Національна опера України — велика і складна структура, що складається з безлічі служб: художньо-постановочних, технічних, адміністрації — всього 38 підрозділів. Кожна має свою роль в роботі над кінцевим результатом — виставою, — розповідає про своє неспокійне господарство генеральний директор театру Петро ЧУПРИНА. — У нас працюють більше тисячі осіб. Ми відчуваємо увагу Президента України Л. Кучми, уряду, Міністерства культури і мистецтв. Маємо всі умови для творчості і нормального функціонування театру. З січня підвищено оклади співробітникам. Сьогодні зарплата провідних солістів становить 2, 5 тисячі гривень (сюди входять надбавки за майстерність, за виконання особливо складних партій і т. ін.)».
Для України це досить висока оплата праці. Щоправда, якби артисти працювали за кордоном, то отримували б набагато більше. Наприклад, рядовий соліст-інструменталіст в Європі отримує гонорар за виступ приблизно 2 — 3 тисячі доларів. Принципово відрізняється оплата артистів зі світовими іменами. Але їх не більш двох десятків серед диригентів, трьох — серед музикантів, співаків і танцюристів, які є високооплачуваними зірками. За концерт маестро класу Клаудіо Аббадо і Зубіно Мета отримують до 70 тисяч доларів, за абонемент — 25 — 30 тисяч. Два роки тому в Німеччині імпресаріо лікар Гере випустив книгу «Хто скільки коштує», в якій оприлюднив гонорари знаменитостей і цим спровокував жахливий скандал. Великі неприємності були у тріо тенорів: Домінго, Каррераса і Паваротті. Відтоді податкові служби ретельно стежать за подібними публікаціями, а артисти намагаються не афішувати свої прибутки.
ЗАЗДРІСТЬ — ПОЧУТТЯ, ВЛАСТИВЕ НЕ ЗІРКАМ, А РЕМІСНИКАМ
— Наші предки вибрали для театру дуже вдале місце, — вважає головний режисер Національної опери Дмитро ГНАТЮК. — Тут особлива аура, і, мені здається, саме тому в нашому колективі не переводяться таланти. Зараз солістів- вокалістів працює 68 осіб, хор становить 120 осіб, оркестр — 150 музикантів і балет — 150 танцівників. Таким колективом під силу ставити найрізноманітніший репертуар. Я дебютував на цій сцені ще студентом Київської консерваторії 1948 року. Довелося виручати театр: увечері вистава «Наталка Полтавка», а всі чотири баритони, що виконують партію Миколи, захворіли. Хвилювався страшенно, але співав, за відгуками своїх педагогів, добре. Через три роки, коли закінчив навчання, був запрошений сюди солістом. Повірте, я навіть не помітив, як пролетів час, і що більше півстоліття пов’язаний з цим театром, який став для мене справжнім домом. Я застав ще таких корифеїв, як мій учитель Паторжинський, і таку яскраву особистість, як Оксана Петрусенко. Бачити і чути їх на сцені — найбільше щастя. Як трепетно вони ставилися до публіки, з якою самовіддачею виступали і якими чудовими були майстрами!
У опері має бути гармонія. Але якщо вокаліст зосереджений лише на своєму голосі і не підключає акторський арсенал, він дуже програє. Раніше за лаштунками говорили про одного відомого тенора: «Ти дурень-дурнем на сцені», а він парирував: «Зате голос який!» Сьогодні публіці замало чути гарний вокал. Вона хоче бачити гру, що розкриває фабулу дії, повноцінний образ героя вистави.
Ходять легенди, що раніше між акторами були більш теплі, довірливі взаємини, ніж зараз. Уміли прими і прем’єри радіти не тільки власним успіхам, але і чужим. Говорити про те, що колектив Національної опери згуртований, монолітний, не доводиться. Хтось товаришує між собою, ходить в гості, а дехто стоїть осібно: виступив — і до побачення. Недаремно кажуть, що творчий колектив — це тераріум однодумців. Амбіції, зарозумілість, заздрість постійно йдуть поруч з успіхом. Адже якщо ти сам не віриш у свої сили, не відчуваєш, що ти кращий — ти мало чого досягнеш. Хоча, коли у артиста погана вдача, і він тягне на сцені «ковдру на себе», то з таким партнером важко виступати, і конфлікти неминучі. Важко працювати з хамом і людиною низької культури. Але вони, як стверджують театральні старожили, не затримуються в трупі. А заздрість — почуття, властиве не зіркам, а ремісникам.
