Після початку військових дій на сході країни Національний природний парк «Меотида» умовно розколовся на дві частини. Що відбувається на тій ділянці, яка опинилася в окупації, достеменно невідомо. Адміністрація парку переїхала в Мангушський район вільної Донеччини, з нуля облаштувала офіс та розпочала працювати над новими дослідженнями.
Тоді ж зрозуміли, що потрібно розширювати межі парку, брати під опіку частину «нових» земель через унікальність ландшафту та знайдені червонокнижні види рослин. Щоб завершити цей процес, залишилося отримати необхідні документи від головного управління Держгеокадастру Донецької області. Але в управлінні чомусь почали швидко роздавати землі, призначені для «Меотиди», учасникам АТО та іншим особам.
Незважаючи на юридичні баталії за землю, парк має «наполеонівські» плани: відсвяткувати десятирічний ювілей, розвести рожевих пеліканів та вивчити секрети підводного світу Азовського моря. Та для початку треба вирішити земельне питання
ЗЕМЕЛЬНА ДИЛЕМА
У 2016—2017 роках за розпорядженням голови Донецької військово-цивільної адміністрації про розширення меж «Меотиди» було підготовлено відповідне клопотання, яке погодили Міністерство екології та природних ресурсів, Департамент екології та природних ресурсів Донецької ОДА. Наразі готується указ Президента про розширення меж парку. Однак у Донецькому управлінні Держгеокадастру зарезервовані для парку землі отримують нових власників.
Нещодавно еколог МБО «Екологія-Право-Людина» Олексій Василюк опублікував у «Фейсбуці» відповідь управління Держгеокадастру, в якому йдеться, що парк зі свого боку не надав належне обґрунтування, навіщо йому нові ділянки, які мають сільськогосподарське призначення. Хоча екологи запевняють: не один раз разом із працівниками парку готували необхідні пояснення та клопотання.
«Після окупації частини території парку ми взялися ретельно обстежувати інші ділянки, при цьому знайшли червонокнижні рослини, які взагалі вперше в Україні описуються, — розповідає в.о. директора НПП «Меотида» Надія ДОЛГОВА. — Ми підготували клопотання про зміну меж парку, нас підтримало Мінприроди та Національний ботанічний сад імені М. Гришка. Коли справа дійшла до районного управління Держгеокадастру, тоді все й почалося. Як тільки ми подавали до управління документи на виділення ділянок, землі одразу виставлялися на аукціон або роздавалися АТОвцям чи взагалі незрозумілим особам».
«Хоча ми попереджали, що на всіх ділянках зростають червонокнижні рослини, але нам вказували на законодавство щодо сільськогосподарських земель, а закон про Червону Книгу нікого взагалі не цікавить. Ми багато разів писали до голови Донецької ВЦА, на всіх нарадах ставили це питання. Керівник головного управління Держгеокадастру в Донецькій області Іван Якименко на нарадах каже, що підтримує наші намагання розширити межі парку, а потім робить взагалі навпаки, знову роздає ці землі. Із 1300 гектарів, передбачених для парку, залишилося лише 700, але ми бачимо, як на кадастровій мапі ці ділянки теж мають накази про їхнє виділення».
ГЛУХИЙ КУТ
Чи можна на цих землях вирощувати, приміром, зернові культури, у природоохоронців відповідь однозначна — ні. Частина передбачених для парку земель — це болота та піски, інша частина — з ґрунтами-солончаками.
«Сільськогосподарські культури на солоних ґрунтах не ростуть, — продовжила Надія Долгова. — Торік були розорані ділянки, де ростуть червонокнижні рослини, посіяно чи пшеницю, чи ячмінь, але нічого не виросло. Наразі на цих землях росте бур’ян метрів три заввишки. Ці ґрунти треба було спочатку досліджувати, перш ніж давати людям як сільськогосподарські землі».
«Крім питання розширення, є ще інший нонсенс: відповідно до проєкту створення парку нам виділені певні земельні ділянки. Але й на них пан Якименко так само виділяє землю стороннім особам. Разом з екологічною інспекцією ми склали акт про розорювання та пошкодження цих земель, порахували, скільки червонокнижних рослин вони згубили, тому що там росте ковила та солодка гола. Усе це знищено, розорано, ми зафіксували це на фото, щоб нам не змогли сказати, що на цих ділянках нема червонокнижних рослин. Та як далі з цим боротися, я не знаю, ми у глухому куті», — бідкається пані Надія.
