Наприкінці минулого року Київрада затвердила Програму соціально-економічного розвитку м. Києва на 2017 рік. Особливий «подарунок» отримали кияни, які потрапили в складні життєві обставини. Для них створено цільову програму «Турбота», й до 1,1 млрд грн додалось ще 5 млн гривень. А нещодавно Київрада збільшила фінансування за цією програмою ще на 50%.
ЧЕРГОВА ПОПУЛІСТСЬКА ІНІЦІАТИВА?
Як зазначив директор Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київради Юрій Крикунов, рішення про збільшення коштів зумовлено зростанням кількості звернень про допомогу. Кошти спрямовуватимуться на:
• збільшення розміру матеріальної допомоги учасникам АТО — із 2,5 тис. грн до 5,0 тис. грн, членам сімей загиблих учасників АТО. Учасникам Революції Гідності матеріальну допомогу збільшено у 10 разів;
• збільшення закупівлі засобів гігієни (підгузки, пелюшки, урологічні прокладки). Вперше засобами гігієни забезпечуватиметься така категорія, як діти з інвалідністю;
• закупівлю дитячих ортезів на стопу (понад 18,4 тис. одиниць);
• збільшення розміру надання матеріальної допомоги на часткову компенсацію членам сімей загиблих учасників АТО на виготовлення та встановлення надгробків до 50,0 тис. грн.;
• безоплатне поховання киян-учасників АТО;
• збільшення майже втричі кількості путівок для реабілітації дітей, хворих на ДЦП. Усього цього року планується оздоровити 328 дітей (2016 року було оздоровлено 113 дітей із супроводом);
• збільшення кількості путівок на оздоровлення дітей киян-учасників АТО віком до семи років;
• встановлення окремим пільговим категоріям населення лічильників холодного та гарячого водопостачання тощо.
Крім цих заходів, міську програму «Турбота. Назустріч киянам» буде доповнено новими. Наприклад, забезпечення інфраструктури міста засобами безперешкодного доступу на суму 25,0 млн грн; забезпечення закупівлі додаткових соціальних послуг тощо.
У не дуже поінформованих щодо особливостей системи соціального захисту осіб може скластися враження, наче все добре. Проте насправді ми знову є свідками популістської практики, від якої свідомі громадяни рекомендують відходити. Зважаючи на тяжку ситуацію на період воєнних дій та збільшення кількості воїнів, які повернулися із зони АТО, надання їм одноразових матеріальних виплат не означає системного вирішення проблем людей. Адже такий підхід спрямовано не на вирішення проблем цієї групи громадян, а на їхній підкуп за їхні ж гроші. Вони отримають гречку, й усім здаватиметься, що влада турбується про людей.
ЗАКОНИ Є, ПРАКТИКА — ВІДСУТНЯ
Доволі часто виникають ситуації, коли людина потрапляє в складні життєві обставини. У вітчизняному законодавстві є тлумачення, що це таке (Закони «Про соціальні послуги» та «Про соціальну роботу»). Йдеться про ситуацію, коли потрібно терміново втрутитися, надати соціальну допомогу у вигляді тієї чи іншої послуги, щоб людина якомога швидше стала на ноги.
Серед усіх витрат сфера соціальних послуг в Україні, як правило, випадає із загальної системи видатків як першочергова. Не можна сказати, що таких витрат взагалі немає. Вони є, але заховані у фінансування державних стаціонарних закладів, таких як дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні диспансери, територіальні центри соціального обслуговування населення тощо. І, до слова, лише 15% витрат у таких закладах надходить до людей, а решта 85% йде на утримання закладу та зарплати працівникам.
Сьогодні в Україні фінансування соціальних послуг здійснюється місцевими бюджетами. Саме на місцеву владу покладено відповідальність за вирішення проблем людей. Але часто розпорядники місцевих бюджетів не знають, як раціонально й справедливо розподіляти кошти між нужденними. Вони розбираються з водогонами, дорогами, транспортом та іншими життєво необхідними речами. Але дозвольте запитати, де в цій системі координат людина? Людина з інвалідністю, людина без місця проживання, пенсіонер, дитина-сирота, хвора чи немічна людина, що потребує паліативної допомоги або ж денного догляду?
СТОЛИЧНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ «БЮДЖЕТ»
За багато років роботи у сфері соціальної допомоги мені довелося неодноразово стикатися з відвертими системними вадами та прорахунками. Місцеві бюджети на «соціалку» плануються часто без належного обґрунтування витрат. І прикладом цього є Програма соціально-економічного розвитку м. Києва на 2017 р. (на основі надходжень та витрат 2016 р.), про яку вже згадувалося.
Надходження до загального фонду столичного бюджету станом на 1 жовтня 2016 р. склали 17 млрд грн, а основні надходження до спеціального фонду Києва — 3 млрд грн.
На соціальний захист і забезпечення місто виділило торік 3,3 млрд грн. Крім того, окремо відбувалося фінансування в рамках міських цільових програм «Турбота. Назустріч киянам» (1,1 млрд грн).
Отже, Київ — не бідне місто. Ті мешканці, котрі цього потребують, за логікою, можуть розраховувати на соціальну захищеність. Проте насправді мало хто це відчуває. Більшість тих, хто отримує соціальну допомогу від столичної влади, відчувають натомість невизначеність, непевність, тривогу. І ми знову згадуємо відому істину, що поки ти працюєш, з тобою все гаразд — ти сам собі господар і можеш не зважати на соціальну сферу взагалі. Але якщо щось трапиться, то в кращому випадку можна розраховувати лише на матеріальну допомогу. Саме це — основний вид соціальної допомоги, причому одноразової, і саме це закладається в бюджет соціальної сфери.
