Після закінчення Вінницького національного медичного університету Тетяна Новікова не працювала за професією. Знайти посаду лікар-педіатр у міських лікарнях не вдалося, тому працювала в офісі однієї з комерційних фірм.
Коли на сході України розгорівся збройних конфлікт і друзі з університету поїхали рятувати життя бійців на передовій, Тетяна зайнялася волонтерством. Щодня хлопці телефонували їй з проханням дістати ті чи інші медичні препарати. Дівчина складала список необхідних медикаментів і обходила аптеки у пошуках ліків. Та коли Тані подзвонили і сказали, що лікарських рук не вистачає, вона не зволікаючи зібралася і поїхала до друзів на підмогу.
«Тоді, восени 2014 року, я й не думала, що мені доведеться підписати контракт і стати військовим лікарем. Гадала, що приїду, побуду місяць-другий, максимум півроку і повернуся до Вінниці, бо і тут волонтерської роботи вистачало, — розповідає Тетяна. — Та командування дозволило вирушити в зону АТО тільки після підписання контракту і проходження військової підготовки. Підготовка у навчальній базі Черкаська, що на Дніпропетровщині, була свого роду експрес-курсом з підготовки молодого бійця».
«ЛІКАР КСЮ» І ДЕСЯТКИ ВРЯТОВАНИХ БІЙЦІВ
У Черкаському Тетяна отримала і свій позивний «Лікар Ксю». Оскільки вона невисокого зросту, тендітної статури, їй дали укорочений автомат Калашникова АКСУ. Дівчина з ним не розлучалася і лагідно називала «Ксюшею». За це й отримала позивний «Лікар Ксю». Зі своєю «Ксюшею» Тетяна вирушила на передову і одразу, з першого дня, потрапила у самісіньке пекло Донецького аеропорту.
«У перший свій день я втратила друга. Його звали Дмитро. Часу оплакувати чи помолитися за нього не було... Чи було важко? Неймовірно. Але я не могла дозволити собі зупинитися. Термінал був всіяний пораненими, ми думали лише про одне: щоб тільки не помер, щоб встигнути накласти джгут, щоб дотягнути до машини, щоб доставити в госпіталь живим, — розповідає лікар. — За характером я дуже спокійна людина, і за тих обставини це допомогло мені мислити тверезо».
Таня не рахувала, скількох хлопців у ті страшні дні вона разом зі своїми колегами намагалася врятувати. Та бійці кажуть, що «на адреналіні» вона робила просто неймовірні речі — за годину встигала оглянути і надати допомогу двом десяткам поранених бійців. А про накладені нею шви взагалі ходять легенди. Їх називають ювелірними.
ВІЙНА, КОХАННЯ І... СЮРПРИЗ
На передовій «Лікар Ксю» зустріла своє кохання. Разом пройшли Піски, Водяне. Ім’я свого чоловіка не називає, каже, що зараз він при виконанні бойових завдань.
«Цукерок і букетів не було, — одразу попереджає Тетяна. — Ми довго зустрічалися, маємо спільні інтереси і погляди на життя. Вагітніти в зоні бойових дій я не збиралася. Це була приємна несподіванка. Надворі було літо, спека неймовірна, гаряче повітря забивало подих і на запаморочення, яке мучило кілька днів, не звернула уваги. Та коли додалася нудота, зрозуміла причину: я — вагітна».
Тетяна до останнього приховувала, що чекає на дитину. Каже, боялася, що командир, дізнавшись про її вагітність, відправить додому, а лікарів у роті бракувало. Залишити своїх на передовій без медичної допомоги не могла.
«Коли животик почав округлюватися, вже була пізня осінь. Одягала теплий одяг, бронежилет, і ніхто нічого не помічав. Я й не казала, бо знала, що хлопці одразу будуть мене оберігати. На передовій до жінок і так гіперувага і гіперопіка, — розповідає лікар. — Я слідкувала за своїм самопочуттям, їздила до Дніпропетровська на УЗД, здавала аналізи. Почувалася нормально, тому особливо не хвилювалася. Вагітність і пологи — це фізіологічний процес для жінки. Вагітні жінки і на мирній території ходять на роботу».
Тетяна зняла бронежилет лише за місяць до пологів. 7 березня 2016 року їхню бригаду вивели із зони АТО, а 7 квітня вона народила дівчинку Дар’ю. Зараз її донечці лише три місяці. Дівчинка ще не знає, що її мама справжня героїня. Вона отримала п’ять бойових нагород за те, що витягнула з лап смерті сотні бійців 93-ї бригади, «кіборгів», добровольців, місцевих жителів, які живуть під постійними обстрілами.
