Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Безумство хоробрих чи хоробрість безумцiв?

13 липня, 2001 - 00:00


Люди без страху — це божевільні,
вони вкрай небезпечні скрізь,
а не лише в скелелазінні.

Маргарита ПАНФЬОРОВА,
майстер спорту міжнародного класу зі скелелазіння,
заслужений тренер України

ДЖЕРЕЛО ЖИТТЯ КРИМСЬКОЇ ПРИРОДИ

Природні заповідники гірського Криму — первісно чистий край, де живуть занесені до Червоної книги найрідкісніші й найунікальніші види рослин і тварин. Але є у цих гір ще одна чудова властивість, котра свого часу вплинула на рішення надати їм режиму абсолютної заповідності. Яйли — плоскі скелясті вершини Головного пасма, покриті дуже вразливою гірськолуковою рослинністю, що скріплює своєю кореневою системою тонкий надскельний шар грунту. Альпійські луки кримської яйли — найважливіша ланка в природному процесі переведення атмосферної вологи в товщу вапнякового карсту. Про це писали ще 1935 року: «Внаслідок проведення грунтово-геологічних і ботанічних досліджень, вивчення досвіду господарського освоєння яйл, дослідження якості вод джерел, що беруть свій початок на яйлах,.. установився певний і одностайний погляд на яйлу як на місце водозбору і розподілу вод за джерелами, котрі живлять не лише весь Південний берег, але і більшість місцевостей степового Криму. Тому всі обставини, що знижують значення яйли, повинні бути усунені абсолютно або зведені до мінімуму.

Від того, в якому стані перебуває рослинний світ яйли, — цього «саду на даху півострова», залежить благоденство всієї кримської природи. Завдяки заповідному статусу, піднесені до неба, покриті альпійськими луками плоскогір’я, фактично є величезною водоохоронною зоною, завдяки цьому зберігається таке диво природи, як субтропічний клімат Південнобережжя. Диво, тому що, як пишуть вчені, «багато цінних видів флори, особливо середземноморського походження, виростають тут на крайній північній межі свого розповсюдження. Всі вони чуйно реагують навіть на незначні зміни екологічних властивостей місць розповсюдження, а багато які ландшафтні комплекси розвиваються за екстремальних умов, і тому дуже чутливі».

Легко зрозуміти, чому оприлюднена 1994 року «групою ялтинських фахівців» ініціатива створення гірськолижного курорту з цілою системою канатних доріг на найбільш цінних з екологічного погляду заповідних територіях яйли викликала різку відсіч у засобах масової інформації з боку екологів.

Аргументи на користь зимової рекреації були швидко спростовані вченими за допомогою статистичних даних. Відомо, що в кримських горах нерідко бувають малосніжні, а то й зовсім безсніжні зими, в той же час зимові ураганні вітри «бора» панують на межі зони помірного клімату і субтропіків — на Головному пасмі. Загроза порушення природної рівноваги, що склалася тисячоліттями, була настільки очевидною, що вчені висловлювали впевненість: «Уряд напевно зіставить ефемерні вигоди, що пропонуються йому, і реальні катастрофічні втрати для екології Криму».

Ініціатори гірськолижного будівництва нічого не спромоглися відповісти на критику, дискусія в пресі вщухла, здавалося, й ідея згасне сама собою. Але сталося інакше: вона знайшла «друге дихання» в тиші владних коридорів. Було прийнято постанову уряду АРК, котра передбачає великомасштабне рекреаційне будівництво на територіях нинішніх природних заповідників і доставку великої кількості людських мас у заповідну поки ще зону кримських альпійських луків.

Фахівцям судити, чи є це порушенням Закону «Про природно-заповідний фонд України» 1992 року, стаття 16 якого говорить: «На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів і явищ чи створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси і об’єкти, а саме: будівництво споруд, шляхів сполучення, лінійних та інших об’єктів транспорту і зв’язку, не пов’язаних із діяльністю природних заповідників, розведення багать, облаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту...»

