«Вибігти з приміщення» — саме так можна перекласти з латини слово «екскурсія». Коли за вікном щебечуть пташки, гріє сонечко, кому-кому, а змореним наукою школярам чи не найбільше хочеться втекти з класу на свіже повітря. В моїй школі нас возили класом на екскурсії кілька разів. І це чудові спогади. Та скільки клопоту мала з цим наша класна керівниця: щоб знайти автобус, просила допомоги в батьків, довго домовлялася про супровід правоохоронців і багато іншого. Та ми бачили тільки зовнішню оболонку цієї вилазки у світ.
Відтоді нічого не змінилося. Вивезти клас на екскурсію до Качанівки чи Канева означає проморочитися класному керівникові, батькам та найбільше — організатору екскурсії, турфірмі чи професійному гіду. «Легше вивозити свою дитину самостійно, ніж зі школою. Я досі пам’ятаю це майже люте пекло», — такими враженнями поділилась одна матуся в «Фейсбуці». Інша жінка додала, що попри складності організації, багаторазові екскурсії класом допомогли її дитині скласти ЗНО з історії, зокрема упізнати на фото собор. З одного боку, шкільні поїздки потрібні, з іншого — їхня організація перетворюється на бюрократичний жах, і державна машина не збирається відступати.
ТРИ ТЕКИ ПАПЕРІВ
Нещодавно авторка «Дня» та керівниця туристичної фірми «Київські фрески» Анжела Савченко розповіла в «Фейсбуці», як нині ускладнюється організація шкільних екскурсій. Наприклад, раніше автобусних перевізників не чіпала транспортна поліція. Тепер за відсутність певних документів вона може оштрафувати водія на 1700 гривень. Та найбільшою перепоною пані Анжела вважає те, що жоден папірець не можна відправити в поліцію чи районні управління освіти електронною поштою, хоча в регіонах це дозволяється.
«Нам треба зібрати величезний перелік документів, — описує «Дню» повну картину Анжела Савченко. — По-перше, список дітей, який має бути з мокрими печатками. Його має завізувати медсестра, вона підтверджує, що та чи інша дитина здорова. Далі в школі я підписую схему руху маршруту і режим руху, скільки робимо технічних зупинок, о котрій виїжджаємо та повертаємося тощо. Далі йду у відділ поліції, до шкільних паперів додаю ліцензію перевізника, копію посвідчення водія, копію технічного паспорта водія, дві страховки — на перевезення пасажирів у автобусі та на автобус. Копія схеми руху засвідчується директором школи, перевізником і поліцією. Якщо школа на Троєщині, я маю застати директора і встигнути здати це в канцелярію поліції в іншому кінці міста. Потім цей пакет документів із поліції я віддаю вчителю, котрий несе його до райуправління освіти, додавши сюди окремо страховки на групу. Усе це робиться у трьох примірниках. Один пакет має залишитися в поліції, один — у райуправлінні освіти та ще один — зі мною».
«ЦІ ДОКУМЕНТИ НІ ВІД ЧОГО НЕ РЯТУЮТЬ»
Коловерть страшенна. Дивує, що при цьому Анжела Савченко продовжує возити дітей у найкращі заповідники країни, плануючи під кожну групу окремий маршрут. Та, за її словами, жоден папірець не відремонтує дороги до музею і не викличе швидку допомогу. Пані Анжела згадує, як під час екскурсії в Нових Петрівцях один хлопчик розбив лоба — це єдиний випадок за усю багаторічну практику «Київських фресок» — і маючи страховку на руках, викликати «швидку» не вдалося.
