Чи не найцікавіше з пленарних засідань у рамках Міжнародної конференції «Шляхи свободи» було присвячено свободі думки та інтелектуального пошуку.
Право на вільний творчий пошук, на свободу від ветхих стереотипів, «прадавніх» догм або новітніх, модерних міфологем є абсолютно необхідною (хоч і ще недостатньою) умовою духовного розвитку українського суспільства взагалі, вдосконалення національної освіти зокрема. Тому й організатори, і учасники, і гості Міжнародної конференції «Шляхи свободи», приуроченої 20-й річниці Незалежності України і відродженню Києво-Могилянської академії, що була проведена 7—8 жовтня з ініціативи НАУКМА, не могли оминути увагою ці надзвичайно важливі проблеми. «Завтрашній день залежить від того, як серйозно буде навчатись молодь, і від того, чи піде вони шляхом батьків, чи обере свою, невідому, дорогу». Німецький філософ Йоганн Гердер написав ці слова 1787 року, а як вони стосуються сучасної України та її майбутнього, чи не так?
Ось чому з усіх численних заходів Конференції, мабуть, одним із найзмістовніших було засідання на тему «Свобода досліджень. Від інакодумців до публічних інтелектуалів». Хоча розмова була камерною, проте думки, висловлені відомими вченими, громадськими діячами, гадаю, заслуговують на увагу читачів «Дня».
Складність (ба більше, драматизм) ситуації, яку зараз нам належить проаналізувати, на думку віце-президента НАУКМА професора Володимира Моренця, полягає ось у чому. Ми, українці, вийшли з часу, який регламентував і обмежував наукові дослідження з гуманітаристики (і не тільки їх: згадаймо, як таврувалися такі нібито «лженауки», як генетика або кібернетика); отже, ми вийшли із заборон, залишили їх позаду — але саме тепер перед нами відкрилася грандіозна Проблема Свободи. І тільки зараз повною мірою нам відкрилося, яка це неймовірно складна річ — Свобода, як нелегко навчитися нею користуватись. Існує ризик поверхових осягнень (передусім того, що було з різних причин неглибоко осмислено чи взагалі пропущено).
Ми бачимо, констатував перший віце-президент НАУКМА, що молоді науковці іноді цураються ще системних, фундаментальних досліджень — бо це «не модно», не відповідає постмодерністському світогляду, обраному та засвоєному в достатньо поверховий спосіб. А особистість починається зі свідомого вибору — відчути вагомість цієї давньої мудрої істини ще доведеться багатьом нашим студентам, сказав В. Моренець. До того ж, за словами одного з керівників Могилянки, щонайменше дивує ставлення до потреб української вишівської гуманітаристики (зокрема, і щодо праці вчених НАУКМА) з боку структур виконавчої влади, перш за все Кабінету Міністрів та Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України. Бо із того переліку «наукових пріоритетів», що був затверджений урядом і згодом доведений профільним міністерством до відповідних вищих навчальних закладів (а в цьому переліку левову частку становлять точні науки й загалом ті дослідження, які дають швидку перспективу заробітку), можна зробити один невтішний висновок: українська гуманітарна думка Україні не потрібна.
Дещо «дивну», несподівану, але зрештою справді цікаву тему обрав для своєї доповіді суддя Суду федеральних позовів США, почесний професор НАУКМА Богдан Футей. Тема ця була сформульована так: «Окрема думка та її роль в суспільному прогресі, інтелектуальному пошуку та правовій системі». Застерігаючи від байдужості до індивідуальних, особистісних поглядів (а надто коли йдеться про справжніх фахівців, професіоналів!), пан Футей підкреслив, що іноді (і це не таке вже рідкісне явище) окрема думка має на меті привернути увагу суспільства до гострих проблем сьогодення і, таким чином, спричинити певні зміни. «Мовчання позбавляє суспільство дуже важливої інформації, отже той, хто висловлює окрему думку, протистоїть тиску, виконує винятково важливу функцію», — додав американський правник. Чи варто говорити, ця думка надзвичайно важлива для сучасної України в контексті відомих суспільних процесів 2010—2011 років? Отож, окремі думки, чинячи опір «природному потягу до одностайності», є, як вважає Богдан Футей, чудовим «коректором суспільства», без якого взагалі не може йтися про будь-який демократичний поступ. Промовець навів і конкретний, досить переконливий приклад із історії американського права: 1896 року Верховний суд США визнав конституційною систему окремої освіти білих та афро-американських дітей, яка тоді панувала в школах Америки (так звана система «відокремлені, але рівні»), і лише один член Верховного суду — суддя Джон Маршалл Гарленд висловив протест і зафіксував з цього приводу свою особливу думку. І лише через 50 років (знадобилося саме стільки часу!) вже новий склад, нове покоління членів Верховного суду дійшли висновку, що система «відокремлені, але рівні» суперечить букві й духу Конституції США. Ось що таке окрема думка!
Усесвітньо відомий вчений-економіст і громадський діяч, керівник Міжнародного інституту менеджменту в Женеві (Швейцарія), член Римського клубу, радник президентів України, почесний професор НАУКМА Богдан Гаврилишин від самого початку своєї доповіді попередив: я говоритиму з глобальної точки зору й висловлюватиму речі, цілком ймовірно, вельми несподівані. Думки, що їх озвучив Богдан Гаврилишин, справді не відповідали багатьом усталеним трафаретам. Пан Богдан наголосив на тому, що всі ми є свідками не лише економічної кризи всесвітнього масштабу, а й кризи капіталізму, адже система, за якої жменька мільярдерів невпинно збільшує свої статки, а десятки мільйонів людей навіть у найбільш благополучних країнах Заходу, живуть за межею бідності, — така система не може довго існувати, вона вже вичерпує свій ресурс, окрім того, вона не є гуманною (людина для неї — не мета, а засіб, те, що може й повинно бути використано в певних цілях).
Ідеться не лише про економічну кризу, зазначив пан Гаврилишин, а й про кризу екологічну (що являє собою безпосередню загрозу самому існуванню людства), і про кризу демократії. Справді, дуже велику роль у виборах органів влади (навіть в таких демократичних країнах, як Швейцарія і США) відіграють лобізм та гроші; саме через це людям, партіям, кандидатам важко говорити правду, вони промовляють те, що хочуть від них почути виборці, обіцяють неможливе... Конче потрібним, переконаний видатний учений, є вироблення нових економічних засад управління державами, а це неможливо без становлення нового знання, нового типу дослідника. Такий дослідник має бути: а) насамперед професіоналом, дуже добре знати, про що писали його попередники; б) чесним, перш за все перед самим собою; в) відважним, людиною, що переборола страх; г) відповідальним. Якщо нова генерація студентів, а згодом вчених, буде такою, наголосив Богдан Гаврилишин, то людство (і Україна!) зможе впоратися з найскладнішою проблемою нашої епохи, а саме: знання, обсяг інформації збільшуються у геометричній прогресії, а трансляція (трансформація) цих знань на розуміння, на мудрість не зростає... Стан нашої освіти (як і стан нації, людської цивілізації загалом), резюмував Богдан Гаврилишин, є дуже поганий; світ є хворим, але ця хвороба може й повинна бути вилікувана. Надія — лише на молодь, яка створить нову ідеологію, новий гуманістичний світ.
Голова польського ПЕН-клубу Адам Поморський напівжартома відзначив: «Я належу до зайвої, здається, непотрібної вже галузі науки — гуманітарної інтелігенції. Як писав Юрій Домбровський, це — «факультет непотрібних речей». Але з інтелігенцією так буває: вона вже впродовж 1000 років «відмирає», але залишається таки ще живою! Бо нас єднає спільний спосіб думки, тому ми так легко розуміємо одне одного». Ті, кому зараз 20, 25, 30 років, вів далі Адам Поморський, активно переходять від «ієрархічного» способу мислення, притаманного минулому поколінню, до «горизонтального» способу (умовно кажучи, від «суттєве», «вагоме»—«невагоме» до «модне» або «немодне». Це таїть у собі як нові можливості, так і нові ризики, підкреслив польський інтелектуал; незабаром на це нове покоління чекає серйозний екзамен, де йому треба вже буде показати своє особисте ставлення до глобальних проблем світу. І хочеться, щоб слова сучасної польської поетеси, віце-президента Польського ПЕН-клубу Еви Ліпської: «Ви провалили цей іспит, і залишили по собі цвинтар» — не справдились. Хай так не буде!
Підсумовуючи дискусію, почесний президент НАУКМА, В’ячеслав Брюховецький констатував: ми живемо в часи релятивних (а то й негативних) істин, в добу знеособлення особистості, утвердження «колективістського» (в гіршому сенсі слова), стадного способу мислення. Але тому саме такі зустрічі є необхідними — вони дозволяють поставити правильний діагноз духовній хворобі суспільства, а відтак — і почати її лікування.
