У мене є кілька хороших друзів римо-католиків із парафії Марії Матері Церкви, що на Лівому березі в Києві. Я зауважила, що їх вирізняє особлива прихильність і відкритість до інших, радість і любов. А ще — віра. Коли потрапила, здавалося б, у безвихідне становище, вони в один голос повторювали: «Будь твердою у своїй вірі!». До речі, тоді ситуація змінилася. Вочевидь, мої товариші виглядають духовно «досвідченими» тому, що з ними працюють Капуцини (орден Римо-католицької церкви, чия діяльність особливо спрямована на роботу з людьми).
Про найпоширеніші духовні «діагнози» і ліки від них «День» говорить з настоятелем київської парафії Марії Матері Церкви братом Леонідом МІХАЛЬЦЕМ.
— Брате Леоніде, на українському сайті Братів Менших Капуцинів написано, що нині їхнє служіння залежить від ситуації, в якій їм доводиться жити. То чим займаєтеся ви зі співбратами?
— Влучна характеристика, мовляв, Капуцини можуть робити все, що потрібно. Лише додам: все, що потрібно тут, на парафії Марії Матері Церкви в Києві. У такому різноплановому душпастирстві передусім говоримо про найважливіше: наш Небесний Отець настільки любить людину, що віддав Свого Сина, приготувавши їй вічність. Потім вже розглядаємо історію життя кожного, наголошуючи на тому, що у всіх тих подіях — щасливих і болючих — був Господь. (Попри те, що повсякчас ми є свідками великих і малих чуд у своєму житті, чуда найчастіше нас не навертають. Тільки конкретні досвідчення, інколи — кризи). Далі, відповідно до того, хто як відчуває Бога (не на рівні емоцій, а на рівні віри), пропонуємо різні спільноти (їх на парафії близько десяти. — Ред.), де людина слухає слово Бога, яке її змінює, тобто вона переходить від своєї уяви про Бога до Бога, який є її Милосердним Батьком, любить незалежно від історії її життя, гріхів, своєю благодаттю, дією Святого Духа відновлює в ній Свій образ і подобу, інакше кажучи, благодать бути любимою і любити.
— Побутує думка, що переважна більшість українців добре зберегла релігійну традицію, натомість мало хто з них має живу віру. А ви як гадаєте?
— Для того, щоб пересвідчитися в цьому, достатньо в неділю піти по столичних храмах. Гадаю, там не знайдемо навіть п’ять відсотків киян. Це означає, що наш народ у великій мірі релігійний, але не віруючий. Українці відзначають Різдво і Великдень, освячують домівки і тримають в них ікони, носять хрестики... Однак це аж ніяк не означає, що вони вірять в Живого Бога. Є такий жарт: народилася дитина й її привезли похрестити, за двадцять-двадцять п’ять років привезли знову — повінчати, і втретє, коли людина вже відійшла до Господа, — відспівати. Це називається — віра на колесах. Але таким чином не може відбутися зустріч з Живим Богом.
— Римо-католики привнесли в Україну нову церковну культуру. (Передусім маю на увазі те, що РКЦ розвивалася у вільному світі.) Брате Леоніде, з якими проблемами найчастіше доводиться зустрічатися, служачи вірним, частина яких вийшла із «совка»?
— Людина є загубленою в мегаполісі. Більше того, анонімною. Часто — нікому не потрібною. Вона відчуває, що світ, який її оточує, «біжить». Інколи цей темп призводить до того, що в переліку пріоритетів робота опиняється на першому місці, а сім’я чи, ширше, — родина, друзі — як вже вийде, не кажучи вже про Бога, який в уяві людей такий далекий, і яке йому діло до мене та мого життя. По суті, приходячи сюди, в храм, людина шукає одного — бути любленою і любити. Це — якщо говорити про сучасну загальну тенденцію.
Між тим треба сказати, що існує виразна різниця між поколіннями. Здебільшого молоді відмовляються жити за правилами. Вони думають, ставлять запитання, шукаючи на них відповіді. Інакше кажучи, шукають зміст життя.