Прийняту постановою автономії «Програму туристичної інфраструктури Великої Ялти» було опубліковано 1998 року англійською мовою в барвистому рекламному виданні Welcome to Ukraine. У ній вказано суми необхідних інвестицій в канатні дороги (від 3 до 10 мільйонів доларів кожна), турбази та ресторани на сотні місць.

Яким же чином прихильники гірського курортного будівництва вирішили усунути суперечність своїх планів закону? Шляхом створення в гірському Криму національного парку, статус якого крім заповідного сектора передбачає території рекреаційного призначення. І все було б добре, якби нинішні заповідники й стали б у майбутньому національному парку недоторканним ядром. Біда в тому, що заповідні землі якраз і призначалися для рекреації. Але і в національному парку, згідно зі статтею 21 закону, «на території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації і господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка веде чи може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища...». Як не крути, а закон доведеться або порушувати, або вносити до нього поправки.

МІСТОБУДІВНИЙ ПРИНЦИП

За останні десятиріччя було втрачено багато унікальних рис цілющого клімату Ялти. Недозволенне забруднення природного середовища стало наслідком фатальних помилок і екологічного неуцтва. У природі Південнобережжя містобудівники вбачали невичерпну комору для реалізації запитів, несумірних природним можливостям.

Доля Ялти, здавалося б, повинна стати уроком на майбутнє, однак все повторюється з іще більшою мірою насильства над природою. Настала черга заповідних територій.

Первісні ландшафти на планеті стають рідкістю і тому ціняться надзвичайно високо самі собою, а не як об’єкти прагнень будівельних компаній. Як сприймалися б савани Серенгеті або Великий Каньйон Колорадо в урбаністичному антуражі? А чому ми повинні «прикрашати» величні кримські вершини запозиченими в промисловій архітектурі потворами і взагалі якими б то не було чужими природі спорудами?

Проектувальники національного парку підкреслюють, що керуються в роботі містобудівним принципом. А як пророблено екологічну сторону питання? Нехай скажуть самі «Саме нами п’ять років тому було запропоновано розробити ідейний проект, котрий отримав пізніше найменування Кримського національного парку «Таврида», і в його системі — гірничо-рекреаційного комплексу туризму, спорту і відпочинку (в скороченні — ГРК «ТаврОС»)... Ми, це автори проекту: архітектор-містобудівник В.Пекарський та інженер-конструктор і механік-винахідник В.Павлотос. У нас багато співавторів-ентузіастів різних фахів. Серед нас майстри спорту з альпінізму, гірських лиж, скелелазінню, спелеології.

При найщирішій повазі до інженерів-конструкторів, механіків-винахідників, архітекторів-містобудівників і спортсменів, котрі займаються своєю справою, слід все ж сказати, що плануванням заповідних природних комплексів належить займатися екологічно підготовленим фахівцям. Так говорить Закон: «Проекти організації територій природних заповідників і охорона їхніх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями та затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України».

До визначеного законом режиму заповідників автори проекту підходять цілком у дусі нігілістичного часу: «Спустіться з небес, панове... — закликають нас у пресі, — статус заповідності гірських територій, про збереження якого ви так піклуєтеся, — фікція в реальному житті, на яку мало хто звертає увагу». Так, у нас і на Карний кодекс, і на Конституцію не всі звертають увагу. Що ж, накажете жити «за розумінням»?

Хоч би раз повчитися на чужому досвіді: «Організація гірськолижного бізнесу в Альпах призвела до того, що густа мережа канатних доріг і гірськолижних трас перетворила багато долин на індустріальний ландшафт... На схилах Баварії, що стали доступними завдяки підйомникам, нараховують до п’ятдесяти сторонніх предметів на кожен квадратний метр! За зробленими в Альпах розрахунками, на одного відвідувача за добу утворюється не менше 0,4 кг твердих і 2 л рідких відходів, а утилізація сміття навіть там залишається невирішеною проблемою, яка дорого коштує».

