70-річчя Далай-лами XIV
6 липня буддисти всього світу відзначають 70-річчя лідера Тибетського буддизму Далай-лами XIV. Його Святість Далай-лама XIV Тензін Гьяцо (Океан Держатель Учення) народився 1935 року на північному сході Тибету. Його батьки були простими селянами. Як говорить сам Далай-лама, «я народився в глухому селі, де не було школи. Скоріше за все, я б вів життя простого селянина. Але, оскільки я завжди виявляв цікавість до техніки, то міг би стати трактористом... Якби я народився в багатій аристократичній родині, я б не зміг проникнутися почуттями і прагненнями найбідніших тибетців. Але завдяки своєму простому походженню я завжди намагався зробити все, щоб полегшити їхню долю». Про своє перевтілення Далай-лама пише в книзі «Моя земля та мій народ»: «Маленькі діти, які є переродженнями попередніх лам, звичайно, пам’ятають речі і людей зі своїх попередніх життів. Деякі з них можуть читати релігійні тексти, хоча їх ніхто ще цього не вчив. Так було й зі мною».
Далай-ламі ХIV довелося покинути рідний Тибет, Лхасу і жити у вигнанні (Індія). Він робив і робить усе можливе, щоб в Індії зберегти скарби тибетської цивілізації, майже повністю знищеної в Тибеті в період 1955—1979 років: тоді було повністю зруйновано 99% монастирів, знищено незліченну кількість витворів буддійського мистецтва і пам’яток літератури, під забороною тривалий час перебував тибетський буддизм. На відміну від своїх попередників Його Святість багато мандрував країнами Сходу і Заходу — відвідав понад 40 країн, зустрічався з політичними діячами, духівництвом, діячами культури, бізнесменами. І всюди говорив про свою впевненість у єднанні людства, про почуття відповідальності кожної людини за долю всього світу, за мирне вирішення конфліктів. З днем народження, Ваша Святосте!
Старообрядці Росії святкують ювілей
Цього року російські старообрядці святкують 100-річчя найвищого указу «Про зміцнення начал віротерпимості», виданого 17 квітня 1905 р. Відомо, що указові передувала телеграма імператора Миколи II, в якій, зокрема, говорилося: «Наказую в сьогоднішній день наступного Світлого свята (Великодня) розпечатати вівтарі старообрядницьких каплиць московського Рогозького цвинтаря і надати в майбутньому настоятелям, що стоять при них, здійснювати там церковні служби».
Починаючи з XVII сторіччя (після реформ патріарха Никона), старообрядницька православна церква Росії зазнавала жорстоких гонінь уряду. Певну, дуже обмежену, терпимість щодо старообрядців було запроваджено при імператорові Олександрові III. Помітна релігійна свобода наступила лише після реформ царя Миколи II 1905—1906 років, коли свободу віри було визнано основою державного устрою. Ці реформи стосувалися особливо гнаних сторіччями старообрядців, старообрядницьких і сектантських громад, а також сектантів, що відділилися від православ’я. Саме 1905 року православні дістали законне право переходити в інші християнські віросповідання, а особи, примусово охрещені в православ’я з нехристиянських віросповідань, чи навіть нащадки таких осіб, отримали можливість повернення у віру своїх предків. Тоді ж із російського законодавства було виключено термін «розкольники» — його було замінено на «старообрядці». Духовні обличчя старообрядницьких церков зрівнялися в правах з духовними особами інших віросповідань; лише в деяких випадках заборонялося надівати храмовий убір. Тоді ж було розпечатано всі молитовні будинки, закриті як у адміністративному порядку, так і за ухвалою судів, і дозволено ремонт старих і спорудження нових молитовних будинків і церков усіх християнських віросповідань (Але за умови дотримання відомих правил!).