ЧИМ ЖИВЕ НАРАЗІ ПАРК?
Із хорошого — нарешті адміністрація отримала власний офіс. А передувало цьому три виселення, причому після зроблених за власні кошти ремонти. Місцеві ради чомусь не підписували договір оренди. Завдяки підтримці еколога Олексія Василюка, який багато разів кидав клич на збір офісної техніки для парку, колектив таки отримав комп’ютери та меблі. Торік Мінприроди передало на баланс парку службову автівку та кілька катерів.
Сьогодні у парку намагаються створити сприятливі умови для рожевих пеліканів. Два роки тому на Білосарайській косі уперше за 150 років зафіксували дві особини цих птахів, а тепер їх аж сім. Для України це взагалі рідкість та екзотика. Та втішатися, що скоро в нас з’явиться велика популяція, наразі не варто.
«Щоб з’явився пелікан, потрібна тиша, у місцях їхнього гніздування та заселення не повинно бути рибалок, — пояснює Надія Долгова. — Але в Білосарайській затоці дуже багато рибалок, які здійснюють промисловий вилов риби, якщо вони не будуть цього робити, цей край буде вимирати. Незважаючи на це, існує заповідна зона, в яку завдяки нашим зусиллям рибалки не заходять. Уперше за багато років з’явився червонокнижний морський голубок та рожевий пелікан. На жаль, останній ще не гніздився, але він постійно тримається на воді».
«Проблема друга — Білосарайська коса через шторми постійно перемивається. Птахи, наприклад, зробили кладку яєць, а її змило водою, і колонія не збільшується, а зменшується. Якщо б пелікан бачив, що ці території не змінюються, він уже б давно загніздився, — продовжує пані Надія. — Раніше Мангушська РДА і Ялтинська селищна рада планували зробити розчистку Азовського моря, зокрема у Білосарайській затоці. Як еколог, скажу, що це безглуздо, море чи затоку не можна почистити, бо постійна роза вітрів за три-чотири роки все одно заб’є цей кут мулом. Але в цьому є плюс — якби зробили розчистку, а з мулу насипали острови для птахів безпосередньо в затоці, це привело б до збільшення популяцій багатьох видів птахів».
Наукова складова, зі слів пані Надії, працює на максимальний результат за недостатної кількості науковців у штаті. Приміром, поява в парку ботаніка дала можливість більше уваги приділити опису червонокнижних рослин. Якби в парку з’явився омріяний іхтіолог, було б більше відкриттів на узбережжі Азовського моря.
«Донецьк від нас відрізаний, а Запорізька область далеко, до нас ніхто не хоче їхати працювати. Транспортного сполучення практично немає, дороги немає, перевізники не хочуть їхати сюди. В нас сіра зона, умови дуже складні, заробітна плата теж невисока, — додає керівниця «Меотиди». — На жаль, у нас ще немає рекреації, бо немає виділених під розширення земель. Туристи до нас ідуть потоками, але ми ще на цьому не заробляємо. У нас проходить багато екскурсій, приїздять школярі з Маріуполя, іноземні туристи. Ми розвиваємося дуже добре, але через те, що нема фінансування, як ми б хотіли, не можемо розкритися на повну силу. Дуже багато ділянок, на яких потрібно робити екскурсійні маршрути, але бракує коштів, щоб їх облаштовувати».
ДЕСЯТИЛІТТЯ
Незважаючи на це, в парку готуються відзначати 10 років із часу, коли він отримав статус національного. Насправді його історія значно давніша. Спочатку з’являлися пам’ятки природи місцевого значення «Соснові культури», «Печера» та «Крива коса», згодом заказник місцевого значення «Крівокоський лиман», за певний час були створені заказники державного значення «Білосарайська коса», «Бакаї Кривої коси» та «Чапельник». На їхній базі у 2000 році був утворений регіональний ландшафтний парк, який за дев’ять років перетворився на національний.
Ключова подія, до якої готуються у рамках ювілею, — науково-технічна конференція «Біорізноманіття степової зони України: вивчення, збереження, відтворення», що відбудеться 18—20 вересня. За словами в.о. директорки парку, організаційні моменти вирішені на 80%, лишилося дочекатися проведення тендеру. Обласний департамент екології виділив парку 200 тисяч гривень на організацію заходу.
