Пасхальна хода
Незважаючи на проливний дощ та поривчастий вітер, у Страсну п’ятницю, яку відмічають зараз західні християни усього світу, в Римі, біля стін древнього Колізею зібралося понад 300 тис. віруючих — щоб споглядати традиційну Хресну ходу, очолювану Папою Римським. Від амфітеатру Флавієв, де колись гинули за віру перші християни, Хресна хода пройшла до Палатинського пагорба — з 14-ма зупинками («стояниями»), кожній з яких присвячена окрема молитва. Папа Римський Бенедикт XVI у своєму традиційному зверненні «До міста та світу» («Orbi et Urbi») закликав людей до пошуку миру у зонах конфліктів в Африці та Азії.
Минулої неділі у Ватикані, незважаючи на погану погоду, тисячі паломників зібралися на площі Святого Петра послухати святкову месу, після якої пролунало благословення Папи. Сам понтифік знаходився під навісом, а решта, включаючи кардиналів та іноземних дипломатів, промокли до нитки (Бі-Бі-Сі). Звернення транслювалося у прямому ефірі у 57 країнах світу. У ньому понтифік, зокрема, закликав пам’ятати про «численні рани, які продовжують спотворювати людство у наші дні» та висловився за «дійову прихильність в областях, скривавлених конфліктами, і там, де продовжують зневажати й топтати гідність людської особистості. Нехай світло, яке випромінює цей день,... освітить всі куточки світу!» (КАІ)
Пасхальні «розп’яття»
Інформація про те, як усього в декількох десятках кілометрів від сучасної столиці Філіппін Манілі зберігається цей старий філіппінський звичай, дуже нагадує зведення з театру бойових дій. Адже тільки в місті Сан-Фернандо провінції Пампанга не менше як 11 чоловік були розп’яті. Про своє бажання дотриматися даної ними раніше обітниці та замолити таким чином гріхи тільки у Пампанзі заявили 25 чоловік, але шістьох не допустила спеціальна «медкомісія». Кисті рук та стопи решти християн були прибиті до хреста десятисантиметровими цвяхами, продезинфікованими спиртом. Знеболювання при цьому не практикується, але вони залишаються на хресті в середньому лише дві-три хвилини. Першим на хресті опинився (вже в 22-й раз у своєму житті) 47-рiчний виготівельник рекламних щитів, якому спочатку довелося пронести хрест на собі три кілометри під пекучими променями тропічного сонця. Своїм розп’яттям він подякував Богу за свій «чудовий» порятунок — при падінні з даху будинку, на якому він працював. Барвисту костюмовану процесію, яка повторювала основні віхи біблійної історії, в якій ті, кому довелося бути розіп’ятими, самі несли свої хрести до місцевої версії Голгофи, супроводжували сотні так званих флагелантів — «самознівечені» за допомогою бичів. (РИА.Новости)
Брюссель стає мусульманським містом
Брюссель за 20 років може стати містом мусульман — зі слів дослідників, мусульмани вже складають приблизно третину населення бельгійської столиці. І якщо раніше багато емігрантів з мусульманських країн не були віруючими, що допомагало їм швидше пристосуватися у цій країні, то молодь повертається до традиційних релігійних цінностей: сьогодні близько 75% мусульман вважають себе віруючими та стають все більш радикальними. Вони заперечують західні цінності, що непокоїть навіть їхнiх власних батьків. У марокканських кварталах Брюсселя всюди звучить мусульманська музика, на вулицях продаються різнокольорові пластикові відра, спортивне взуття та строкаті кафтани. Майже усі жінки носять вуаль, а торговці говорять тільки арабською. Разом з тим, саме мусульмани складають більшість безробітних у Брюсселі, близько 20% населення якого не працевлаштовані. Сьогодні в Бельгії іслам носить «мирний та сімейний» характер, але, за думкою журналістів, одного разу ситуація може змінитися на гірше. («The Guardian»)
Смерть митрополита — відразу після возз’єднання церков