ПИТИ ЧИ СПІВАТИ?
Раніше публіка обожнювала своїх кумирів, йшла на імена. І хоч у Києві, на відміну від Великого театру, не було поділу публіки на лемешисток і козлистів, які ретельно підраховували кількість кошиків і букетів, тривалість овацій, але свої квакери також були. Були фанатичні шанувальниці у Євгенії Мірошниченко і Белли Руденко. До явної ворожнечі не доходили, але найбільш екзальтовані панночки могли демонстративно залишити залу, якщо бачили, що на сцену вийшла не їхня улюблениця. Досі згадують, що коли в театрі з’являвся великий бас Борис Гмиря, персонал зустрічав його, витягнувшись у струнку, намагаючись виконати будь-яке побажання Бориса Романовича. Залишився в пам’яті меломанів і знаменитий баритон Микола Ворвулєв, який, на жаль, рано пішов зі сцени. Як розповідають очевидці, він був подібний до стихії, мав величезний талант, але слабку вдачу — любив випити. Ця вада згубила артиста — згорів, як смолоскип. До речі, поширена думка, що чарка коньяку сприяє кращому звучанню голосу, має як своїх послідовників, так і завзятих супротивників. Наприклад, Дмитро Гнатюк вважає, що пити перед виходом на сцену ні в якому разі не можна. І про це не втомлюється повторювати своїм колегам — молодим співакам. Інакше їх чекає не довга вокальна кар’єра, а коротка мить успіху і багаторічне розчарування в житті. Потрібна колосальна самодисципліна. Для співачок, якщо вони хочуть бути стрункими, треба ретельно розробляти раціон харчування, відмовлятися від борошняного і ласощів. Морозиво також їсти не бажано — можна застудитися.
ПРЕМ’ЄРА — ДОБРЕ, АЛЕ ДОБОВІ — ВАЖЛИВІШЕ
Ми звикли до штампів. Ледве чи не кожного артиста величаємо зіркою, примадонною або прем’єром, але, якщо відверто, нинішніх артистів правильніше було б назвати талановитими, але не легендарними. Пересічний глядач за голосом не відрізнить одного виконавця від іншого. Сьогодні, як це не сумно, немає яскравих особистостей, а є майстри високого класу — всі, наче, правильно танцюють, співають, але не вкладають всю душу у виконання, а публіка тонко відчуває фальш, роботу впівсили.
Для кожного артиста завжди настає болючий психологічний момент, коли доводиться завершувати свою кар’єру. Хтось стає педагогом, постановником або займається концертною діяльністю. Наприклад, Дмитро Гнатюк, ще будучи солістом опери, освоїв професію режисера (серед його постановок — «Князь Ігор» Бородіна, «Запорожець за Дунаєм» Гулака- Артемовського, «Мазепа», «Пікова дама» Чайковського, «Севільський цирульник» Россіні, «Тоска» Пуччіні, «Золотий обруч» Лятошинського, «Травіата», «Аїда» Верді. — Т.П. ). До режисури йшов поступово. «Я пропрацював на сцені 53 роки, — сказав співак, — тобто фактично все своє життя. Для мене опера — як перше кохання, його неможливо забути. Я чудово розумію, що свою популярність у масового глядача отримав як виконавець народних і естрадних пісень». Усього шість років тому він завершив свою оперну кар’єру виставою «Князь Ігор», де не тільки співав головну партію, але і був режисером-постановником.
— Багато танцюристів, вийшовши на пенсію, продовжують служити в театрі, — розповідає директор балетної трупи Валентина КАЛИНОВСЬКА, — але вже як репетитори: допомагають молодим виконавцям підготувати партії, ввійти у виставу, підказують, як пластично втілити нові ролі. Річ у тім, що виступати на сцені в нашій професії починають рано, коли ще навчаються в хореографічному училищі. Спочатку вони танцюють в кордебалеті, а потім можуть стати солістами, прем’єрами.
