Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Блаженний АВГУСТИН: «У головному — єдність, у другорядному — свобода, у всьому — любов»

16 липня, 1999 - 00:00

Православ'я переживає сьогодні досить складні часи. Розкол
— це та виразка, що кровоточить, яка не дає живому організмові жити повнокровним
життям. Розкол розкладає пастирів Церкви, бо провинившись, вони анітрохи
не сумніваючись «переходять» в іншу юрисдикцію. Схизма знищує духовність
і діє проти найголовнішої християнської заповіді — загальної любові і всепрощення.
Схизма, крім того, сприяє політизації церкви — розкол на повну силу використовує
можновладців. Хоча власті мали б усвідомлювати, що неможливо створювати
Церкву «під себе», що церква не може бути кишеньковою. Якщо вже вона вміщується
в чиюсь кишеню, то це не Церква, а група підтримки, одягнута для пристойності
в священицький одяг і котра володіє собором у центрі Києва. Владу, однак,
мало цікавить канонічне право й перекази батьків Церкви, адже вона у своїй
масі складається з атеїстів (ох, пробачте, нині це слово не вживають —
треба говорити «віротерпимі»).

Православна тема в найближчі півроку, очевидно, буде розкручуватися
з наростаючою швидкістю. Чимало політиків обіцяють ієрархам Церкви манну
небесну в разі приходу до влади. Котрий рік спекулюють «передачею» Києво-Печерської
лаври, причому обіцяють повернути все, як Українській православній Церкві,
так і її непримиренному антагоністові. Передають за принципом: «Щороку
по одному корпусу», — можливо, на років отак п'ятдесят корпусів і приміщень
вистачить, добре, що споруд предки залишили багато. Нікого не хвилює, що
фактично вся Верхня лавра гине від обвалів, корпуси руйнуються, дахи протікають,
у підвалах сила-силенна пацюків і мотлоху, штукатурка падає не тільки з
фасадів, а й у музейних приміщеннях. Президента, який приїхав до Лаври,
ведуть від блискучого лімузина прямо до капсули Успенського собору, що
недавно заклали, не показуючи й частини з тієї мерзенності запустіння,
яка панує в більшості церков, пристосованих під музеї. А за відновлення
Успенського собору з Української православної церкви вже вимагають гроші.
Та це нічого, нехай УПЦ дає, а то, не приведи Господи, візьмуть і передадуть
Собор після відновлення в інші руки. От тоді церковники пострибають, точно
вже будуть голосувати, за кого скажуть. Одним словом, перспектива розвитку
православ'я в Україні вимальовується безрадісна й складна. Чи безнадійна
вона? На це запитання дасть відповідь час.

І. Р., Київ 
Газета: 
Рубрика: