Цими днями у Львові тривають Дні «Дня», де, окрім відкриття фотовиставки газети та зустрічі головного редактора Лариси Івшини зі студентами Національного університету «Львівська політехніка», будуть також представлені книжкові новинки з нашої бібліотеки. Буквально тижнем раніше бестселери «Дня» були представлені на Міжнародному книжковому форумі у Варшаві. Трилогія про новітню історію України — «Котел», або Справа без терміну давності», «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська», «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв» — мала великий інтерес. Буквально через кілька місяців після виходу перших тиражів постало питання про перевидання книг. І ось нещодавно світ побачив нові видання. Більш того, перша книга з триптиху «Котел» була перекладена і видана англійською мовою під назвою «A Case without a Statute of Limitations». Ця книга навіть вже є в бібліотеці НАТО. Яка реакція читачів? Пропонуємо вашій увазі деякі оцінки наших поціновувачів, зокрема, книг «Котел, або Справа без терміну давності» та «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська».
«ВБИВСТВО ГОНГАДЗЕ СТАЛО ПОВОРОТНИМ МОМЕНТОМ У НАШІЙ ІСТОРІЇ»
Оксана ІВАХНЕНКО, спеціаліст із наукової та методичної роботи відділу освіти, культури, спорту та туризму Пришибської об’єднаної територіальної громади, вчитель історії, Полтавська область:
— Спочатку я придбала «Повернення в Царгород», «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська» та «Катастрофа і Тріумф» з вашого триптиха, а першу книгу на той момент уже розкупили. Щойно з’явилося друге видання «Котла», одразу замовила і його. Я вчитель історії, тож це мій інтерес. Придбавши ці книги, почала передплачувати і вашу газету. Адже це глибока аналітика. Якщо говорити про важливість публіцистичного триптиха, вважаю, що сприйняття новітньої історії формує нове світобачення. А це, зі свого боку, змінює суспільство. Змінюючи суспільство, ми змінюємо і своє майбутнє. Книгу «Котел» якраз читаю, Івана Капсамуна знаю також як постійного автора «Дня», тому чекаю глибокого аналізу теми. Я і раніше інтуїтивно відчувала, що вбивство Гонгадзе стало поворотним моментом у нашій історії, а тепер, читаючи книгу, бачу, що це було правильне відчуття.
«КНИГУ ВАЛЕНТИНА ТОРБИ ТРЕБА ПРОЧИТАТИ ВСІМ ТИМ, У КОГО СЕРЦЕ БОЛИТЬ ЛУГАНЩИНОЮ»
Аркадій ВЕНГЕРОВ, Київ:
— На початку осені минулого року світ побачила книга Валентина Торби «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська». Автор, як сам він зазначає у «Слові до читачів», що передує тексту книги, з перших днів загострення політичної ситуації в Україні у листопаді 2013 року і до вересня 2014 року «перебував у своєму рідному Луганську». Саме тому майбутній автор книги перетворився на спостерігача (а іноді на учасника) подій, що вирували у Луганську в той період. Свої роздуми і спостереження журналіст Валентин Торба «майже кожен день записував у щоденнику, знімав, оприлюднював у соціальних мережах і в газеті «День». З цих матеріалів влітку 2015 року і народилася книга «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська».
У книзі автор насамперед намагається знайти відповідь на найболючіше зараз для всіх справжніх українських патріотів запитання: «Що сталося з тими людьми, які на Донбасі майже одноголосно (в Луганській області 83,86%) проголосували за незалежність України, через кілька десятиліть став адептом сепаратизму?».
Валентин Торба бачить причини нинішніх подій не тільки в політичній кризі 2013–2014 років, але шукає відповідь у перших роках нашої незалежності, коли, на його думку, відбувся збій «донбаського механізму», який зрештою було зруйновано. Такий підхід автора цілком закономірний, оскільки витоки «донбаської трагедії» дійсно знаходяться саме там, у буремних 1990-х.
На жаль, революційні процеси 1989–1991 років не призвели до формування єдиної демократичної сили, що могла б відібрати владу у комуністичній номенклатури на Луганщині у серпні-вересні 1991 року.
Після виборів навесні 1994 року у Верховну Раду України і особливо після перемоги на президентських виборах Леоніда Кучми влітку того ж 1994 року до влади на Луганщині відкрито повернулися колишні компартійці — Петро Купін і Віктор Тихонов, а згодом «підгребли» і інші — Олександр Єфремов, Валерій Голенко, Володимир Пристюк. З 1998 року владу у регіоні остаточно було перехоплено колишньою комуністичною номенклатурою. Від відверто антиукраїнської влади Тихонова — Єфремова — Пристюка — Голенка до сепаратизму Плотницького — Ципкалова — Карякіна залишалося зробити тільки один малесенький крок. Його і було зроблено на Луганщині навесні 2014 року під гаслами «Русской весны».
Саме до цього висновку приходить і Валентин Торба у своїй книзі. Будь-яка історія завжди має передісторію. І Луганськ тут не виключення з правил: коріння сепаратизму на Луганщині треба шукати не тільки в «російських спецопераціях» на Сході України, але й у всьому перебігу подій в країні від середини 1980-х рр. і до сьогоднішніх днів.
«В масштабі майбутнього Україну очікує перманентне зазіхання Росією не лише на її території, а й на її ідентичність, внутрішній остов» (стор. 369).
І з цією констатацією автором геополітичних реалій важко не погодитися будь-якому справжньому патріоту України.
Не має жодного сумніву, що книгу Валентина Торби треба прочитати всім тим, у кого серце болить Луганщиною, щоб ще раз осмислити події 2013–2015 років і щоб знайти нові шляхи для демократичного розвитку Луганського краю.