Набагато складніше зі старшою генерацією, котра сформувалася за радянських часів. Зазвичай вона байдужа до всього. Воно й не дивно, адже жила в атмосфері, що є тільки одним із елементів селянського/робітничого класу чи прошарку інтелігенції. Тобто не мала власного «Я». І щоб тепер розбудити в ній прагнення любити чи навіть бути любленою, іноді потрібні роки.
Спостерігається й інша крайність — коли хтось стає рабом свого «его». Час обов’язково покаже, що він не сповнився, незважаючи на те, що все крутиться навколо нього. Людина відбувається тоді, коли помічає Іншого, не коли її люблять, але коли вона любить; не коли бере, а коли дає.
— Одним із причин того, що Польща за розвитком та суспільними стандартами випереджає Україну, експерти називають легальну присутність за радянських часів у країні Католицької церкви. Тепер наш сусід — в Євросоюзі, звідки, як відомо, віють вітри секуляризації. Оскільки часто буваєте в Польщі, то скажіть, будь ласка, якою вам бачиться ситуація?
— У Католицькій церкві в Польщі, узагальнюючи, зараз немає, так би мовити, зовнішнього ворога, як колись. Але є набагато страшніший ворог — внутрішній, моє егоїстичне «Я», яке хоче бути на першому місці скрізь і в усьому. Християни хочуть бути християнами тільки в церкві, а не вдома та на роботі... Так є тому, що вони не мають досвідчення живої віри. Просто є носіями віри в Христа, який колись жив, але не тепер — у їхньому житті, отже, можуть передавати тільки натуральну релігійність: носіння хрестиків, розаріїв (чоток. — Ред.).
А щодо загроз секуляризації з боку країн Західної Європи, то хочу вам сказати, що в деяких з них, навпаки, спостерігається повернення до релігії. Наприклад, у Франції. Однією з причин відходу від Бога було постійне зростання добробуту. Французи якраз пережили часи великих статків. Втім, вони збагнули, що це забезпечує комфорт, але не робить їх щасливими. Як я вже говорив, ми всі потребуємо любові. І саме Господь — то Любов незрадлива, терпелива, глибока й безмежна.
— Один мій приятель-психолог з досвідом роботи за кордоном констатував, що там до нього здебільшого зверталися з питаннями екзестенційного характеру, а тут — побутового (стосунки на роботі, вдома...). Порадьте, будь ласка, як все-таки знаходити час для різних духовних практик?
— Пригадую, як мене тільки-но висвятили на священика. Тоді я служив у центральному храмі у Вінниці. Працював із раннього ранку до пізнього вечора. Через якийсь час зауважив, що читаю хіба що ті молитви, які зобов’язаний читати. А живого перебування і спілкування з Богом, яке давало мені життя і яке було до висвячення, вже не маю. Отже, збагнув, що люди приходять до нашого костелу не для того, щоб мати справу з братом-«професіоналом» (професіоналів знайдуть серед лікарів, психологів і психіатрів). Вони потребують священика, який має любов і віру. Свята Тереза від Дитятка Ісуса казала: «Займися Богом, і Бог займеться тобою», тобто твоїм життям.
— Інколи мені здається, що нам бракує свідоцтв для віри — тієї, яка може творити чудеса. Розкажіть кілька.
— Ось кілька «свіжих» (усміхається). Лікарі зробили висновок, що онкохвора проживе ще два-три місяці. Однак спільнота молилася, а сама вона приймала таїнства єлепомазання. І, слава Богу, живе. (Тих два-три місяці давно минуло.) Ще приклад. Інша парафіянка після операції на серці почала втрачати здоровий глузд. До речі, лікарі теж сказали, що її дні пораховано. Я десь по-людському також упав у відчай. Аж Всевишній дав мені натхнення за неї молитися, щодня звершувати Службу Божу і приймати причастя. За днів десять дзвоню і чую, що вона все доладно говорить... Коли людина ховає іншу людину, Господь показує, що Він — Пан нашого життя! Тож віри вам, а найперше — любові!
