Тортури із застосуванням скальпелів та електричного струму, імітації страт і справжні розстріли — такі речі трапляються з людьми, які мешкають у зоні конфлікту на сході України. Днями представники Міжнародної федерації за права людини (FIDH) презентували спільний з українськими дослідниками «Центру громадянських свобод» звіт про порушення міжнародного гуманітарного права та прав людей на Донбасі з квітня 2014 року по вересень 2015 року. Сотні описаних випадків підпадають під визначення воєнних злочинів, які має розслідувати Міжнародний кримінальний суд. Український уряд восени визнав юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочинів, вчинених на території країни з 20 лютого 2014 року і без вказаної кінцевої дати. FIDH, у свою чергу, активно співпрацює з МКС, тому дані, що зібрали правозахисники, зіграють вагому роль під час розслідування злочинів проти цивільних на Донбасі.
FIDH — серед найстаріших правозахисних організацій світу. До складу федерації входять 178 організацій із більш ніж ста країн. Торік FIDH підготувала звіт із проблем жителів спірних суб’єктів Східної Європи: Придністров’я, Нагорного Карабаху, Абхазії, Південної Осетії та Криму. У звіті щодо Донбасу правозахисники акцентували на тенденціях, важливих для Міжнародного кримінального суду. Такими, зокрема, є цілеспрямовані переслідування певних груп цивільного населення: національних чи релігійних спільнот, держслужбовців, проукраїнських активістів тощо. Про безкарність на передовій, байдужість правоохоронців у тилу і безправ’я у «сірих зонах» «День» говорив з Александрою КУЛАЄВОЮ, керівником відділу Східної Європи і Центральної Азії FIDH. Публікуємо найцікавіші тези цієї розмови.
«НЕ ТРЕБА ВИПРАВДОВУВАТИ БЕЗКАРНІСТЬ»
— Часто говорять: іде війна — яке ще розслідування проводити?! Важко потрапити у прифронтову зону, судді бояться працювати навіть на звільнених територіях, бо їхні близькі можуть залишатися в окупованій частині регіону. Але не треба виправдовувати безкарність. У Росії поліцейські, які пройшли чеченські війни, приносять звідти досвід безкарності, й тортури стають звичайним явищем у мирному житті.
Для розслідувань злочинів у зоні конфлікту насамперед потрібна політична воля. У містах, куди українська влада має доступ, можуть працювати мобільні групи слідчих, які будуть приїздити з інших регіонів і потім їхати. Так робили у багатьох країнах, зокрема в Югославії. Також постає питання ресурсів. Зараз ми зустрічалися з представниками Генеральної прокуратури України. Виявляється, підрозділ при Генпрокуратурі, який має розглядати найбільш серйозні злочини у зоні бойових дій, складається з 34 осіб. Такій кількості людей об’єктивно неможливо розслідувати те, що відбувається у Донецьку і Луганську. І тому з’являється виправдання, чому слідство не таке ефективне, як би нам хотілося. Треба надавати людські й фінансові ресурси, але це неможливо без політичної волі.
«Є ПРОБЛЕМА З ДОКУМЕНТУВАННЯМ ВИПАДКІВ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА»
— Матеріали по порушеннях прав людини на Донбасі ми передали до Міжнародного кримінального суду. За досвідом роботи по інших конфліктах, є велика проблема з документуванням випадків сексуального насильства, на які Офіс прокурора МКС звертає особливу увагу. Жертви сексуального насильства не схильні розповідати про такі злочини, а суспільство схильне маргіналізувати таких жертв. За нашим досвідом, не буває збройних конфліктів рівня, як на Донбасі, без сексуального насильства. Натяки і чутки про це є. Польські правозахисники зробили дослідження зі злочинів на Донбасі «Ті, хто пережив пекло». Там жінка, яка була в полоні на непідконтрольній Україні території, свідчить, що при допитах їй регулярно погрожували сексуальним насильством. Стверджувати, що були погрози і не було дій, з урахуванням делікатності сюжету, складно. Тому держава Україна повинна віднаходити і фіксувати випадки сексуального насильства, надавати жертвам можливість конфіденціального розслідування.
До речі, у Генпрокуратурі ми спілкувалися з представниками багатьох підрозділів, і жодної жінки серед них не було. Поки ситуація буде такою, жінки не розповідатимуть про випадки сексуального насильства. Але воно стосується не лише жінок. На сході України більше свідчать про такі злочини якраз чоловіки.