Відразу після впровадження в обіг пластикових пляшок владі Гамбурга довелося закупити додатково до 58 тисяч наявних сміттєвих контейнерів та ще 23 нові сміттєвози і найняти 140 сміттярів. На кримських яйлах утилізація сміття, якщо до неї взагалі коли-небудь дійдуть руки, зведеться до скидання відходів у численні карстові порожнини. Під впливом природних чинників пластмаса повільно розкладається на дуже токсичні компоненти, які врешті-решт опиняться у водопровідних кранах південнобережних оздоровниць і житлових районів. Масові отруєння населення токсинами невідомого походження, схоже, поки що ще нікого і нічого не навчили.

ЩО ЗА ТУМАНОМ?

Позбавити Ялту сезонної залежності через створення гірськолижних центрів на північних схилах гір і мережі канатних доріг нереально. Спортивні споруди мають намір будувати за гірським хребтом у Бахчисарайському районі, а спортсменів розміщувати в південнобережних оздоровницях. А чи зручно це гостям? Спочатку їм доведеться проїхати сотню кілометрів через гірський перевал із Сімферополя на ПБК, потім щодня мотатися в хмарах обмерзлими канатами на інший бік гір і назад. А шлях не близький: довжина проектованої канатної дороги Ялта — Соколине — 15 кілометрів, з двома проміжними станціями. І таких доріг буде потрібно багато.

На північних схилах у районі розташування спортивних споруд пункти харчування не передбачено, оскільки «гірськолижники, як правило, кататимуться лише зранку, а обідатимуть у себе в готелі, в оздоровниці чи вдома». Казармені, прямо скажімо, правила!

Загалом все зрозуміло: якщо на північних схилах біля Соколиного побудувати готелі й ресторани, то навіщо взагалі буде потрібна ця морока з розміщенням гірськолижників на Південному березі? Ніхто не захоче платити зайві гроші та перетинати в підвішеному стані відкриті ураганним зимовим вітрам плоскогір’я заради сумнівного задоволення пообідати й переночувати в ялтинській оздоровниці. В Соколиному, від якого до залізниці лише 25 кілометрів рівного шосе, набагато логічніше і дешевше будувати гірський курорт разом зі всією інфраструктурою. І Ялта тут ні до чого. Ось якби ще сніг у Криму випадав і тримався кожної зими!

Південний берег подарований нам природою як неперевершений літній курорт, таким він і залишиться. Чи розумно, маючи реального журавля в руках, ганятися за примарною синицею в небі? У всі ці байки із зимовою рекреацією навряд чи вірять навіть самі автори проекту. І чим старанніше нам навіюють: «Зима-зима», тим зрозуміліше, що в думці при цьому мається на увазі: «Літо». До прохолоди гірських вершин з ялтинської спеки потягнеться безліч людей. У Криму вже рекламують новий вид літнього гірськолижного спорту — швидкісний спуск на лижах политими водою альпійськими луками. Заповідник — національний парк — парк атракціонів...

Ось де причаїлася формула фінансового успіху, ось коли, працюючи безперебійно за умов літньої погоди, виявлять себе сучасні швидкісні, величезної пропускної спроможності, доппельмаєрівські канатні дороги! Удар спрямовано в саме серце кримської природи. Альпійські луки яйли не витримають такого натиску, і почне свій відлік безжалісний таймер екологічної катастрофи.

Критику на свою адресу апологети гірської рекреації оцінюють у властивій їхньому способу мислення манері: «Приблизно такий же ефект має перемога супротивників будівництва Кримської АЕС. Пущено на вітер мільйони, існує місто-привид Щолкіне, в якому висококваліфіковані фахівці мало не старцюють. Але якщо придивитися, в основі цієї драми лежить те ж екологічне неуцтво. Проектувальники й тут не взяли до уваги природний чинник, безтурботно «прив’язали» атомний реактор електростанції до тектонічного розлому! Тільки «ентузіастам» до всього байдуже, жалкують, що не добудували й не запустили... до першого сейсмічного поштовху під реактором».

Але так влаштовано світ, що навіть винахідники, які експериментували з працюючим чорнобильським реактором, комусь уявляються людьми шалено хоробрими, а комусь — хоробрими божевільними.

Віктор НОВИЧЕНКОВ, Ялта
Газета: 
Рубрика: