Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (предстоятель Української православної церкви Київського патріархату — УПЦ КП) погодився розповісти читачам газети «День» про свій візит до українських православних США, який щойно завершився. У розмові йшлося про церковні справи в Україні, зокрема, про нещодавнє рішення Кабінету Міністрів України щодо чергового «перевтілення» Державного департаменту у справах релігій. Віднині (чи на довгий час?) це має бути Державний комітет України у справах національностей та релігії. Ця реорганізація є гарним доказ того, що історія розвивається-таки по колу — подібний симбіоз релігій і національностей вже функціонував за часів Леоніда Кучми. Хоча, на мою думку, поєднання релігійних та національних проблем аж ніяк не є логічним з огляду на те, що в Україні ті чи інші релігії та конфесії зовсім не завжди жорстко пов’язані між собою. Далеко ходити не треба — українці, як відомо, представлені чи не в усіх традиційних і новітніх конфесіях країни. Хоча є й виключення, наприклад, нечисленна Німецька лютеранська церква або іудейство.
Попри свою звичайну пунктуальність Святійший патріарх дещо запізнився на інтерв’ю — його затримала зустріч із студентами, викладачами та професурою Інституту історичної освіти (Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова). Патріарх був схвильований і дуже задоволений зустріччю: «Мова йшла про сенс людського життя, про вічні цінності, про мораль українського суспільства. А також про любов — земну і небесну. Не обминули й стан справ в Українській державі, зокрема, архіважливу проблему творення Єдиної Помісної Української православної церкви. Аудиторія, за словами патріарха, була дуже активною, зацікавленою. Особливо це стосується молодих вчених — це нове покоління наших громадян, перед якими — майбутнє.
— Ваша Святість, якою була головна мета останньої поїздки до Штатів?
— Це був пастирський візит до вірних УПЦ Київського патріархату в США. Спочатку я прибув до Чикаго — до кафедри Святої Софії. Зокрема з того приводу, що одна з парафій відзначала 55-річчя свого заснування. Зібралося багато українців, які належать до вікаріату Київського патріархату; відбулася також конференція духовенства і представників православних громад. Обговорювалися питання поточного церковного життя, а особливо — можливі кандидатури на призначення нового єпископа (після смерті єпископа Стефана Біляка). У місті Клівленді у парафії Святого мученика Стефана провів богослужіння разом із протоієреєм Посатівським. Це та сама шанована особа, яка кілька років тому активно збирала кошти в Америці на будівництво Михайлівського Золотоверхого монастиря. Окрім цього, він дуже допомагав Україні в гуманітарних справах — підтримував сиротинці, будинки для старших людей тощо.
— Чи спілкувалися ви з українськими православними владиками США, які підпорядковані Константинопольському патріархату?
— Так було. Я зустрівся з предстоятелем УПЦ в США митрополитом Костянтином, що знаходиться під омофором Вселенського патріарха Варфоломія I. Між мною і митрополитом відбулася тепла толерантна конструктивна розмова. Клірики цієї церкви — з дозволу митрополита Костянтина — допомагали мені під час богослужінь.
— Я перепрошую, але ж загальновідомо, що частина парафій, які раніше були у підпорядкуванні митрополита Костянтина, перейшли до Київського патріархату — у ваше підпорядкування. Як до цього факту ставиться американська православна ієрархія? Адже відомо як ревниво кожна церква оберігає своїх вірних, свої парафії і як це псує стосунки між церквами.
— Бачите, тут, перш за все, треба згадати недалеке минуле. Справа у тому, що на початку 90-х нашою церквою керував патріарх Мстислав, який до цього був митрополитом і предстоятелем православних українців США. То ж з обранням Мстислава патріархом Української православної церкви, до юрисдикції Київського патріархату автоматично ввійшли православні Америки, які раніше були підпорядковані митрополиту Мстиславу. Як бачимо, йому були підпорядковані православні парафії як України, так і США — всі вони перейшли до складу Київського патріархату. Коли патріарх Мстислав помер, частина американських парафій залишилася у підпорядкуванні Києва, а друга частина перейшла під омофор Константинопольського патріархату (1995).
