Начебто ніколи в цьому будинку не бувала, не знайома з жодним iз його мешканців, і в той же час, іноді здається — знаю про нього все. Уже який рік на непарному боці вулиці Червоноармійської, біля чергового банку, живе своїм тихим життям, хоча й на виду, всіма залишений, контужений частковим обваленням, будинок.
Навпроти через дорогу — поранення його як на долоні, та й пошепотіти можна з будинком абсолютно непомітно для перехожих, якi завжди поспішають — у всіх же справ по горло.
Галки і ґави давно обрали наскрізні, без скла, вікна будови для своєї щоденної розминки — грають один з одним у наздоганялки посеред гучного міста, нападають з-під укриття будь-якої архітектурної завитушки, можливо, тут і ночують. Ще видно майже свіжі, грамотно оброблені відкоси, подекуди венеціанські вікна, які не втратили шарму, чистесенький балкон на верхньому поверсі кимсь любовно вдосконалений, а поряд, над великим виступом, господар поставив кокетливу решіточку, створивши собі щось таке на зразок італійського балкону (такі часто у фільмах з’являються, розбурхуючи уяву), але я завжди дивлюся на камін. Він щосили притулився до однієї з постраждалих стін, і завис ніби над прірвою, відчуваючи свою беззахисність, самотність — адже безглузде своє існування змінити не в силах, зрушити з місця тим більше. Створений для затишку він, як вірний пес, чекає повернення на тих, кого зігрівав.
Скільки справ переробили люди, щоб звити своє гніздо, напевно, хтось перестарався: ходили чутки, що будинок обвалився через різні глобальні ремонти. Точно не знаю, та й не про це думаю, коли приходжу на таке дивне побачення. Чомусь уловлюється на рівні нюансу, деяка метафора на життя людське. Адже ніхто не планував такого фіналу, і на думку не могло спасти, що тут житимуть ґави, а одна, як зараз, прямо переді мною сіла на виступ каміна, і дивиться зверху дещо глузливо і по- рейдерськи впевнено — мовляв, тепер все моє.
Сама знаю, як це збудувати справжній камін, про який давно мріяла, а посидіти біля нього разом вдалося лише раз п’ять. Щоправда, згадуючи про ті чудові дні, стаєш щасливим знову, і цього вже, на щастя, не відняти. Смутку тільки подай знак, і він тут як тут, з радістю розкриває обійми, у нього завжди знайдеться час для того, хто прагне до його чіпких пальчиків. Вчасно себе пропилососити допомагає все, що допомагає. Навіть розумні вислови, якщо читати їх усі суцільно, завжди підкажуть відповіді на багато запитань. Є у мене і своєрідний рукописний словник латинських висловів, колись складений і подарований чудовим реабілітологом, сімейним лікарем Віталієм Фалеторовим.
Читаючи, випадково, майже завжди знайдеш підтвердження власних сумнівів або порад, як дивитися на ту або іншу проблему. Перший же рядок підтверджує це:
«Під іншими іменами мова йде про нас самих». І далі:
«Друзі, я день втратив!».
«Поганому не сподобатися — все одно що бути похваленим».
«Охочого доля веде, а того, хто опирається — тягне». Ось-ось, цей вислів і пригадала, перетинаючи в поспіху вічних справ, парк імені Тараса Шевченка, і звично помічаючи гурт людей, які якось по-особливому розминалися на доріжках, змагалися, щось голосно обговорювали. Помітним був їх творчий настрій, керований підтягнутим елегантним тренером. Чесно скажу — здивувалася. Раніше так звані групи здоров’я щокроку зустрічалися, приваблюючи своєю доступністю. Зараз спорткомплекси, наїжачившись цінами, уже давно відсікли фінансово скромну частину населення. Пам’ятаю, ще подумала, напевно, колишній вчитель фізкультури вирішив трохи підзаробити і веде групи тих, кому інше неприступне. Вирішила все ж попитати жінок, які того ранку тренувалися. Відразу здивувалася натхненності відповідей, радості від свого бадьорого ранку в майже безлюдному парку. Схоже, вони впевнені, що зайнялися справою, яка варта того. Виявляється, люди абсолютно різного віку об’єдналися в групи спортивно-оздоровчої ходьби, які веде заслужений тренер України Олександр Шимко. (Оскільки одне заняття коштує 5 гривень і записатися може кожний, запідозрити в рекламі важко). Звичайно, тут наявний ентузіазм спортсмена, автора книг з ходіння і теорії місячних ритмів у спорті, сумісності біоритмології в харчуванні. Його методику для підготовки скороходів вищого класу і оздоровлення використовують у багатьох країнах, — прочитала на візитці тренера.
Багато з тих, хто зібрався цього дня в зимовому парку, стверджують, що почали позбуватися головного болю, радикулітів, остеохондрозів, депресій, проблем зі сном, зайвою вагою ... Щось ще говорили, перебиваючи один одного, про рекомендовані продукти з урахуванням індивідуального дня народження, про ходьбу до здоров’я, про психічну регуляцію рухів, про техніку гармонійної ходьби, але я дивилася на колір їх облич. Причому, із задоволенням — давно так багато свіжих облич одночасно не бачила. І ще вираз їх, їх нетерпляче бажання стати краще, ніж учора, не відчувати себе згаслим каміном. Адже варто все ж, та й ніколи і не пізно, розпалити вогонь, коли бачиш простягнуті руки.
Уже приготувала спортивний костюм для активного вихідного дня. А в зошит вирішила дописати свій особистий вислів: «Друзі, я день знайшла!»
