Квартирні конфлікти, шахрайство, навіть злочини у наш час стали особливо частими. Людина завжди боролася за своє місце під хорошим дахом (без лапок). На які тільки хитрощі не йдуть шахраї... Привабливі обіцянки, обман, аж до фізичного усунення — всі засоби йдуть у хід. Жертвами, як правило, стають обдурені старики та хворі люди.
У великому кооперативному будинку в однокімнатній квартирі живе самотня немолода жінка — тьотя Маша. Жодної рідної кровної людини немає у неї в цьому світі. Вона сирота. Немовлям 29-го року знайшли її покинутою на дорозі, відправили до дитячого будинку. Сама вона може тільки припускати, чому рідна мати залишила її, і одна з версій — подивилася, мовляв, яка я, час і так важкий, і покинула. Тьотя Маша інвалід з народження. У дитячому будинку нарекли її біблійним ім’ям — Марія Мойсеївна.
Але життя дісталося тьоті Маші не світле. Голод, війна, знову голод, вічна нужда, вічна робота... Трудилая важко — працівницею на рембазі, пивзаводі. Вивчилася шити на машинці, підробляла вечорами — та й то фінансова підмога. Не було у неї ні сім’ї, ні дітей... Горювала по кутках та квартирах. Відмовляючи собі у всьому, змогла все ж таки зібрати гроші на однокімнатну кооперативну квартиру і до 50-ти років стала власницею хором з кімнати, кухні, санвузла та комірчини. Це, до речі, про міф, як радянська влада турбувалася про соціальний захист — сирота, інвалід дитинства, учасник війни, ветеран праці, вона так і не заслужила ізольованої безкоштовної житлоплощі.
Тьотю Машу сусіди люблять: доброзичлива, чуйна — і дитину не відмовиться догледіти, і що кому треба пошити, підшити (нерідко безкоштовно, а якщо і за гроші, то зовсім вже символічні).
Є у неї своє коло друзів, близьких людей. Найближчі — донька її співробітниці, хрещениця Наташа, Наталя Іванівна Ш. Марія Мойсеївна хрестила її, Наташа виросла на її очах, вийшла заміж, народила дітей. Вони завжди підтримували теплі родинні стосунки. Квартира, гадалося, після смерті тьоті Маші, дістанеться їм. Це було природне рішення, бо Наталя була майже донькою, а діти її — майже внуками.
Все змінилося в один момент, коли тяжко захворіла тьотя Маша, і їй довелося зробити операцію. Звалити на себе нелегкі обов’язки по догляду за хворою немолодою людиною ні Наталя Іванівна, ні її сім’я не захотіли. Зате виявилася вельми цікава деталь — ще в березні 1997 року Марія Мойсеївна свою квартиру продала доньці Наталі Іванівни Наталі Миколаївні за 9800 грн., про що є відповідний договір «купівлі-продажу», завірений, як годиться, нотаріусом. Марія Мойсеївна стверджує, що гроші значаться тільки на папері — просто вона оформила з квартирою все таким чином, щоб було якомога надійніше і не було потім метушні з вступом у права успадкування. Варіант, який існував спочатку — заповіт, — було перетворено на дарчу. Останній же варіант «купівлі-продажу», очевидно, з юридичної точки зору був найправильнішим. Всі етапи переоформлення тьотя Маша фінансувала зі своїх мізерних коштів. Ну, і само по собі розумілося, що й сім’я Наталі Іванівни Ш. не залишить її одну в біді на випадок чого.
Не встигли тьотю Машу прооперувати, як вдячна хрещениця замість того, щоб подавати їй горезвісну склянку води (і не тільки) в лікарні, оперативно прописує в квартиру свою доньку, переводить на неї особовий рахунок і оформляє субсидію.
Взагалі-то у рідної матері Наталі Іванівни трикімнатна квартира, та й у самої хрещениці не зовсім уже безвихідні житлові умови — своя трикімнатна квартира.
У день, коли тьотю Машу сусіди забрали з лікарні, заявилися незнайомі люди — тут, мовляв, старенька хвора в лікарні, її родичі нам пообіцяли здати цю квартиру. Це вже було занадто! І тьотя Маша зателефонувала хрещениці і сказала, що хоче розірвати договір. Попросила принести їй усі документи. Через кілька днів хрещениця (без документів) прийшла з пропозицією миритися. Розмова вийшла короткою. Тьотя Маша спитала: «Наташо, дивлячись мені в очі, скажи чесно — ти гроші мені за квартиру давала?» На що та, не моргнувши, відповіла: «Хресна, ти що не пам’ятаєш, звісно, давала!» І ще спитала тьотя Маша: «Навіщо ти так поспішала прописувати доньку і переводити на неї особовий рахунок?» І почула у відповідь: «Лікарі сказали, що ти проживеш не більше місяця». Говорити більше не було про що...
Наталя Іванівна в розмові з кореспондентом наполягала на тому, що квартира продана по-справжньому, гроші за неї сплачено. А ситуацію, чому за тяжко хворою людиною доглядають сусіди, пояснює підступами тих же сусідів.
Стан у Марії Мойсеївни тяжкий — до фізичних недуг і страждань додалося побоювання опинитися на вулиці, адже, згідно із законом, господарем її квартири є вже інша людина. І чи буде у неї дах над головою вже залежить від милості тих, кому Марія Мойсеївна свою квартиру подарувала. Бо якщо навіть їй дійсно заплатили за квартиру вказані 9800 грн., то таку ціну можна розцінювати як подарунок — реальна ринкова вартість такої квартири не нижча $13 000. Але тоді не було б нинішньої фінансової проблеми — за що купити ліки, нормальну повноцінну їжу. Дуже скрутно на пенсію в 65 грн. забезпечити гідний догляд хворій людині.