Через кілька років, частина з цих останніх американських православних звернулася до Київського патріархату з проханням приєднати їх до себе. Таким чином, до складу КП перейшло 14 американських громад. Американські ієрархи навіть апелювали до мене, аби я «агітував» за те, щоби ті християни залишилися під омофором Константинопольського патріархату. Звичайно ж, я відмовився це зробити, адже то було б неповагою до волі віруючих людей — відірвати їх від Української церкви, власне, від України. І я сказав: «Нехай вирішують самі американські парафії!».
Ситуація, однак, не є конфліктною. Більше того, я передбачаю, що все більше українських парафій США будуть приєднуватися до Київського патріархату; за рахунок, зокрема, нової хвилі імміграції до США.
Тому й не дивно, що ми мирно зустрілися з митрополитом Костянтином Баганом та архієпископами і мали важливі розмови; в мою честь було дано святковий обід тощо. Я дуже задоволений. (Згідно з повідомленнями московських ЗМІ, американські кореспонденти, яких прискіпливо слідкували за перебігом візиту патріарха Філарета до США, один із ієрархів УПЦ в США — глава Консисторії Антоній Щерба публічно висловив відверте незадоволення переходом кількох американських парафій під омофор патріарха Філарета. — К.Г. )
— Скільки українських православних парафій США сьогодні підпорядковано Вселенському патріарху?
— Всього це 40 парафій; об’єднаних у три єпархії. Ними керують три єпископи: предстоятель УПЦ США митрополит Костянтин Баган, архієпископ Всеволод Майданський і архієпископ Антоній Щерба.
— Чи не перешкоджають ці американські справи — перехід парафій до складу Київського патріархату — нормальним стосункам із патріархом Варфоломієм I?
— Наші стосунки з патріархом Варфоломієм продовжуються, хоча останнім часом вони дійсно загальмувалися. Але зовсім з іншої причини. Йдеться про погрози Москви, Московського патріархату зробити повний розкол світового православ’я (грубо кажучи, — на греків та слов’ян. — К.Г. ) у тому випадку, коли патріарх Варфоломій дійсно підтримає автокефалію українського православ’я й тим самим повністю відірве його від Московської патріархії. Із цим Вселенський патріарх має рахуватися.
— Будь ласка, назвіть головні параметри Української православної церкви Київського патріархату — такі, які вони є сьогодні.
— До складу Київського патріархату входять 32 єпархії — 29 в Україні, 3 — за кордоном. Церкву складають 4200 парафій, понад три тисячі священиків і 38 архієреїв. Маємо 4 вищі духовні заклади, 4 семінарії і кілька духовних шкіл.
Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, 28% дорослого населення України підтримує Київський патріархат, а Українську православну церкву Московського патріархату — 18% (хоча в цій церкві зареєстровано понад 10 тисяч парафій).
— Чи не змінилося ваше ставлення до викладання в школах основ християнської етики? Чи не є обов’язком суспільства і школи надавати дітям знання про всі релігії світу? Багато хто думає, що тільки так можна виховувати толерантність та екуменізм.
— Я впевнений, що є альтернатива, яка задовольнить усіх. Йдеться про викладання — обов’язково за вибором батьків — альтернативних курсів «Християнська етика» і «Етика безрелігійна». При цьому предмет «Християнська етика» має бути дійсно загально-християнським, не пов’язаним з тією чи іншою конфесією, і повинен спиратися на Святе Письмо, на віровчення Христа. Окрім цих двох предметів, недільні школи всіх конфесій повинні виховувати дітей в дусі тієї чи іншої релігії або конфесії. Адже зараз виховання дітей як такого взагалі немає — дітей «виховують» вулиця та телебачення.
— Прошу Святійшого патріарха розповісти, як він оцінює ситуацію в Україні після виборів — з церковної точки зору? Гірше стало чи краще? Чи нічого не змінилося?
