Необхідність непопулярного підвищення вартості проїзду в автобусах, тролейбусах, трамваях та метро по Києву розуміє переважна більшість пасажирів. Інша справа — як це підвищення запровадити.
На превеликий жаль, для киян столичне керівництво не винайшло нічого кращого, як підмінити справжню турботу про малозабезпечених пасажирів формальним окозамилюванням.
Байки про «справжнього киянина» і збереження для нього вартості проїзду 50 копійок розтиражовано і мером, і його заступниками з таким завзяттям, щоб всі повірили, що команда мера стоїть на сторожі небагатих міщан. Ця сентенція повторювалася, як завчена формула, всіма можливими засобами масової інформації. От тільки скільки не говори «халва, халва», в роті солодше не стає.
Проблема полягає в тому, що розрахунки компенсаторного механізму збільшення фінансового тягаря для пасажирів проводилися людьми зовсім не бідними. А багатий, як відомо, бідного не розуміє. То ж нічого дивного, що начебто палке бажання допомогти бідному ближньому вилилося в найпримітивнішу мертву арифметику, за якою загубилися живі люди.
Пану меру та його заступникам, безперечно, відомий рівень доходів більшості найманих працівників міста Києва. Щоб не помилитись, могли б поцікавитись, яку оплату праці пропонують роботодавці в міському Центрі зайнятості. Переважна більшість працюючих витрачає майже стовідсотково свій дохід на оплату житла та харчування своєї сім’ї. І придбання картки для проїзду відразу на рік, а то ще й двох—трьох у сім’ї для сімейного бюджету є, в кращому випадку, значним навантаженням. А для багатьох це взагалі неможливе.
Тобто придбати таку картку реально тільки для людей із доходом вище середнього.
До речі, законодавство України в цілому ряді випадків передбачає обмеження виплат з доходів громадян. Так, зокрема, якщо квартирна плата перевищує встановлений відсоток від доходу сім’ї, починає працювати система субсидій.
Так що бідному киянину — а таких, на жаль, немало — доводиться кататися на роботу в громадському транспорті за повну вартість. А заможнішому — за 50 копійок. Отже, бідний доплачує за небідного, бідний небідного везе. Ото така турбота.
Виокремлю ще один аспект листопадового підвищення цін на проїзд в громадському транспорті Києва. Ще більш важливий. Це — рівень оплати. Навіть дивно, що так «по-людяному» порахували економісти, на скільки необхідно підняти ціну на квиток. Могли б нарахувати й у п’ять чи, скажімо, шість разів більше. Спасибі й на тому.
Тільки по якому праву? Як завжди, по праву монополіста? А чи мала моральне право міська влада дозволити таке багаторазове підвищення? Особливо з огляду на те, що міська влада керується, як вона це проголошує, турботою про киян.
Ще раз наголошую, необхідність піднімати ціни на проїзд в громадському транспорті кияни розуміють. Питання в тому, на скільки. Мабуть, було б чесніше та моральніше прив’язати збільшення цін на проїзд до збільшення реальних доходів киян за час управління містом Черновецьким та його командою. Тільки доходів реальних. Тобто, це те, що на ці доходи можна придбати. Скажімо, підвищився середній добробут киянина на 30 відсотків завдяки і спільно з діями міської влади — можна на 30 відсотків збільшити ціни на проїзд в громадському транспорті.
Адже кияни обирали владу в місті, щоб та влада управляла громадою так, аби рівень добробуту міщан зростав. Але про це ніхто й не згадує.
Воно й справді. Куди хитріше управляти Києвом як прийдеться. А в разі потреби — обдерти городян, як липку, мотивуючи це зовнішніми чинниками на кшталт всесвітньої кризи чи бездіяльності Кабінету Міністрів. І тоді знову роздавати мізерні блага з власних рук задля підвищення власного ж рейтингу.
Адже щоб управляти громадою міста в інтересах власне громади, необхідно робити це професійно, зі знанням справи. Прийдеться залучати до цього процесу і наукову думку, і підприємницьку. А так можна обійтися молодою в основному командою ближніх і дальніх родичів. Ця команда — віддаю їй належне — і завзята, і енергійна, і високоосвічена. Але у неї є суттєвий недолік: відсутність або незначний життєвий досвід. Що для управління таким містом, як Київ, істотно.
Якщо до останніх виборів мера оббирати киян команді мера було складніше — доводилося долати протидію фракції БЮТ, то сьогодні це значно легше. Оскільки пані Тимошенко образилася на киян за малу підтримку її кандидатів і зайняла позицію: так вам і треба. Хоча зовсім даремно. Адже вона, сама того не бажаючи, не знаючи особливостей менталітету українця, своїми діями значно підвищила рейтинг Черновецького. Приблизно так, як свого часу значно підвищив рейтинг самої пані Тимошенко, знову ж таки не знаючи тих же особливостей менталітету українця і зовсім того не бажаючи, тодішній президент України пан Леонід Кучма. Ті самі танці на тих же граблях...
І тепер, не відчуваючи суттєвої протидії, міська влада впевнено керується гаслом «віднімати й ділити», замість «додавати і примножувати». Видача вудок, як завжди, скасовується. Видаватимуть, у кращому випадку, рибу. З одних рук.