У зв’язку з ювілеєм найвищого указу царя Миколи II, в Державному історичному музеї в Москві відкрилася виставка «Таємниця старої віри» — перша публічна виставка в історії старообрядницької церкви. На урочистій церемонії відкриття були присутні глава Російської православної старообрядницької церкви (РПСЦ) митрополит Андріан (Четвергов) та інші єпископи і священнослужителі старообрядницької Церкви. На думку митрополита Адріана, виставка стала «віхою пошуку взаєморозуміння між старою вірою та новою Росією» і з науковою безсторонністю розповідає про «трагічну історію стояння за стару православну віру. Були часи, коли старообрядництво, «насильно витіснене на периферію, де мешкали загадкові культи», сприймалося як щось «чуже, далеке, таємниче». Коротка відлига царювання Миколи II змінилася десятиріччями радянських гонінь; до 40-х років із 30 єпископів у живих залишилося лише троє, при цьому двоє з них сиділи в таборах; більшість парафій було закрито, храми зруйновано, а Церква «приречена на суворе мовчання».
Сьогодні старообрядництво прагне стати більш відкритим для суспільства, поділитися зі співвітчизниками своїми духовними та культурними багатствами. У двох невеликих залах експозиції представлено близько 150 експонатів XV — початку XХ столiть: документи, рукописні книги, ікони, предмети дрібної пластики, портрети, церковні шати і подібне. Окрім історії старообрядницьких центрів у Москві на виставці представлено також матеріали про купецькі старообрядницькі династії. Це відомі московські родини Морозових, Рахманових, Рябушинських, Свєшникових, Солдатенкових та інших.
У світі стало на одного невизнаного патріарха більше
Патріарх стародавньої Єрусалимської церкви Іриней, відлучений від сану та посади за спекуляцію святою (Єрусалимською) землею, відмовляється визнати свою остаточну поразку. Зараз він формує новий патріарший Синод і має намір залишатися патріархом — рівнобіжно з тим, який у недалекому майбутньому буде обраний Церквою. Як повідомляє грецька газета «Катімеріні», до списку цього «Синоду» входить 21 священнослужитель, причому багато хто з них і не підозрює про те, що вони стали «соратниками» опального патріарха (тепер — простого ченця), який не вважає законними ні ухвали Синоду Єрусалимської Церкви, ні постанови собору, що в Стамбулі. Причинами звільнення Іринея з Патріаршої посади було названо систематичне ігнорування думки членів Синоду та одноосібне безвідповідальне управління справами Патріархату, включаючи розпорядження нерухомістю, а також «постійну брехливість» і «патологічний стан розуму» Патріарха, створення ним «атмосфери терору» в Єрусалимській Церкві і притаманну Іринеєві манію переслідування.
Всі ці звинувачення було відкинуто колишнім Патріархом, як і обвинувачення (яке викликало особливе обурення арабської пастви!) в здачі в оренду ізраїльському інвесторові на термін 198 років стратегічно важливої нерухомості в Східному Єрусалимі, який палестинці розглядають як столицю своєї майбутньої держави.
Невдалий експеримент
Наприкінці минулого місяця завершився дев’ятимісячний «пілотний проект» Елладської (Грецької) православної Церкви з використання в ряді афінських парафій сучасної грецької мови при читанні уривків із Нового Завіту під час богослужіння. За словами предстоятеля церкви — архієпископа Афінського і всієї Еллади Христодула — іспитовий термін показав, що нововведення не викликало помітного інтересу молоді. Тим часом, основною метою невдалої програми було саме залучення молодих людей до кращого розуміння богослужіння. Люди ж середнього і літнього віку, представники старших поколінь вважають, що немає сенсу змінювати звучання біблійних текстів, яке вони слухали в храмах все життя.
Богослужіння в грецьких храмах традиційно здійснюється на так званому «койне» — версії стародавньої розмовної грецької мови, що вживалася в період з IV сторіччя до н.е. до V сторіччя після Р.Х. Колись це була найпоширенiша міжнародна мова Близького Сходу. (Інтерфакс)
Росія розплатиться зі священнослужителями
До загального трудового стажу російських священнослужителів незабаром буде включено період релігійної діяльності за радянських часів. Очікується, що пенсії багатьох російських православних священиків, мулл, рабинів і пасторів істотно збільшаться. Досі вони були мінімальними, оскільки до системи державного пенсійного забезпечення релігійні організації було включено лише 1990-го року, коли було ухвалено закон про свободу віросповідання. («Время новостей»)
