Долю патріарха Іринея вирішує Всеправославний Собор
23 травня відкрився Собор у Стамбулі (Константинополь), який зізвав Всесвітній патріарх Варфоломей II для сприяння врегулюванню кризової ситуації в Єрусалимській православній церкві. «Настрій» досяг апогею 6 травня — після того як синод цієї церкви більшістю в 14 голосів (із 17) оголосив про недовіру патріарху Іринею та усунув його з патріаршої посади. Іриней, однак, не визнав правомірності цього рішення й наполягає на своїй невинності. Як уже повідомляв «День», Єрусалимського патріарха Іринея I його паства, здебільшого араби, звинувачує в продажу Святої землі євреям (йдеться про величезні суми). Араби побоюються, що оборутки патріарха посилять претензії Ізраїлю на спірні ділянки Старого міста Єрусалима). Усунення патріарха мають санкціонувати не лише представники православних церков, а й уряди трьох держав, на території яких проживає паства патріарха Іринея — Ізраїлю, Йорданії та Палестини. Уже проходить підготовка виборів нового патріарха, яка може тривати декілька місяців. Раніше передбачалося, що на Собор з’їдуться Глави всіх 13 (плюс патріарх Іриней) Православних церков світу. Однак Московський патріарх на Собор не поїхав. РПЦ представляє митрополит Кирил — глава Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату. Відомо, що про свою відмову бути присутнім на Соборі заявив також патріарх- католикос Грузинської церкви Ілія II. Єрусалимська православна церква — одна з найдревніших у християнстві й шанується як мати всіх інших церков. Першим її предстоятелем був брат Господа Яков, який загинув мученицькою смертю. Церква дуже нечисленна; її основне духовне служіння полягає в збереженні найголовніших християнських святинь (Голгофа, храми Воскресіння та Гроба господнього та інших).
Антисемітизм міцнішає?
Згідно з дослідженням, проведеним Інститутом Стівена Рота (Тель-Авівський університет), за останні 15 років кількість злочинів на підгрунті антисемітизму в усьому світі досягла 2004 року максимуму — сталося 482 злочини, зокрема підпали синагог і осквернення єврейських могил. Мали місце також 19 замахів на вбивство євреїв. Дослідники зазначають, що чималу частину злочинів скоюють мусульманські іммігранти в європейських країнах. Головним чинником-причиною називають почуття розчарування серед мусульман, а також палестинсько-ізраїльський конфлікт. У звіті також згадані угруповання надто правого спрямування (у США, Німеччині та Росії), відповідальні за акти вандалізму на єврейських кладовищах і в будинках, що належать єврейським общинам. Дослідники вважають, що власті Росії та інших пострадянських республік не докладають достатніх зусиль для боротьби з антисемітизмом. На відміну від держав Європейського союзу, де вживаються необхідні заходи проти антисемітизму, як такого, що «загрожує не тільки єврейським громадянам, а й демократичному устрою загалом». («Media International Group»
Старі гріхи домініканця
Протягом 20 останніх років отець Конрад Хеймо, домініканець, займав посаду директора Центру паломництва Католицької церкви Польщі й супроводив віруючих у Ватикан для зустрічі з Римським Папою Іваном Павлом II. Нещодавно з’ясувалося, що протягом багатьох років о. Конрад був агентом спецслужб Польської народної республіки і, як пише Zycie Warszawy, регулярно повідомляв, за відповідну винагороду, про переміщення й висловлювання Римського папи. Усупереч повідомленням, що з’явилися в ЗМІ, о. Конрад, недавно повіз до Рима велику групу польських католиків (більш як три тисячі) для зустрічі з новим папою Бенедиктом ХVI; Колишній інформатор був присутній також на папській аудієнції. Це привернуло загальну увагу й викликало обурення ЗМІ — суспільство чекало, що до роз’яснення або спростування ситуації домініканця належить усунути з посади й та позбавити будь-якої іншої публічної діяльності, а тим паче — поїздок до Ватикану. Дехто (наприклад, газета «La Republica») вважає, що о. Конрад має негайно повернутися до Польщі й постати перед судом. Дехто говорить навіть про екскомунікацію, тобто про його повне вигнання з Церкви. (Цікаво, наскільки багато російських і українських православних владик і священиків були б змушені залишити свою духовну посаду в аналогічних випадках?)