«В УКРАЇНСЬКИХ БІЙЦІВ МАЛО ПРАВОВОЇ ПІДГОТОВКИ»
— Злочини українських військових за масштабом не порівняти зі злочинами представників «ДНР» та «ЛНР», але вони також серйозні, і ми фіксували їх у звіті. Ці випадки, пов’язані з безкарністю і відсутністю контролю. У бійців мало правової підготовки. Представники Збройних сил України ще проходять тренінги, де їм пояснюють поняття права, але добровольці й представники Національної гвардії не мають таких занять. Був випадок, коли в Україну приїхала делегація ООН і попросила доступу до полку «Азов». Представникам ООН відмовили. Міністерство внутрішніх справ, якому «Азов» підпорядковується, не допомогло. Це — порушення як з боку «Азову», так і з боку уряду.
Деякі українські військові підрозділи незаконно утримують людей, але мало що з цим поробиш. Є випадки викрадення на пропускних пунктах і на звільнених територіях, тортур, убивств, які не розслідували. Жертвами вбивств ставали як цивільні, так і військові — через внутрішні конфлікти. Проблема у безкарності, яка стає нормою. Навіть якщо конфлікт припиниться зараз, події можуть розвиватися трагічно. Культура безкарності піде всією країною. Тому необхідно ретельно розслідувати злочини, скоєні українськими військовими.
«ЗАМОРОЖЕНІ КОНФЛІКТИ — РУШНИЦЯ, ЯКА ВЕСЬ ЧАС СТРІЛЯЄ»
— Коли з’явилися Нагорний Карабах і Придністров’я, це стало шоком, їх ніхто не визнав. За 20 років ці утворення потроху почали визнавати. Розвивається практика: захоплюють шматок території, і оскільки регіон маленький і сам не зможе утриматися, там розміщують військові бази. Три з половиною мільйони людей живуть на територіях, які не визнав ніхто або майже ніхто. У них немає правового статусу, паспортів, які визнає міжнародна спільнота. Такі люди живуть по законах фортеці в облозі, з утисками громадянських і політичних прав. У Придністров’ї дисидентство не допускають взагалі. Знаємо, що там жахливі умови ув’язнення і страшні тортури, але жодні правозахисні організації не можуть отримати доступ до цих місць. Менш суворий режим у Нагорному Карабасі. Але ніхто не згадує про 40 -50 жертв на рік, які там є, і те, що весь час пострілюють на кордонах.
Заморожені конфлікти — рушниця, яка час від часу стріляє. Поява спірних територій є тенденцією, яку міжнародна спільнота допускає протягом останніх 20 років. Таких конфліктів більшає, і тим, хто їх створює, немає сенсу зупинятися. Якщо міжнародне право не влаштовує, можна обійтися без нього. Згадаємо також, що до НАТО не може вступити країна зі спірними територіями. Було п’ять кандидатів на вступ, і зараз всі вони мають спірні території. От і все. Втім, наша організація працює не стільки з національними урядами, скільки з міжнародною спільнотою, і ми вимагаємо системної відповіді на злочини, які, фактично, стали нормою.
«В УКРАЇНІ ВІЙНУ НЕ ЗАПЕРЕЧУЮТЬ, АЛЕ Й НЕ ВИЗНАЮТЬ ВІЙНОЮ»
— На відміну від інших країн зі спірними територіями, у ситуації з Україною є заперечення військової присутності Росії як російською, так і в деякому сенсі українською сторонами. Війну не заперечують, але не визнають війною. Грузинська війна тривала кілька днів, але від початку називалася війною, а не антитерористичною операцією. При цьому в Україні під час АТО діють військова техніка і військові підрозділи. Але з точки зору порушення фундаментальних прав, ситуація в Криму і на сході України нічим не відрізняється від аналогічних випадків у Східній Європі.
«АНЕКСІЯ КРИМУ ПОКИ ЩО НЕ ПІД ЮРИСДИКЦІЄЮ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ»
— У Криму ми констатуємо серйозні порушення прав людей. За масштабами це не порівняти Донбасом, але і на півострові є викрадення, насильницькі смерті, незаконні позбавлення волі. Також фіксуємо порушення прав власності й пересування, прав на освіту тощо. Ці порушення вкрай типові для регіонів із замороженими конфліктами. Сама ситуація анексії провокує порушення політичних і громадянських прав. У Криму, зокрема, це — насильницьке присвоєння російського громадянства.
Факт анексії Криму поки не підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Розгляд справи про анексію, можливо, почнеться за декілька років. У рамках МКС можемо говорити тільки про воєнні злочини, скоєні проти окремих цивільних громадян.
«БЕЗ РОЗСЛІДУВАНЬ СКОЄНИХ ЗЛОЧИНІВ СИТУАЦІЯ НЕ ПОКРАЩИТЬСЯ»
— FIDH продовжує слідкувати за ситуацією на Донбасі. Масштаб злочинів може змінитися, можуть викрадати менше людей. Але тенденції щодо порушень залишаються. Як і раніше, людей утримують у полоні й катують. Для нас головна проблема — відсутність розслідувань злочинів, що відбулися. Без розслідувань ситуація не може змінитися на краще.
