Минулими вихідними у столичному Луна- парку проходило небувале свято: День батька. Чи часто вам доводилося зустрічати більше десяти тат з дітьми в одному парку? Так, глави сімейств традиційно (!) не балують своїх дітей зайвою увагою. Тому щоразу приємно спостерігати за чоловіком, який, тримаючи на руках сина або доньку, із захопленням пояснює йому найпростіші принципи устрою світу. Тата, які зібралися на День батька, були, щоправда, не прості. Всі вони самотні — виховують дитину самостійно, тому прогулянки в парку з дітлахами для них не форс-мажор. Чому ж звичайні тата не можуть зібратися разом з дітьми? Чи можна говорити про те, що діти не отримують чоловічого виховання і як це позначається на суспільстві?
Сім’я повинна бути повною, скаже вам будь-який психолог, соціолог, педагог або лікар, та й будь-який нефахівець вузького профілю скаже вам те ж саме. Ніхто не піддає сумніву правильність перевіреної століттями моделі. А от чому сім’я має бути повною і яким має бути розподіл ролей — питання із сфери більш тонких матерій. Як розповіла «Дню» кандидат психологічних наук Ірина Головньова, на запитання: «Навіщо вам потрібен чоловік?» не змогло відповісти дуже багато заміжніх (!) жінок. Тобто вони, звичайно, в принципі усвідомлюють певну значущість цього «елементу» свого життя, але аргументувати свою позицію не змогли. Хоч як би там було, але чоловіча присутність необхідна насамперед дітям, говорять психологи. Спочатку в дитинстві дорослі апелюють саме до статевої приналежності дитини. Наприклад: «Віддай сестричці книжку — ти ж хлопчик і повинен поступатися дівчаткам», або: «Вчися слідкувати за собою, ти ж майбутня жінка». Дитина повинна мати уявлення про різні системи поведінки — чоловічу й жіночу, й уявлення ці формуються, насамперед, у рамках сім’ї. Мама не пере татові сорочки? Син ніколи не вимагатиме прання від майбутньої дружини. У будь-якому разі, дитина повинна бачити, як чоловік та жінка доповнюють одне одного, а не як вони намагаються одне одного замінити, що відбувається, наприклад, у неповних сім’ях.
Та що там — неповні сім’ї. У багатьох сьогоднішніх сімейних союзах діти ризикують залишитися без чоловічого виховання, зовсім не позбавляючись батька. Почнемо з того, що чоловіки традиційно не дуже схильні брати участь у вихованні своїх дітей. Це, на жаль, підтверджують дані соцопитувань. Інститут проблем сім’ї та молоді опитав батьків хлопчиків та дівчаток віком до 15 років на предмет співвідношення материнської та батьківської уваги. Виявилося, що лише 11% чоловіків водять своїх дітей до поліклініки і лише 10% доглядають за хворою дитиною. Переважній більшості дітей зазвичай саме мама допомагає у виконанні домашнього завдання (68%): тато, судячи з усього, обмежується перегляданням табеля. Матері перебрали на себе й таку функцію, як супровід дітей із школи або дитячого садка, — лише 24% тат звалюють на себе цей обов’язок. А що ж чоловіки? Чоловіки, грубо кажучи, «відкуповуються» від дітей, зводячи свої сімейні обов’язки до заробляння грошей, говорять психологи. Напрошується таке запитання: про яке «чоловіче» виховання в такому разі може йтися і чи не призводить відсутність маскулінізації в сім’ї до інфантильності українського суспільства в цілому?
«Під чоловічим вихованням частіше за все мається на увазі традиційна патріархальна модель, — розповідає Ірина Головньова. — Однак сучасні чоловіки часто не відповідають очікуванням маскулінності, й тоді цю функцію доводиться перебирати на себе матерям. Відбувається зближення чоловічої та жіночої характеристик. Залишаючись доброю та милою матір’ю, жінка також перетворюється на здобувача засобів для існування, приймає всі важливі рішення і вчить цього дитину». Які можуть бути негативні наслідки такого виховання? Як уже згадувалося, у дитини формується неправильний поведінковий стереотип. Значна кількість синів звикає до домінуючої ролі жінки, відчуваючи себе просто її доповненням. Хоч як це парадоксально, страждають від цього не лише діти, а й батьки. Вони не реалізовують свої потреби опікати, захищати, нести відповідальність.