«СТОРІНКИ З «КОТЛА» ПОКРЕСЛЕНІ ОЛІВЦЕМ»
Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, Київський національний університет імені Т. Шевченка, Літня школа журналістики «Дня»-2015:
— Мене завжди дивувало і обурювало, що на вивчення історії незалежної України виділяли лише кілька уроків у 5-му та 11-му класах. У 10 років ти мало що розумієш, а у 17 вже хочеться думати про перспективи та робити вибір. Розмірковувати про минуле, хоч і найближче, фактично ніколи. Університетський курс історії, який мало чим відрізнявся від шкільного, узагалі було скорочено до 8 лекцій та іспиту. Шматочків у власний історичний пазл не додалося.
А знати про те, що відбулося 10–15 років тому, коли ти був малим чи несвідомим, насправді життєво важливо. Без цього бекграунду важко зорієнтуватися в контексті, правильно визначити причини та оцінити наслідки усього того, що відбувалося, відбувається і буде відбуватися у нас в країні. Особливо якщо ти готуєшся стати журналістом, а отже формувати суспільну думку — такого можна наформувати від незнання...
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Потужний концентрат важливої інформації і водночас поштовх для заповнення пробілів у власних знаннях дав мені «День». Ще під час навчання у Літній школі журналістики я дізналася, що готується до випуску трилогія «Новітня історія для «чайників» і зрозуміла: це те, що я шукала багато років. Одразу ж після виходу придбала ці книжки та почала занурення у минуле.
Перша з них, «Котел», або Справа без терміну давності», присвячена «справі Гонгадзе — Подольського» та дотичним до неї подіям. Причому пібдібрані тексти охоплюють не тільки саме вбивство Георгія, а й значно більший часовий проміжок та значно ширше коло персоналій. Події 2000 року ставляться у загальний контекст української сучасної історії, і читач легко утворює причинно-наслідкові зв’язки. Завдяки такому підходу до викладу матеріалу легше усвідомити величезне значення цієї справи не тільки для української журналістики, а й для становлення в нашій державі громадянського суспільства.
Вийшло так, що про деяких персоналій, які зіграли не таку вже й другорядну роль в історії періоду незалежності, я дізналася з цієї книги. Багато нового прочитала і про тих політиків, про кого знала, виявляється, далеко не все.
Особливо мені подобається те, що «Котел» — це збірка журналістських матеріалів, які я вважаю важливими історичними джерелами. До деяких інтерв’ю хочеться повертатися знову і знову. Сторінки з ними покреслені олівцем, переповнені помітками та знаками оклику. Деякі рядки є пророчими, деякі надихають, як-от цитата Вадима Гетьмана з інтерв’ю 1997 року: «Ми не повинні сподіватися ні на кого, крім Бога, обраної нами влади і себе. Нам потрібно завжди пам’ятати, що на чужі сили спирається лише безвільна людина, а безвільну людину успіх супроводжує рідко. Перемога взагалі можлива як діяння того, хто перемагає, його волі, його розуму, його дії. Якщо ми не зможемо піднятися вище за самих себе, якими ми будемо нікчемними!»
Дуже дякую усій команді «Дня», головному редактору Ларисі Івшиній та упоряднику книги Івану Капсамуну за такий чудовий проект! Знаю, що вже видано другий тираж, і це тільки підтверджує величезну потребу суспільства у таких матеріалах. Вірю, що у редакції вистачить сил та натхнення на такі ж збірки про інші гострі моменти у сучасній Україні. Продовжую читати трилогію і з нетерпінням чекаю нових книжок!
«РОСІЯ ЗДІЙСНЮЄ ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»
Юрій ЩЕРБАК, дипломат, публіцист:
— Революція Гідності (2013–2014) та агресія РФ проти України (2014–2016) стали подіями всесвітньо історичного значення. Попри криваві жертви і руйнування, тимчасову втрату Криму і частини Донбасу, Україна одержала над режимом Путіна вагому перемогу — не стільки військову, скільки морально-політичну.
В хаосі трагічних подій, всупереч глибокій політичній кризі, що охопила суспільство, в Україні народилася нова сила, яка визначатиме наше майбутнє. На наших очах виникає українська нація воїнів та волонтерів, які готові захищати Вітчизну і ладні взяти на себе відповідальність за її майбутнє.
Серед таких людей, на яких тримається сьогодні Україна, є, безперечно, Валентин Торба — ще два роки тому маловідомий журналіст з Луганська, а сьогодні — один з найцікавіших українських публіцистів, автор багатьох статей опублікованих в газеті «День» та знакової книги «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська».
Мені випала висока честь, як голові журі премії газети «День» імені Джеймса Мейса — приймати рішення про присудження цієї престижної нагороди Валентину Торбі.
Я уважно перечитав цю об’ємну книжку, яка містить величезну кількість невідомої українському читачеві інформації про події на Луганщині. Це — драматичний документ часу, колаж особистих споминів, розповідей друзів і знайомих, офіційної інформації та головне — авторових роздумів.
Багато сумних висновків можна зробити по прочитанні цього унікального документу, але найкраще сказав про це автор в розділі «Замість епілогу. ВИРОК».
Головний, як на мене, висновок — Росія веде проти України етнічну війну, здійснюючи геноцид українського народу.
«Саме зараз на нашому прикладі коїться світовий злочин, — пише Валентин Торба, — який має бути покараний».
Блискучий стиліст і талановитий письменник Валентин Торба став одним з виразників думок і сподівань нової України — України воюючої, України післямайданної, України, яка переможе.