Але головне — Марія Мойсеївна ображена у своєму почутті любові і прихильності до людини, дорожче за яку у неї нікого не було й немає — до своєї хрещениці. Вона цілком резонно розраховувала на увагу, співчуття й турботу в той час, коли їй це особливо необхідно. Адже зі свого боку вона зробила все, аби не залишитися в боргу.
Можна тільки уявити ту тяжку образу, яку завдали хорошій, і до того не дуже щасливій жінці — найближча і найдорожча людина, майже донька в екстремальну хвилину чітко продемонструвала свої пріоритети, показала, що для неї важливіше за все. Незріла, нерозвинена душа вибрала метри.
Ця квартира, по суті, найзначніша подія в житті Марії Мойсеївни, найцінніше, що вона має (адже вона їй дісталася не безкоштовно). Стільки душі й тепла вкладено в неї... Бездоганна чистота бідності, зшиті білосніжні, з минулого часу, чохли на стільцях, накрохмалені серветки, фотографії Наташі та її сім’ї...
Марія Мойсеївна звернулася за допомогою до свого колишнього депутата Юрія Оробця. Він допоміг — порадив адвоката, який безкоштовно консультує, що треба робити і які документи потрібні для суду.
Справа суду встановити істину і прийняти, сподіваємося, справедливе рішення відносно квартири. Але суд не може повернути улюблену людину, любов якої виявилася ілюзією. І чи є ще у Марії Мойсеївни час вилікувати глибоку душевну рану, завдану безсердечністю і користолюбством... Але крім суду як інституту держави, є суд совісті. А він куди суворіший і вимогливіший. Якщо вона, совість, звісно, ще є... Кажуть, тяжкий гріх образити сироту або вдову, господь не прощає такого.
Не секрет, що квартира у літніх самотніх людей — це свого роду гарантія, страховий поліс, що їм буде забезпечено й лікування, і догляд (нехай навіть не без корисливих міркувань). Безумовно, велике благо, що люди стали реальними власниками своїх квартир і можуть тепер на власний розсуд розпоряджатися ними. Але, як завжди, є і тіньовий бік у цього блага — небезпека виявитися обдуреними. Прикладів тому досить, на жаль. Очевидно, доцільно було б передбачити деякі опікунські ради (подібні до існуючих із захисту прав дітей), щоб захистити безграмотних у правовому відношенні літніх людей від всіляких зловживань. Щоб не множити число бомжів в нашій і так неласкавій до своїх громадян країні.
Коментар фахівця
«Я гадаю, що сьогодні незаконний продаж квартир дозволяє заробляти чималі гроші, — сказав кореспонденту «Дня» Інні ЗОЛОТУХІНІЙ завідуючий юридичним відділом агентства нерухомості «Янус» Віктор НІКОЛАЄВ. — Спекулянти об’єднуються в невеликі групи і з дивовижною легкістю обдурюють наївних покупців або продавців квартир. Тільки поточного місяця мені довелося розглянути вже кілька подібних справ».
Спочатку спекулянти, як правило, вміщують у інформаційній маклерській мережі та газетах оголошення про продаж квартири із вказівкою телефону, за яким можна отримати додаткову інформацію.
Після попередньої розмови по телефону покупця запрошують оглянути квартиру. Під час огляду «хазяї» пред’являють йому всі необхідні документи й довірливий покупець погоджується на угоду.
Цікаво, що документи про продаж квартири в подібних випадках оформляються не в нотаріальній конторі, а на біржі. Незважаючи на те, що, згідно із законодавством України, дійсними визнаються лише документи, завірені приватним або державним нотаріусом.
Отже, угоду уклали, чимала сума грошей перекочувала до кишені «господарів», а новоспечений володар квартири вирушає у свої хороми. А там, на його подив, його вже чекають справжні хазяї квартири, які нібито кілька тижнів тому загубили документи, котрі підтверджують, що дана квартира — їх власність. Безумовно, вони вже написали заяву в міліцію про пропажу документів і вкрай невдоволені діями невідомих шахраїв, які встигли за такий короткий час продати квартиру.
Віктор Ніколаєв вважає, що як старі, так і нові «хазяї» квартири — члени однієї групи. І після розіграного спектаклю вони ділять між собою отримані гроші, не побоюючись викриття з боку правоохоронних органів. Він також відзначив, що особливо небезпечно купувати квартири у людей, які, згідно з документами, не є господарями квартири і діють за дорученням.
Так, наприклад, кілька місяців тому в місті Чернігові, нібито від імені власника квартири у Києві, було оформлене доручення на якусь жительку міста Ракитівка. Цікавою є деталь, що в момент оформлення доручення господар квартири знаходився під слідством, і, природно, не міг ініціювати оформлення доручення. Через деякий час квартира була продана громадянинові Росії, жителю Саратовська, а той у свою чергу продав її жителям Ростова. Тепер, якщо справжній господар квартири захоче знайти людей, які обдурили його і незаконним шляхом продали квартиру, зробити йому це буде дуже складно.
Примітно, за словами Віктора Ніколаєва, що сьогодні у жителів України є велика кількість украдених у нотаріальних конторах бланків, що дозволяє самостійно оформити доручення на продаж квартири. Проте фантазія у квартирних шахраїв зазвичай дуже багата. І передбачити, за яким сценарієм вони будуть діяти в конкретному випадку, надто складно.
№229 28.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
