«У муки сотні струн на лютні» — цей образ у рядку Миколи Гумільова, по суті, безпомилково описує важку інфекційну атаку — септичний ендокардит. Сьогодні септичний ендокардит, з катастрофічним порушенням серцевої діяльності, пішов у стрімкий наступ, і єдиний реальний спосіб лікування — найскладніше хірургічне втручання на серці із застосуванням ряду додаткових технологій і прийомів. Єдина у світі установа, яка освоїла і впровадила комплекс таких рятівних методик — Інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України. Сьогодні кожна п’ята операція, здійснювана в знаменитому інституті (а загалом — це близько двадцяти операцій на добу), спрямована на ліквідацію септичного ендокардиту. За роки зусиль виконано понад 1500 грандіозних реконструкцій з метою порятунку «мотору життя» і зупинки критичного інфекційного прориву. Смертність при таких багатогодинних поєдинках, вдалося зменшити вп’ятеро — з 19 до 4 відсотків. За кожним досягненням — довгий науковий пошук. А почав цей незвичайний за значущістю похід понад двадцять років тому видатний хірург-кардіолог, директор Інституту, академік АМН України, професор Геннадій Васильович КНИШОВ.
Взагалі септичний ендокардит — не таке вже й нове захворювання. Ще 1646 року лікарі з університету французького міста Монпельє запідозрили, що при злоякісній лихоманці в особливій мірі страждає серце. Потім провідні кардіологи і патологи світу описували риси інфекційного ендокардиту. До проблем цього медичного фатуму неодноразово звертався й Микола Дмитрович Стражеско. І вже за нашого часу ленінградський кардіолог Георгій Федорович Ланг, виходячи з трагічного досвіду блокади міста, запровадив поняття — септичний ендокардит.
Септичний процес, зосереджений у серці… Така руйнівна поразка клапанів серця в останні десятиріччя почастішала в усьому світі. Одна з безперечних причин — експансія наркоманії. Характерно, що четверта частина пацієнтів, що надходять до Інституту серцево-судинної хірургії, яких раптом убила «лихоманка серця» — колишні наркомани. І зрозуміло чому — разом із уведенням наркотичного зілля, частіше за все внутрівенно, вони щоразу відкривають ворота для інфекції.
Зрозуміло, що й інша судинна «інтервенція» здатна викликати подібний ризик, і, по суті, в розвитку найважчих недуг чималу роль відіграє і внутрігоспітальна інфекція, інакше кажучи, «хвороба від лікування». До цього варто додати, що значно збільшилося коло патогенних мікроорганізмів, що безжалісно кидаються на ендокард — оболонку, яка вистилає порожнини і клапани. Це стафілококи і стрептококи різних видів, грибкова флора...
Звичайно, такий інфекційний натиск частіше за все обирає основною мішенню «скомпрометоване» серце, з наявністю набутого чи уродженого пороку. Словом, тут комплекс причин і наслідків. Але, так чи інакше, захворюваність септичним ендокардитом в Україні протягом останніх років зросла в двадцять разів, з різким стрибком майже безповоротних випадків.
Зробивши перші обширні операції, Г. Книшов побачив страхітливі картини внутрісерцевих руйнувань. Поступово він пересвідчився: звичайні штучні клапани у випадку з септичним ендокардитом не підходили, їх потрібно було вшивати в інфікованих тканинних просторах, нехай і оброблених антибіотиками і антисептиками, однак вони так і не стали стерильними, адже інфекція продовжує бродити в крові… Отже, завдання, які стоять перед хірургами, надто складні. Вони повинні ліквідувати не лише безпосередньо клапанний порок, але й основне вогнище інфекції, не допустити обсіменіння навколишніх тканин.
Хірургічні маніпуляції необхідно здійснювати за умов дефіциту часу, адже йдеться, як правило, про операції з використанням штучного кровообігу. Кожен крок радикального реконструювання на дуже хворому серці повинен бути по- справжньому щадним. Без перебільшення — це вищий пілотаж хірургії.
І все-таки як майстерно б не була виконана операція, як би надійно, замість знівеченої інфекцією внутрісерцевої автоматики, не було зміцнено штучні клапани особливої конструкції, пацієнт — після цих титанічних зусиль лікарів — залишається один на один із невідомістю, з ризиком рецидивів. Річ у тім, що імунні сили організму, капітуляція яких сприяла виникненню септичного ендокардиту, залишаються різко підірваними, і оновлене серце повинно продовжувати справно працювати на тлі недостатньо стійкого загального стану, прихованих небезпек появи нової мікробної вегетації.
Потрібні були додаткові оборонні заходи. Одного разу, роздумуючи про природу лихоманки, тобто різкого підвищення температури як захисної реакції організму при мікробній чи вірусній агресії, Геннадій Книшов дійшов думки — спробувати застосувати в ході операцій, в умовах штучного кровообігу, кров, підігріту до 39— 39,5°. Це й була «еврика»!
Само собою зрозуміло, мої описи чергових етапів цієї унікальної стратегії безупинних битв з септичним ендокардитом суто схематичні і просто не можуть передати всіх подробиць. Насправді в панорамі роботи з’являється, нарівні з чисто хірургічними удосконаленнями, виключно високий науковий рівень, відважний, але точний і гранично вивірений патофізіологічний маневр. Ідея хірурга і вченого, який, до речі, розробив вчення про «золотий перетин серця», що дозволяє абсолютно по-новому визначати й оцінювати його функціональні резерви, виявилася разюче плідною. Спосіб стимуляції імунітету, запропонований у Києві, дозволив значно підвищити ефективність лікування таких хворих.
А справ тут, як кажуть, безліч. Септичний ендокардит почастішав і в осіб із протезуванням клапанів. Масив цей вельми великий. Їхній повторний захист, із використанням нових методик, також належить до актуальних завдань інституту. А загалом можна вважати, що запропонований метод гіпертермії крові при небезпечних септичних станах відкриває принципово нові перспективи і в клінічній імунології.
За розробку діагностики і методу хірургічного лікування септичного ендокардиту Г. Книшов, А. Руденко, В. Максименко, А. Крикунов, А. Воробйова, В. Лазоришинець висунені на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки за 2004 рік. Зрозуміло, естафета цього пошуку — особлива сторінка в діяльності інституту, в нових штурмах, організованих Геннадієм Книшовим. Самовіддана праця, високопрофесійний рівень кардіохірургії, глибокий аналіз кожного кроку вперед — це, звичайно ж, відображення роботи інституту загалом. І, все ж таки епопея битв із септичним ендокардитом, що дозволили домогтися раніше абсолютно неможливого — особлива сторінка в хвилюючому літописі відстоювання життя.