— Важно оцінювати категорично і однозначно. З одного боку, великим позитивом є те, що сьогодні Президент країни дійсно бажає зробити все, аби створити Єдину Помісну Українську православну церкву. Ще одним позитивним фактором можна вважати те, що в українському суспільстві помітно виросла національна свідомість, а також свобода слова. З іншого ж боку, УПЦ Московського патріархату стала більш агресивною, а до того, постійно залучає до своїх акцій нецерковні сили — братства, всілякі «Единые Отечества», політичні партії (комуністів, прогресивних соціалістів) та ін. Всі ці «заангажовані» блокують храми, громади яких перейшли до Київського патріархату (Чернігів, Острог та ін.). В деяких регіонах так само діє місцева адміністрація — не виділяють нашій церкві ділянки для будівництва храмів, блокують розпочате будівництво. Якщо десь у селі чи місті ми реєструємо парафію, поряд зразу ж виникає парафія УПЦ Московського патріархату. І тоді нас, іноді, знімають з реєстрації.
Та сьогодні ті люди, які знаходяться в юрисдикції УПЦ МП, починають роздумувати, порівнювати й відчувати потребу в Єдиній незалежній православній церкві України. Багато хто вважає, що час для цього вже настав. На жаль, чимало політиків — на всіх рівнях — думають і діють інакше.
— Як ви ставитеся до чергової реформи, яку започаткував уряд, тієї державної структури, яка не так давно називалась Державним комітетом у справах релігій?
— Більшість керівників церков України виступає за відновлення саме Держкомрелігій. А останній варіант нас не те, що не задовольняє, а є для нас незрозумілим і нелогічним. Тим більш, що для його серйозної оцінки бракує інформації. (Чому наш Уряд зазвичай поспішає оприлюднити абсолютно не розроблені й через те мало кому зрозумілі постанови? Люди з охотою почекали б, доки кістяк постанови обросте необхідними поясненнями, подробицями і рекомендаціями. — К.Г. ) Найбільше тривожать чутки, що головою нової державної інституції буде представник Комуністичної партії України. Чому тривожать? По-перше, він атеїст. А до того, наші комуністи давно заявили себе стійкими прихильниками Московської патріархії. Тому розраховувати на об’єктивне ставлення до всіх релігій та конфесій України не приходиться — пріоритетною завжди буде УПЦ МП.
Хочу також нагадати, що запропонований новий варіант системи взаємозв’язку Церкви і Держави є зовсім не новим — він вже був апробований і відкинутий за часів президента Леоніда Кучми.
— Чи зміниться загально- православна ситуація у світі у тому випадку, коли на Московський патріарший престол зійде якась інша особа? Адже останнім часом деякі московські ЗМІ постійно натякають на слабке здоров’я Московського патріарха.
— Коли дійде до вибору наступного Московського патріарха, вирішувати буде не Московська патріархія, а Кремль. Адже російська влада, не соромлячись, активно й послідовно використовує Православну церкву; відомо, наприклад, що саме через церкву сьогодні робиться могутній ідеологічний вплив на Україну. Якщо політичні стосунки між Києвом та Москвою покращають, нового патріарха обере Церква, а не Кремль; він не буде заангажований в політику. Але це не дуже вірогідний варіант, скоріше за все, Московського патріарха буде обирати Кремль.
— На сам кінець ще одне запитання: як Святійший патріарх уявляє собі можливий хід подій, що може привести нас, українців, до Єдиної Незалежної Помісної Української церкви?
— Цю проблему може й повинен вирішити Об’єднавчий Собор, у якому візьмуть участь всі українські прихильники Помісної церкви, у тому числі ті патріотично налаштовані православні, які сьогодні знаходяться у складі УПЦ Московського патріархату. Думаю, що такі люди є і вони прийдуть на Собор, але тільки у тому випадку, коли цьому сприятиме Держава. Отже, Об’єднавчий Собор приймає рішення про утворення Єдиної і Незалежної православної церкви України. Той, хто не бажає входити до її складу, може залишитися при новоствореній Російській православній церкві в Україні. Вірогідно, що до структури Української церкви ввійде десь 10 тисяч парафій, а до РПЦ в Україні — 5 тисяч парафій. Я глибоко впевнений, що у випадку проголошення і державної реєстрації автокефальної православної церкви України, Вселенський патріарх цю церкву — ВИЗНАЄ!
Я вірю, що це буде й не бачу приводів для сумнівів та песимізму. Адже наше суспільство змінюється, приходять нові молоді люди, зростає українська свідомість, як це яскраво продемонстрували нам найновітніші часи. З нами — Президент. От тільки жаль, що політики не бачать шляху до об’єднання.
