У Дитячій Академії мистецтв, на Оболоні, відкрилася виставка живопису та графіки молодого київського художника Дмитра Філатова. Він починав із вишуканих і пронизливих авторських прочитань далекосхідної графіки, але швидко зрозумів, що це (незважаючи на успішну реалізацію — а можливо, якраз тому) його не задовольняє. І тоді на зміну традиційним (щоб не сказати — банальним) кольорам, альтанкам і Замку Річарда Левине серце прийшла вся пишнота Великого міста, гігантського сучасного мегаполіса, повного гуркоту і руху. Можливо, це Київ. Можливо — тому що місто, побачене і створене художником, здається у багато разів більшим. Так чи інакше, в одному випадку він іменує його прямо — «Місто моє».
У цьому, напевно, все-таки безіменному, Мегаполісі Дмитра Філатова більше за все приваблює колюча незатишність промислових околиць, де тягнуться проводи, проносяться поїзди, височать багатоповерхівки, бігають зграями напівдикі собаки і абсолютно дикі кішки, а люди то підносяться в ліфтах, то заглиблюються в переходи кінцевих станцій метро. Це Велике місто — не тільки невичерпне джерело сюжетів, які то складаються в струнку новелу, то неначе обірвані на півслові. Воно зберігає і безліч таємниць, часом абсолютно містичних. Можна було б сказати, що це — найсправжнісінький «притулок чортівні», якби не янгол, який трапляється тут анітрохи не рідше, ніж набагато шкідливіші жителі. Проте навіть чортівня в сучасному Мегаполісі стає цілком сучасною, майже буденною, як кошмар Івана Федоровича: янголи сидять у кафе; біси ж, як їм і належить, віддають перевагу жахливим кімнатам, де, здається, тільки і є, що почата пляшка на столі та гола лампочка під стелею.