ЧИГИРИН, ПРЕКРАСНИЙ І НЕДОСТУПНИЙ. НА ФОТО — ТАМТЕШНЯ ЦЕРКВА АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА. ГЕНДИРЕКТОР ЗАПОВІДНИКА «ЧИГИРИН» ВАСИЛЬ ПОЛТАВЕЦЬ КОНСТАТУЄ, ЩО ДО МІСТА НІ З ЧЕРКАС, НІ З ПОЛТАВИ, НІ З ХАРКОВА НЕМОЖЛИВО НОРМАЛЬНО ДІСТАТИСЯ. ТОМУ НА КВЕСТИ, МАЙСТЕР-КЛАСИ ТА ІНШІ ЗАХОДИ В ЗАПОВІДНИКУ ЗДЕБІЛЬШОГО ПРИЇЗДЯТЬ ДІТИ, ЯКІ ЖИВУТЬ НЕПОДАЛІК / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
«Усі ці документи ні від чого не рятують. Приміром, що таке схема руху? Це я в Google Maps вводжу маршрут і роздруковую його в трьох екземплярах. Усі розуміють, що це формальність. Навіть якщо я пропишу технічні зупинки, то на трасі на певному відрізку не буде туалету рівно за 50 хвилин, як від нас цього вимагають, — констатує гід. — Увесь цей пакет вимог ніде не оприлюднений, ні на сайті поліції, ні на сайті Міносвіти. Це як сарафанне радіо. І вся ця катавасія тягнеться з 1997 року. Навесні 2014 року я стала ініціатором зустрічі представників туристичних фірм, райвідділів освіти, Міносвіти та поліції, щоб дійти якогось консенсусу. Але нікому нічого непотрібно. А у відділах освіти, як тільки запахло екскурсійним сезоном, знову кажуть завучам, щоб нікому нічого не підписували. Мало того, що батьки не хочуть здавати гроші на ці поїздки, так що, коли дорога вся в дірках, ці папірці її залатають? Оце класичний радянський принцип — захищаємося папірцями».
...ПЛЮС ТОТАЛЬНЕ БЕЗДОРІЖЖЯ
Навіщо дітям екскурсія, сподіваємось, пояснень непотрібно. Від працівників музеїв і заповідників екскурсоводи чують, що закладам бракує саме юних відвідувачів. От коли востаннє приїздили школярі здалеку, приміром, до Національного історико-культурного заповідника «Чигирин»? Його генеральний директор Василь Полтавець розповів, що з дітьми співпрацюють, проводять квести, майстер-класи, і останній був перед Великоднем. Але здебільшого на ці події приїздять діти з сусідніх сіл і містечок.
Пан Василь називає ще одну причину, крім паперової, чому школярі не доїжджають до історичних місць: «Найбільше наше лихо — дороги. Немає, як добиратися до музеїв. Не в усіх школах є власні гелікоптери, а їхати нормальним автобусом неможливо. От до Чигирина ні з Черкас, ні з боку Полтави, ні з Харкова неможливо нормально дістатися. Мені здається, що ця проблема штучно створена, щоб діти не знали свого коріння. Навіть якщо нам вдалося неймовірними зусиллями — маю на увазі Запоріжжя, Хотин, Чернігів, Качанівку — зберегти пам’ять, отой стрижень, корінь, щоб діти та онуки знали, звідки вони, то сьогодні придумали іншу стратегію, щоб діти не доїхали до нас ніколи. Ви здивуєтеся, але раніше до нас найбільше їхали з Дніпра, Донецька та Луганська. Навіть із західних регіонів було менше людей. Торік із Новомосковська приїхали два автобуси зі школярами, сучасні, двоповерхові. Доїхали до району, а далі їхати не можуть. Ми шукали в Чигирині маленькі «Богдани», щоб довезти дітей до нас. Це сором і жах».
Про труднощі шкільних екскурсій музейники розповідали віце-прем’єр-міністру В’ячеславу Кириленку, просили уряд спростити процедуру оформлення документів. Та віз і нині там.
«Можна скільки завгодно писати про певні об’єкти, але все сприймається інакше, коли ти бачиш їх на власні очі, — підсумовує Анжела Савченко. — Випускники українських шкіл із Канади приїздили до нас, долали півсвіту, щоб піднятися на Чернечу гору, ми їздили з ними в Крути та Батурин, а своїх розворушити важко. Тих самих директорів шкіл, бо найчастіше ініціаторами екскурсій стають батьки. Якщо чиновники не довіряють турфірмам, то запрошуємо — їдьте з нами, слухайте, але для початку повезіть директорів шкіл. Проведіть їм виїзний семінар у Батурині».