У опері сховатися за фонограму, а в балеті — за дублера неможливо: тут все «вживу». Тому бувають накладки і казуси. Приведу не такий вже давній приклад — дебют одного молодого і талановитого баса Ш*** (ім’я не називаю з етичних міркувань, тим більше, що це стало йому уроком, і нині він — провідний артист театру. — Т.П. ) Йшла опера Россіні «Севільський цирульник». Підійшла черга виконання коронної арії дона Базіліо про наклеп, звучить музика, а співака немає. Оркестр двічі грає вступ. Що робити? Де артист ходив — тільки він знає. А коли прибіг, зопалу сказав: «Я зараз вийду». Куди вийду? «Потяг» вже пішов. Виставу продовжили без тієї сцени. Співаку оголосили догану. Адже за такий «ляп» він міг і з театру вилетіти.
На Вердієвському фестивалі, що проходив торік у січні, під час опери «Травіата», що виконувалася на мові оригіналу, один із артистів забув свій текст по-італійськи і заспівав: «Вам лист» — українською. Його репліка різонула слух, і, незважаючи на драматизм сюжету, викликала веселий сміх публіки.
Сьогодні в оперну трупу прийшло багато молоді, та чоловічих голосів — баса, баритона, тенора — бракує, вважають музикознавці. Виїжджають за рубіж солісти, і цей процес безповоротний. Добре склалася за кордоном артистична кар’єра українських екс-прем’єрів — Анатолія Кочерги, Вікторії Лук’янець, Валентина Пивоварова, Володимира Гришка. Вони виступають в найпрестижніших театрах світу. До цієї зіркової компанії недавно прилучився і Михайло Дідик. Тішить те, що наші майстри нарозхват. Гарний танцівник Денис Матвієнко працює в штаті Маріїнського театру, балетна трупа якого сьогодні вважається кращою в світі. Нині ведуть переговори про перехід у цю знамениту команду Надя Гончар і Леонід Сарафанов. Втрата солістів такого класу для трупи непоправна. Щоб артисти не виїжджали, дирекція Національної опери намагається створити кращі умови для творчості. У театрі переходять на нову форму оплати праці. Не секрет, що наші артисти традиційно живуть за рахунок зарубіжних гастролей, де отримують добові відповідно до встановлених норм (наприклад, в США це $69). Гроші не витрачають, харчуються за рахунок привезених з дому продуктів, а зекономлені кошти привозять родинам.
З 30 січня частина балетної трупи вирушила до Іспанії. Гастролі триватимуть два з половиною місяця. Повезли кращі постановки: «Лебедине озеро», «Сплячу красуню», «Шaхерезаду» і «Кармен-сюїту». Інша частина артистів 18 лютого вирушить до Німеччини. У березні до них приєднаються колеги, що завершили іспанські виступи, і всі разом вони проведуть великий інтертур Швейцарією (це концерти і балет «Лускунчик»). 5 березня розпочнуться гастролі оперної трупи в Швейцарії, Франції, Данії і Німеччині. Зарубіжні глядачі побачать вистави «Любов до трьох апельсинів», «Пікова дама» і «Сорочинський ярмарок».
За сезон театр випускає не менше шести прем’єр. Цього року глядачі вже познайомилися з балетом «Віденський вальс» і оперою «Кармен». У цей час ідуть репетиції балету «Петрушка» Ігоря Стравинського. Головний хореограф театру Віктор Яременко робить сучасну адаптацію фокінської версії, яка стала еталоном балетної інтерпретації цього твору. Потім він поставить «Корсар». А далі готуватимуться до постановки опери «Війна і мир» Сергія Прокоф’єва. Зараз шукають режисера, є кілька кандидатів не тільки з України, але і країн СНД. Хочуть відновити балет Костянтина Данькевича «Лілея» (було три хореографічні версії, знято музичний фільм). Над лібрето працює Юрій Станішевський, а поставить виставу Віктор Яременко. Почнеться оновлення усього національного репертуару — опер «Тарас Бульба», «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», балетів «Русалонька», «Лісова пісня», «Ніч перед Різдвом». Всі ці вистави викликають великий інтерес у публіки і є візитною карткою театру.