Британці й релігія
Газета The Gardian надрукувала уривки з книжки Джоан Бейквелл «Віра», в якій письменниця викладає думки деяких відомих сучасних мислителів — художників і вчених — про Бога, замогильне життя й віру. Нижче наводяться деякі думки із цієї книжки.
«Мій Бог — це Бог Нового заповіту. Зі Старим заповітом я маю проблеми — мене не влаштовує його мораль. Бог Нового Заповіту допомагає людині, прихильній до нього. Він ставиться до людства так само, як я ставлюся до проблеми освіти у Великій Британії: якщо ми дійсно докладатимемо належних зусиль, справа піде. Хоча це дуже важко, й тут немає легких відповідей на всі запитання. Але ми маємо вірити, що в майбутньому все буде краще, ніж у минулому. Гадаю, що мій Бог робить і думає те саме.
«Головна проблема для віруючих — це відповідь на запитання: «Чому Бог терпить стільки страждань у світі, чому допускає, щоб люди мучилися? Напевно, тому, що він дав нам повну свободу вибору, й тому не може утримувати нас від поганих справ і намірів. Він тільки сподівається на людину. Особливо важко розуміти ХХ століття. З одного боку, наче перемагає справедливість. Але ціна, яку платимо за це (загибель людей і руйнування), абсолютно незбагненна. Як це допускає Бог?»
«Я завжди вірив, що битва між добром і злом, яка споконвіку ведеться всередині людини, відображає в мініатюрі ту битву, яка постійно вирує в світі, в суспільстві. Гадаю також, що всі ми носимо в собі зерна як нашої власної загибелі, так і порятунку».
«Я не християнин, але я віруюча людина. Я відчуваю віру в Бога, зв’язок із ним, і це дуже важливо для мене. Але це не той Бог, який описаний у Біблії або в яких-небудь інших релігійних системах. Адже Бога неможливо описати, він нескінченний, непізнаваний, і те, як ми думаємо про нього, завжди по-людськи упереджено й фрагментарно. Тому я шукаю віру за межами релігійних доктрин — прагнення торкнутися Його нескінченності нездоланне».
«Для мене завжди була особливо привабливою ідея Слова, яке стає Тілом. Це приблизно те саме, що я роблю як письменник — перетворюю слова на плоть, на щось відчутне, щось таке, що можна тримати в руках і що перетворюється на талісман».
«Я не думаю, що між релігією та наукою існує дійсний конфлікт. З однієї дуже важливої точки зору між ними можна бачити велику схожість. Побутує розхожа думка, що наука займається речами визначеними, білим і чорним, абсолютним знанням, фактами, а релігія, навпаки, оперує з невизначеностями. Насправді ж наука також займається невизначеністю. Це дуже істотний чинник схожості. Більш того, цілковита релігійна визначеність — це одна з найбільш страшних речей у світі, що призводить майже завжди до небезпечних наслідків. Те саме можна сказати про науку. Різниця між наукою та релігією найбільш істотна у сфері моралі. Чомусь люди не хочуть розуміти (це мене надзвичайно дивує), що наука як така не має моральних вимірювань. Тільки застосування наукових знань, а також ті методи, якими вчені отримали ці знання, можна віднести до сфери моралі. Тим більше, що, займаючись «чистою» наукою, вчені часто й не уявляють собі, як ці знання можуть бути використані».
«Чи є життя після смерті? Це складне питання, яке якраз і прив’язує людину до віри. Як правило, люди дуже цінять віру в замогильне життя й нелегко із цією вірою розлучаються. Не всі розуміють, що є проста і цілком задовільна відповідь на це запитання для віруючих і невіруючих, для простих людей і для інтелігентів. Я маю на увазі Циклічність всього в природі; в цьому процесі не втрачається нічого — відновлюються не лише тіла, а й часточки нашої свідомості».