Нещодавно помер першоієрарх Російської православної церкви за кордоном РПЦЗ(Л) митрополит Лавр, який, як відомо, — всупереч багатьом протестам пастви, погодився підпорядкувати свою (колись — емігрантську) церкву Російській православній церкві патріарха Олексія II. Смерть митрополита Лавра сталася дуже швидко після урочистого «об’єднання» РПЦ та ЗПЦЗ(Л), що стало джерелом різних чуток — як за кордоном, так і в Москві. Нижче пропонується нашому читачу невеликий уривок із статті Артема Русланова, надрукованої в московському «Портал-Credo.ru». Як вважає Русланов, кончина митрополита Лавра, причину якої не було встановлено до моменту поховання владики, встигла обрости масою «конспіралогічних» версій. Але, як відомо, «про небіжчиків — або добре, або — нічого. Тому не будемо говорити про особисті якості новопреставленого першоієрарха РПЦЗ у складі Московського патріархату митрополита Лавра, поховання якого щойно відбулося... Замість цього будемо міркувати на «суміжні» теми. Наприклад, про новий історичний період, в який вступає РПЦЗ (тепер вже Московського патріархату) та з початком якого «співпала» смерть її першоієрарха, а також про подальші перспективи церковної структури, яка відмовилася від самостійного буття та об’єдналася з РПЦ МП. Свіжий церковний переказ зберіг фразу, ніби кинуту митрополитом Лавром після IV Загальнозарубіжного Собору, який не схвалив, як ми чудово пам’ятаємо, поспішного «возз’єднання»: «Якщо я цього «Акту» не підпишу — вони мене уб’ють».
Можливо, ієрарх «старого загартування» дійсно здогадувався, з ким має справу. Але навряд чи міг він знати «їхнi» методи до кінця — «вони» адже іноді «прибирають» і своїх, якщо це потрібно для спільної важливої справи «Безпеки та процвітання Батьківщини». Отже, постає запитання: чи було підписання покійним першоієрархом «Акту 17 травня» (Акт про возз’єднання двох церков 17 травня 2007 року) неминучим? Очевидно, що так. Світ «альтернативного православ’я», до якого нещодавно належав і сам митрополит Лавр, не подає особливих надій на інтеграцію. Він іде до своєї мети усіма доступними засобами»... («Портал-Credo-ru»)
Про «єресі» та «секти»
У МДУ відбулася конференція під назвою «Класифікація релігій та типологія релігійних організацій». Там, зокрема, йшлося про те, що через порівняно низький рівень суспільного інтересу до дійсності, а також через схильність людей харчуватися міфами, те, що є давно зрозумілим для вчених, усвідомлюється суспільством, як правило, із запізненням (великим запізненням). Це стосується, зокрема, наболілого питання про «єресі» та «секти».
Необхідне в процесі наукових досліджень розділення релігійних організацій на церкви, «секти», групи, розколи тощо широко використовується в Росії різного роду шахраями та навіть структурами для спекуляцій у вигляді «наукової аргументації». Відома ідеологічна тенденція, за якої завжди знаходяться зацікавлені розділити за ознакою «повноцінності» та «неповноцінності» людей, національності, раси або релігії та релігійні організації, давно вже набула в сучасній Росії небезпечних масштабів. Якби це не призводило до надто небезпечних соціальних та політичних наслідків, то було би смішно, коли, наприклад, така форма релігійної організації, як церква, намагається заявляти про своє більше право на «причетність до Істини», ніж те право, яким володіє релігійна організація, що іменується «сектою». Але смішним це може здаватися тільки для тих, хто знає історію розвитку релігій — вченим або грамотним представникам певних конфесій. Тому що іншим далеко невесело, коли «антикультисти», а також високі державні чиновники, прокурори та судді використовують наукове поняття «секта» у вигляді визначення «негативного» явища.
Багато хто із тих, що називають себе віруючими, навіть образяться, напевно, якщо дізнаються, що під християнами апостольських часів (перші роки християнства), до чистоти віри яких прийнято сьогодні апелювати в усьому християнському світі, малося на увазі саме сектантський період існування релігійної організації послідовників Боголюдини. Іншими словами, перші християни були сектантами від іудаїзму, такими ж, наприклад, як багато які сучасні нові релігійні рухи християн!