Чому ж ситуація склалася саме так, а не інакше? Справа вся також у тім, що «в українському суспільстві досі морально запитана патріархальна система, в якій чоловік — беззастережний лідер і глава сім’ї. Так звана концепція жіночого підкорення чоловічому повелінню, — розповідає доктор філософських наук Євген Головаха. — Радянське суспільство багато в чому зламало дискримінацію жінок. Але чоловіки так і не підключилися до значної частини соціальної діяльності — за ними залишилися традиційні чоловічі привілеї. У нас існує суспільство, в якому жінка виконує подвійну роль».
Так, жінка має право працювати. Але, незалежно від використання цього права, вона все ще відповідальна за те, щоб чоловік поїв і вдягнув чисту сорочку. Чоловік може працювати або не працювати, але в будь-якому разі виявляється менш відповідальним. Хоч усім зрозуміло, що він цілком здатний і приготувати собі обід, і покласти в прання білизну. Сини переймають батькову «нечоловічу» модель поведінки, потім передають її своїм дітям. «У нас сформувався нервозний, безініціативний тип чоловіка, менш сучасний, ніж у розвинених країнах, де чоловіки вже борються за право виховувати дитину, — говорить Є. Головаха. — З патріархальних часів у нас тягнеться зневажливе ставлення до жінки. Це й різниця в оплаті праці, й часто необгрунтовані претензії чоловіка на роль глави сім’ї. Ще один приклад. Часто доводиться чути від іноземців про красу слов’янських жінок. Справа не в природі, справа в тому, що наші жінки вважають абсолютно необхідним щодня виглядати максимально красивими. Це своєрідний ярмарок чоловічої пихатості — жінка зобов’язана подобатися. Формується відчуття, що жінка існує не для себе, а для чоловіка. Звідси неповноцінний, самозакоханий і, до речі сказати, закомплексований тип чоловіка.
От такий собі «кругообіг» дефіциту чоловічого виховання в суспільстві. Ненабагато краща ситуація, в якій чоловіка в сім’ї немає, але жінка не перебирає на себе його функції. «Як показують дослідження, у таких дітей можуть виникнути проблеми з сексуальною орієнтацією, — розповідає І. Головньова. — Переважна більшість гомосексуалістів виховувалася в неповних сім’ях». Може статися, вихований жіночною мамою хлопчик і сам буде не в міру «жіночним», що гарантує йому проблеми у взаємовідносинах та побудові власної сім’ї...
...Психолог, директор міжнародного центру «Розрада» Валентина Бондаровська розповіла цікаву історію із своєї практики. Підліток знав, що його батько не виносить вигляду нечищеного взуття. Оскільки головний «здобувач грошей» для сім’ї повертався додому з роботи ледве не опівночі (тобто хлопчик був начисто позбавлений батьківської уваги), син спеціально перед сном виставляв біля порога брудні черевики. Батько, прийшовши з роботи, звичайно, натикався на цей подразник його спокою, «заводився» і піднімав сина з ліжка, аби влаштувати тому моральну «прочуханку». Таким ось, м’яко кажучи, оригінальним чином хлопчик вирішував проблему дефіциту спілкування з батьком.
На щастя для цієї сім’ї, спілкування з психологом допомогло їм розібратися у своїх взаєминах — тато покаявся і перестав мислити за формулою «я заробляю гроші, а проблеми виховання — це мамина турбота». Та, на жаль, «розбивати» усталені стереотипи не так-то просто. В. Бондаровська називає цілу низку моментів, у яких присутність батька не просто бажана, а необхідна. Це й визначення основ дисципліни — разом з мамою, після того як кожен висловив своє бачення того, як виховувати, потрібно виробити певну стратегію. Це й вибір іграшок — традиційно «хлопчикам — машинки, дівчаткам — ляльки» давно не актуально. Це й спільне рішення, скільки годин дитина може дивитися телевізор (а також що і коли дивитися). До якої школи віддати, і чи треба, припустимо, навантажувати чотирирічну дитину в садку вивченням трьох мов відразу. Тато потрібен і для того, щоб визначити розпорядок життя сім’ї в цілому. Нерідко, говорить експерт, тато, який прийшов після десяти вечора, бажаючи показати, який він турботливий батько, затіває галасливі рухливі ігри з дитиною. Мінімальний результат — перезбудження і недосип. Більш серйозний — психолог останнім часом стикається з небувалим рівнем агресії в п’яти- шестирічних.
Звичайно, поступово в наше суспільство проникнуть віяння прогресу та європейські стереотипи рівності та почетності участі у вихованні дітей. Соціологи стверджують, що молодь у цьому плані налаштована досить «цивілізовано». Але психологи вкотре нагадують: поняття партнерської сім’ї треба постійно виробляти. «На жаль, у певному сенсі ми втратили батьківство», — вважає В. Бондаровська.