ЦИФРИ Є. ДЕ РОЗРАХУНКИ?
Варто навчитися розглядати витрати на соціальну сферу як проект, у якому головне — визначення проблеми, а вже потім варто пропонувати шляхи її вирішення. Адже від того, правильно ми визначили проблему чи ні, залежить, скільки нам це коштуватиме.
Сьогодні головною проблемою соціальної сфери міста є те, що потреби людей не визначено. Не існує єдиної аналітичної системи обліку громадян із зазначенням їхньої складної ситуації, з особистим електронним кабінетом, де фіксуються: допомога, надані послуги, отриманий результат, де завантажено відповідні довідки та підстави для допомоги. І це — в той час, коли електронними картками успішно користуються всі пенсіонери, коли майже у всіх пільговиків є картка киянина...
Місто мало знає про своїх мешканців. Можна озвучити тільки загальні цифри: людей з інвалідністю, наприклад, в столиці нараховується 156 000. Дітей з особливими потребами — близько 11 000.
Із яких видатків переважно складається соціальний бюджет міста? Можна порахувати по дітях. У Києві функціонують 28 інтернатних закладів. Навчання в одному з них, обходиться місту на одну дитину в 45 000 грн на рік. Є ще школа надомного навчання, розрахована на тих, хто має складні порушення розвитку. До таких дітей додому двічі на тиждень ходить вчитель, за дитиною доглядає хтось із рідних, а отже, ця людина працездатного віку, найвірогідніше, не працює. У такій школі в 2015 — 2016 навчальному році витрачалося 75 000 грн на дитину.
Дивлячись на ці цифри, не можна насправді сказати — дорого це чи ні, оскільки ще треба прорахувати ті моральні та людські зусилля, що витрачаються на «блукання в тумані». Адже простого, зрозумілого порядку — куди звертатися, за якими послугами, до яких інституцій — немає. Чи є план вирішення проблем дитини з інвалідністю та родини, яка її виховує? Хто його складає? Яка послідовність пропонується для сім’ї на перспективу? Коли дитина виросте, куди їй іти? Може, в неї є шанси працевлаштуватися? Самостійно жити? Жити окремо від батьків? Хто гарантує безпеку життя такій дитині? Та ніхто...
Проектний підхід до системи соціального захисту, який не практикується в Києві, враховує особливості надання соціальної підтримки громадянам. Адже це завдання полягає в тому, щоб надати людині таку допомогу, завдяки якій вона зможе якомога швидше подолати складні життєві обставини й зажити активним соціальним життям. Людям потрібні «вудочки, а не риба». «Рибу» вони впіймають самі...
В ОЧІКУВАННІ НОВОГО ФОРМАТУ РОБОТИ
Соціальна допомога людям у складних життєвих обставинах може надаватися у вигляді пільг, виплат і послуг. Якщо із виплатами все зрозуміло, з пільгами розбираються на законодавчому рівні, то соціальні послуги якраз і покликані надавати адресну, конкретну допомогу конкретній людині. Послуга має вартість і стандарт. Перелік соціальних послуг, до речі, затверджено на державному рівні Наказом від 03.09.2012 №537 «Про затвердження Переліку соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати». Затверджено також методику обрахунку вартості соціальних послуг. Адже будь-яка допомога має тимчасовий характер, вона потрібна до того моменту, поки людина не вийде із складних життєвих обставин. Саме на місцеві бюджети і на місцеву владу держава поклала податкову та моральну відповідальність за надання соціальних послуг.
І тут виникає інша проблема: треба надавати послугу, але хто, які установи це робитимуть? У кожному районі Києва працюють територіальні центри соціального обслуговування населення. Вони частково виконують функцію з надання соціальних послуг. Але це — як крапля в морі, оскільки ці центри надають послуги іншого характеру — виключно самотнім людям на дому.
Зростання попиту на соціальні послуги відзначають і столичні чиновники. Але монополія держави на соціальні послуги позбавляє людину вибору. У відповідності до діючих на державному рівні законодавчих актів цю проблему могли б вирішити недержавні організації. Що тут складного: є попит — є пропозиція, тільки потрібні правила. І ці правила є, треба тільки владі захотіти їх виконувати.
Ще 2013 року Постановою №324 від 29 квітня про запровадження механізму соціального замовлення держава дозволила місцевим органам виконавчої влади замовляти послуги для населення у організацій різних форм власності. Треба визначити гострі проблеми, потреби у послугах і на відкритому конкурсі замовити їх для населення... Але ж на це треба гроші в бюджеті передбачити! І цього в програмі соціально-економічного розвитку ми не помітили. Натомість місцева влада множить державні комунальні заклади за наші з вами кошти і планує робити це далі, без активного обговорення з жителями міста.
Під тиском громадських організацій коштами міжнародних донорів київська влада таки має 2017 року зробити перший крок і через соціальне замовлення придбати послуги у недержавних організацій. Щоправда, відповідно до планів програми «Турбота. Назустріч киянам», ідеться про закупівлю додаткових соціальних послуг на суму лише на 2 млн грн, а це тільки 0,14% витрат усієї програми. Побачимо, що з цього вийде...
А тим часом люди переважно самотужки вимушені вирішувати свої проблеми. І роблять це вони не завжди на користь дитини з інвалідністю, її родини, чи людини похилого віку, чи воїна АТО... Тож що, й надалі сіятимемо гречку та оцінюватимемо ефект від наданих одноразових соціальних виплат по їхньому збільшенню? Чи все-таки будемо вирішувати реальні проблеми людей?
