Околиці Канівського водосховища знамениті не тільки своїми мальовничими краєвидами, грибними місцями та великою кількістю живності в лісах. Саме тут розмістився ще й 250-й, він же Ржищівський державний ракетно-артилерійський полігон. Це практично єдине такого масштабу місце в Україні, де без п’яти хвилин лейтенанти можуть випробувати свою професійну придатність і нарешті втілити теоретичні знання на практиці. Ось, наприклад, нещодавно 90 курсантів Військового інституту при Сумському державному університеті проходили тут бойове хрещення, а якщо точніше, то складали іспити зі стрільби й керування вогнем артилерії. Представники одного з найстаріших таких вузів в Україні спробували себе в багатьох ролях: вчилися працювати і на командно- спостережному пункті, і на вогневій позиції.
Природно, перебувати на останній набагато цікавіше, оскільки «відчуваєш себе учасником справжніх бойових дій», але все ж без вказівок iз командно-спостережного пункту «війни не буде». Адже ціль розміщена іноді за 15—17 кілометрів від гармат, що, певно ж, робить її недоступною для людського зору, тому з командно-спостережного пункту надходять координати цілі, які тут же старший офіцер батареї передає курсантам (а їх на полігоні 24 чоловіки — по шість на кожну гармату-гаубицю). Так що технологія досить складна й вимагає неабиякої фізичної й психологічної підготовки — за день в цілому відстрілюється понад сто снарядів. Спартанські умови, в яких доводиться жити юним артилеристам, мабуть, примусять здригнутися необізнаного зі справами військових. Армійські намети, що часто протікають, нічний холод і велика кількість плазунів явно не дозволяють відчувати себе комфортно. Але самі курсанти не скаржаться: «На війні, як на війні. Для нас створені тут саме такі умови, щоб ми змогли цілковито просякнутися цим духом і відчути себе справжніми військовими», — вважає один із курсантів. Інший відверто заявляє, що «артилерія — це особливе мистецтво для чоловіків, якому варто присвятити все своє життя, що, проте, я й маю намір зробити».
В Україні серед різних родів військ ракетні й артилерія складають майже 70 відсотків. Так що перспективи у юних артилеристів є, тим паче, що в цьому випадку є й умови для підвищення кваліфікації. До речі, раніше артилеристам, щоб попрактикуватися, доводилося з міст тягнути на собі всю техніку і військове оснащення, тепер цим їх повністю забезпечують прямо на полігоні. Курсантам же залишається з натхненням командувати, стріляти й... кричати до хрипу. Адже, щоб стати артилеристом, треба мати не тільки міцні нерви і дзвінкий голос, але й великі вуха. Гуркіт на полігоні стоїть такий, що потому дзвону у вухах позбутися непросто. В артилеристів є навіть професійний «жарт»: «Говоріть голосніше — мені, як артилеристові, властива глухота». Цікаво, що для багатьох тільки цього тижня й відбулося справжнє посвячення в артилеристи. А це — особливий ритуал. Після першого пострілу, який з метою безпеки здійснюють за допомогою спеціального шнура, кожний новоспечений артилерист мусить понюхати пороху зі свого снаряда. Тільки після цього він з упевненістю може сказати: «Я став справжнім артилеристом».
