика: