Кореспондент «Дня» взяв участь у рейді правоохоронців на українсько-молдавському кордоні.
До Великої Кiсницi, прикордонного села на сходi Ямпільського району, ми, автор цих рядкiв і керівники рейду, начальник райвiддiлу мiлiцiї пiдполковник Вiктор Шаповал і прокурор району Юрiй Яремчук, в'їхали близько одинадцятої вечора. За оперативними даними, саме тут мало не щоночi контрабандним шляхом через рiчку в Україну перевозиться худоба. Сiльський голова Микола Гандзюк, якого ми запросили до участi в рейдi, розповiв, що контрабандисти нахабнiшають дедалi бiльше. Напередоднi до нього приходила зі скаргою бабуся. Удосвiта вона вийшла надвiр i побачила, що на її городi непроханi гостi вижали кукурудзу й годують щойно перевезену худобу, яку збиралися вантажити на машину. Побачивши злякану господарку, вони тiльки розреготалися.
Опiвночi, сховавши автомашини подалi вiд стороннього ока, тихенько, мов тiнi, прослизаємо до рiчки. Зачаївшись у зручному мiсцi, починаємо стежити за протилежним берегом (плесо Днiстра тут завширшки 200 — 250 метрiв). Явно пiдозрiлий рух на молдовському боцi, де міститься село Василькове, не припиняється. Дорогою попiд берег до мiсця поромної переправи пiд'їжджають, а згодом вiд'їжджають два легковi автомобiлi з причепами. За ними з'являється ще один автомобiль із причепом. Водiй вимикає фари, глушить двигун, i коли настає тиша, з того боку лунає умовний свист, на який нiхто не вiдгукується. Через певний час вiн кiлька разiв повторюється, але знову без вiдповiдi. — Невже засiкли наш приїзд? — тихо перемовляються члени рейдової. — Контрабандисти мають власну «розвiдку». Якщо нас помiтили, вже мiг пiти сигнал на той бiк, що їх чекає небезпека.
I тут із напiвтемряви виринає група з кiлькох чоловiк. У руках — автомати. Прикордонний наряд. Випереджаючи можливий iнцидент, керiвники рейду представляються. Знайомимося ближче.
Лейтенант Сергiй Безкостюк розповiдає, що сьогоднi наряд вийшов на кордон посилений, бо рiзко загострилася обстановка. Напередоднi понтонний човен, який «приписаний» до молдовського берега й використовується для перевезення людей, впiймали з контрабандними помiдорами при переправi в непризначений час. Його затримали, спустивши вiд мiсця переправи нижче по течiї. Минув день, i почалися погрози. Сiльський голова у хвiртцi знайшов записку, в якiй чорним по бiлому значилося: не вiддасте човен — кинемо до хати балон із газом. Тодi ж на прикордонну заставу в Ямполi зателефонував невiдомий i попередив: повернiть човен, а то вiдiб'ємо силомiць. Командування Могилiв-Подiльського прикордонного загону вирiшило пiдсилити пост у Великiй Кiсницi, приславши додатково трьох солдатiв... Та що може зробити пост iз десятка осіб, хай навiть i озброєних, на кiлькох десятках кiлометрiв кордону? Навiть органiзувати цiлодобове патрулювання нарядом — i то проблема. Заважають багато причин: укомплектованiсть поста не відповідає штатному розкладу, не вистачає засобiв зв'язку, забезпечення паливно-мастильними матерiалами — 6-10 вiдсоткiв. Про якусь мобiльнiсть i високу боєготовнiсть тут говорити важко.
Цiкавимося настроями в селi, найсвiжiшою iнформацiєю, яку мають прикордонники, i Вiктор Йосипович доходить висновку: сьогоднi нiчого не буде. Контрабандисти не наважаться перепливати рiчку. Головне — немає плавзасобу. Другий важливий фактор — учора у Великiй Кiсницi скоєно вбивство. Мiлiцiя i прокуратура працювали цiлий день, поки знайшли злочинця, i в селi, кажучи блатною мовою, «навели шухер». Тепер треба кiлька днiв, щоб усе заспокоїлося.
Повертаємось до Ямполя — на iнше мiсце «зони напруження» (загалом дiлянка українсько-молдовського кордону, яка проходить межею Ямпiльського району Вiнниччини, тягнеться на 89 кiлометрiв). Тут ще одна вiдверто контрабандистська дiлянка. За оперативними даними, в нiч перед базарним днем може бути до 200 порушникiв кордону, якi масово в обхiд митних постiв везуть на продаж помiдори та огiрки. Україна — традицiйний ринок збуту плодiв, що вирощуються в прикордонних селах Молдови, а митнi збори здорожують таку продукцiю майже вдвiчi. Варто знизити митний збiр, i, по- перше, бажаючих везти таку контрабанду, ризикуючи втратити все пiсля конфiскацiї (якщо попадуться), стане зовсiм мало; по-друге, будуть митнi платежi — хоч i меншi, зате реальнi грошi (а не бiльшi, та тiльки теоретичнi, як це маємо насправдi).
За вiсiм мiсяцiв 1999 року на дiлянцi, яку охороняє Могилiв-Подiльський прикордонний загiн (204 кiлометри), затримано 308 порушникiв кордону. Торiк за аналогiчний перiод їх було 458, але це не означає, що «ходити» через кордон стали менше. Скорiше, далися взнаки згаданi вище чинники. Погiршувала ситуацію i вiдсутнiсть договiрно- правового оформлення державного кордону, що не дозволяла пред'являти до порушникiв низку законних вимог. Пiсля пiдписання договору про демаркацiю та делiмiтацiю кордону зажеврiла надiя, що порядку стане бiльше...
Машини ми ставимо неподалiк вiд рiчки i знову, як тiнi, перемовляючись мiж собою упiвголоса, крокуємо помiж прибережними деревами у напрямку проти течiї. Чуємо, як скриплять весла, хоча човна за крутим обривистим берегом не видно. Заховавшись за деревами та кущами, чекаємо, проте недовго. Один за одним виринають із-за обриву три силуети з мiшками на плечах.
— Стояти! Мiшки на землю! Не рухатись! Ви оточенi, — команди Вiктора Йосиповича, поданi зненацька, примушують людей розгубитися. Вiн — спереду, я мовчки заходжу ззаду, перекриваючи шлях до рiчки.
Розв'язавши пару мiшкiв, пересипаємо на долонях дрiбно порiзаний тютюн iз торiшнього урожаю. Це товар пiдакцизний, вiн буде конфiскований прикордонниками. Зв'язавшись по радiо iз заставою, викликаємо наряд.
— Може, ми якось домовимось? — намагається знайти «пiдходи» старший, з усього видно, досвiдчений чоловiк.
Вiдводжу його вбiк i з цiкавостi починаю «торгуватися»: скiльки? Пом'явшись, вiн вiдважується: п'ятдесят гривень за те, що всiх вiдпустимо. Сума вiдразу здалася несерйозною, i тiльки темрява сховала мою усмiшку.
Поки чекали прикордонників (досить-таки довго), я мав нагоду ближче познайомитися i поспiлкуватися з контрабандистами.
Човняреві-перевiзнику на iм'я Вася — всього сiмнадцять рокiв. З самого початку вiн поскаржився на те, що голодний, тому позичив човен, щоб заробити на харчi. Вартiсть перевезення однiєї людини — один лей (на нашi грошi — близько сорока копiйок). I за такий дрiб'язок вiн iшов на ризик?
Найдовшою була розмова з жiнкою, яка теж виявилася в цiй компанiї. Зiна — так її звати — пiшла «на справу» разом iз чоловiком, залишивши в недалекому селi Рублениця на нiч самими двох дiтей, дванадцяти i двох з половиною рокiв. Стримується, щоб не заплакати. Вона сподiвалася продати тютюн, щоб спорядити дочку до школи. Інших засобiв до iснування Зiна не має, бо чоловiк теж без роботи...
Рейд закінчено. Зовсiм по- iншому висвiтилися вагомi слова «порушники кордону», «контрабандисти». Не добро, а саме злиднi женуть безсонними ночами через Днiстер сотнi людей, якi ризикують утратити навiть той нiкчемний заробiток, що ледь жеврiє на горизонтi. Можливо, вони живуть заможнiше вiд тих, хто контрабандним промислом не займається. Можливо, є серед них i такi, що на контрабандi забагатiли. Але основна маса — бiднота, яка прагне привезти хоч якусь копiйку з багатшої України, бо рiвень життя на тому березi Днiстра (про це довелося чути немало розповiдей) — ще нижчий, нiж у нас.
