На сходовій площадці між 5-м і 6-м поверхами 43-літній Льонька поселився 10 місяців тому. Тут у нього є все: кілька ганчірок, на яких він спить, кілька мисок та бляшанок, з яких він їсть і п’є. У Льоньки є навіть вікно, на шпінгалеті якого висить запасна куртка. Позбавлений цей чоловік лише одного — нормального спілкування зі своєю сім’єю.
Усі Марченки, в тому числі й Льонька, прописані у квартирі №18. За документами, її власником значиться саме він, хоча Раїса, його колишня дружина, стверджує, що перший внесок до каси житлового будівельного кооперативу зробила її мати — Льончина теща. Зі слів Раїси виходить, буцімто Льонька майже не при чому. У такому разі не зрозуміло, чому власником квартири записаний саме Льонька. Втім це запитання з розряду риторичних, бо останніми роками господарем у своїй домівці Льонька все одно не почувався. Причиною тому, за словами колишньої дружини, стала метаморфоза, яка трапилась з її чоловіком на початку 90-х років. За ним почали помічати дивне — бажання щезати на досить тривалий час із дому. А одного разу, після того як Льонька пропав на цілих вісім днів, рідні знайшли його в лікарні. Якісь хулігани з невідомих мотивів добряче відлупцювали чоловіка, залишивши йому на пам’ять про цю зустріч у голові дірку діаметром 10 сантиметрів, в яку, запевняє Раїса, пролізе й кулак. Ніякої пластинки лікарі на цю дірку не поставили, сподіваючись, що вона з часом заросте, і Льонька, звільнений 1991 року через цю халепу з місцевого ВО «Хімпром», де він трудився, знову стане працездатним.
Однак, вочевидь, травма виявилася значно серйознішою, ніж думали лікарі. У всякому випадку Льоня після того, знову ж таки за словами колишньої дружини, зовсім втратив голову, а заразом і здатнісь нормально розмовляти. Він почав плутати відведений для нього диван з туалетом, задивлятися на дівчаток, нашіптуючи їм щось про кохання. А ще, й цей факт особливо допікає Раїсу, в нього з’явився надмірний апетит. «Він усе вдома поїдав. Діти прийдуть — а все вдома поїдено. Це він зараз ніякий, худий став. А тоді у двері не пролазив», — стверджує його колишня половина.
Сповідування сторонами протилежних концепцій у побуті, зрозуміло, ніяк не сприяло мирним стосункам. Сусіди запевняють, що домашні Льоньку били. Раїса, навпаки, каже, що й Льонька особливою лояльністю до рідні не відрізнявся. Доводилося навіть вдаватися до послуг міліції, яка, врешті-решт, інакше як дебілом цього чоловіка перестала називати.
Судячи з таких коментарів дружини, Льонька своєю поведінкою завдавав сім’ї неабиякого клопоту. Його «витівки» Раїса терпіла сім років, після чого вирішила покласти край такому життю. Позаторік вона з Льонькою розлучилася, вийшовши через місяць заміж вдруге. Певний час двоє чоловіків жили під одним дахом, а оскільки двокімнатна квартира на зайві квадратні метри була не багата, Льоньку потихеньку спровадили на сходову площадку.
Звичайно, наявність під дверима оселі хай і дивакуватої, але ж і не чужої людини становила для сім’ї певні незручності. Так, коли у серпні минулого року заміж виходила старша Льончина донька, Раїса попросила, аби колишнього її чоловіка вивели з під’їзду — подалі від очей гостей. Та й щоденне перечіпання через ноги власника квартири аж ніяк не сприяло доброму настрою його рідні. Отож, аби уникнути небажаних зустрічей, домашні підказали Льонці перебратися поверхом вище, де тепер, йдучи на роботу, в школу або до магазину, бачать його лише краєм ока.
Не в захваті від появи в будинку бомжа, хоч і свого, й сусіди. На вулиці таку людину можна обійти десятою дорогою, у під’їзді ж — ніяк. Втім мешканців багатоповерхівки у цій ситуації, мабуть, коробить не стільки сама постать Марченка, скільки власне відносне благополуччя. Справді, як можна спокійно їсти нормальну їжу та спати під теплою ковдрою, знаючи, що зовсім поряд перебуває людина, яка спить на холодному бетоні, харчується об’їдками й уже півроку не милась у гарячій воді. Зрозуміло, що ці люди засуджують вчинок Раїси, котра, на їхню думку, не мала права викинути Льоньку за двері або ж принаймні повинна була знайти для нього інше місце проживання.
Проте річ у тім, що позбавити Льоньку принизливого статусу бомжа, крім того, як знову забрати його до квартири, не так-то й просто. Двокімнатну квартиру без доплати поміняти на дві однокімнатні зараз у Сумах нереально. Але якби навіть цей варіант «вигорів», самостійно Льонька, за словами Раїси, жити не зможе. Можливо, зарадити справі міг би переїзд Марченка в хату, яка залишилась у селі після смерті його матері. Однак успадкувати її без оформлення необхідних документів він не має права. Самотужки вирішити це питання Льонька не здатен, та й Раїсі, попри всю готовність і бажання спекатися колишнього чоловіка, розрубати гордіїв вузол дуже важко. Для того, щоб хата залишилася Льонці, треба, аби суд визнав його недієздатним. Крім того, рішення судові інстанції мають винести й для призначення Льонці опікуна. Проте, судячи з Льончиної епопеї, в Сумах, очевидно, сподіваються, що цей чоловік ще може працювати на благо суспільства. Принаймні ні прокуратура, ні райвиконком, ні судді з адвокатами, які, за словами Раїси, дуже добре обізнані з цією ситуацією, так, по суті, нічого й не зробили, аби ім’я Льоньки перестало асоціюватися у сумчан з будинковим привидом.
Єдина, хто сьогодні намагається допомогти Леоніду Марченку, так це депутат сумської міськради Діана Рохманова. Хоча, за великим рахунком, ця допомога може вилитися лише в переїзд чоловіка до закладу, де утримуються особи без певного місця проживання, звідкіля його через місяць знову викинуть на вулицю. Або ж, якщо пощастить, його «пригріє» якийсь інтернат. Іншого майбутнього в Льоньки вже не буде. Що ж до сьогоднішнього дня, то він зимує в під’їзді, і єдине, що, мабуть, ще зігріває душу чоловіка в цьому житті, пов’язане зі словом «тато», яке він вряди-годи чує від своїх дітей...
Сергій ХАНІН, «День»
P. S. Коли цей матеріал готувався до друку, кореспонденту «Дня» стало відомо, що Леонід Марченко, пізнавши всі принади життя на бетонній долівці, застудився, і його тимчасово помістили до 5-ї міської лікарні, звідкіля він, якщо не станеться чогось неординарного, знову помандрує на своє місце проживання між 5-м і 6-м поверхами.
