Ми познайомилися нині вже далекого 1976 року. Я вів тоді гумористичний розділ у республіканській молодіжній газеті «Комсомольское знамя». Одного дня він уперше з’явився в нашій редакції. Молодий, підтягнутий, з красивою гривою волосся на голові, веселий, але... налаштований скептично. Річ у тім, що на той час один із його малюнків уже був опублікований, як тоді говорили, на всесоюзному рівні — в «Комсомольській правді», а ось у Києві роботи Юрія не друкували. Люди старшого віку пам’ятають, що у той час ідеологічні вказівки і норми, вироблені в Москві, чомусь із ще більшим завзяттям, ніж у «білокам’яній» виконувалися в Україні. Вислужувалися товариші. І такі люди як Кособукін викликали підозріння.
Ні, в його роботах не було нічого «антирадянського». Але своєю самобутньою графікою та нестандартністю вони все ж «виходили за рамки». Ну, і сюжетами теж. У ті роки в СРСР, по суті, було всього два напрямки в карикатурі. Перший — зовнішньополітичний. «Живописці», що працювали на цьому терені, завичай змальовували в своїх творіннях пузатих імперіалістів у смугастих, як американський прапор, штанях, вусатих українських націоналістів і гачконосих сіоністів. Особливе новаторство не віталося. Як, утім, і на «внутрішньому» напрямку при зображенні бюрократів, завскладом, які прокралися, та аліментників. Юрій дисидентом не був. Але йому було осоружно змальовувати всі ці персонажі. Він не розвінчував і не агітував. Він малював життя, яким його бачив і розумів. Саме це і насторожувало товаришів з ідеологічних органів друку, і вони його роботи бракували.
Я відібрав тоді декілька особливо вподобаних малюнків. І вже перший із них був відзначений на редакційній летучці. Це дало мені можливість опублікувати підряд деякі інші Юрієві роботи, а потім розміщувати в розділі його малюнки частіше, ніж карикатури інших авторів. З того часу і протягом багатьох років ми підтримували добрі товариські стосунки.
А незабаром величезний талант Юрія все ж пробив собі шлях. Його почали друкувати в багатьох виданнях і по всьому Союзу, і за кордоном. Популярність зростала швидко. І через декілька років він став одним із найзнаменитіших карикатуристів світу. Юрій Кособукін — лауреат понад 400 міжнародних конкурсів карикатури. У його активі понад 90 Гран-прі та перших призів світових фестивалів веселого малюнка. Юрієві друзі та колеги не раз радили йому подати інформацію про свої досягнення в Книгу рекордів Гіннеса, оскільки, на їх думку, ні у кого з інших художників-карикатуристів у всьому світі такої кількості престижних перемог не було. Проте Юрію завжди було якось не до цього.
Що і хто зробив Юрія Кособукіна видатним майстром жанру? Так, великий талант, так, працьовитість. Але також ще і одна людина. Юрій сам показав його світові. Це постійний персонаж його дивовижних мініатюр. Я вважаю, Юрія Кособукіна можна сміливо назвати Чарлі Чапліним карикатури. Як і у великого майстра кіно, головним героєм Юрієвих робіт став маленький на вигляд непоказний чоловічок, який, проте, завжди знаходить вихід із будь-якого становища і викликає нашу добру посмішку. Його картини завжди були добрі, але не слащаві та напрочуд кумедні. Ось кого ми справді згадуватимемо лише з веселим смутком...
Так, життя коротке, але мистецтво вічне...
