Осіннім ранком 1961 року 38-річний академік Віктор Глушков поклав під
скло письмового столу клаптик паперу з написом «Сьогодні перший день залишку
твого життя. Не втрачай часу даремно». Очевидно, ця дивна сентенція несла
якесь приховане значення, бо її автор і так, за словами вдови академіка
— Валентини Михайлівни, — «працював по 18—20 годин: затримувався в інституті,
вдома поспішав до письмового столу і, часом, вставав із-за нього о 5 ранку.
І знову на роботу».
«Я займався створенням ЕОМ. Це була головна робота, яка завершилася
в 1961 році», — скаже він сам у диктофонному записі за декілька днів до
смерті. Так просто і нехитро — «займався створенням ЕОМ».
ЗВИЧАЙНИЙ ШКОЛЯР ІЗ МІСТА ШАХТИ
У п’ятому класі непосидючий син інженера Глушкова захопився радіотехнікою
і зібрав телевізор, що приймав зображення з Києва. Тоді ж для удосконалення
електричної гармати довелося освоїти диференціальне та інтегральне обчислення.
Між навчанням плаванню і грою у футбол на канікулах після п’ятого класу
він розважався алгеброю, тригонометрією для десятого і... радіокерованими
моделями власного виготовлення. Батьків кипляча обдарованість нащадка лякала
до остовпіння і домашнього вундеркінда постійно вгамовували — доводилося
заняття проводити в таємниці. Давалося все легко, не в останню чергу, через
феноменальну пам’ять — одного вечора вистачало на два романи Тургенєва.
Якось Віктор на спір десять годин поспіль читав вірші Маяковського і Гете,
останнього в оригіналі — німецькою. Глушкова-молодшого приваблювала квантова
хімія — наука маловідома й сьогодні, але два роки на окупованій території
йому пригадали — не прийняли до Московського університету. І він, провчившись
чотири роки у Новочеркаському інституті, за два приїзди здав екстерном
25 екзаменів за п’ять курсів Ростовського університету.
НЕ ХЛОПЧИК, АЛЕ ЧОЛОВІК
— В своїй докторській дисертації Глушков йшов вухо у вухо з одним американським
дослідником у розв’язанні п’ятої проблеми Гільберта — це дуже складна абстрактна
алгебра, — розповідає доктор фізико-математичних наук Юлія Капітонова,
що займалася ще студенткою в семінарах Віктора Михайловича. — Вони незалежно
один від одного одержали результат, але, на нещастя американця, його публікація
вийшла на декілька місяців пізніше.
Запрошуючи до Києва на роботу молодого доктора математики, академік
Гнєденко навряд чи передбачав, що вдячний за дах і престижне місце роботи,
той піде аж ніяк не уготованим йому шляхом. У двоповерховій будівлі, що
загубилася в лісі Феофанії, за декілька років до того академік Лебедєв
зібрав першу обчислювальну машину. Тільки Англія та Америка мали тоді таку
авангардну техніку. Пройшло зовсім небагато часу і в тому ж корпусі глушківцями
було створено ЕОМ, на якій, за словами академіка А.Стогнія, розраховували
потім потужності ядерних реакторів і траєкторії балістичних ракет.
Ідея обчислювального центру для потреб Академії наук давно витала у
повітрі. Кому, як не молодому енергійному Глушкову можна було довірити
перспективну справу. Однак, ставши директором ОЦ, Глушков абсолютно змінив
концепцію цього проекту. На його думку ОЦ повинен був, насамперед, кувати
кадри фахівців обчислювальної техніки, проектувати її та впроваджувати
у всі галузі народного господарства. Здорова, з точки зору сьогоднішнього
дня, думка тоді нажила Глушкову немало ворогів, у тому числі й впливових.
Розсварився він і з академіком Гнєденко — полюсні позиції не сприяють особистій
прихильності. Пригадати про це варто, щоб не створювалося враження, ніби
семимильні кроки кібернетики, якими країна попрямувала завдяки Глушкову,
були легкими і безпроблемними. Він сам говорив неодноразово, що має ккд
паровоза — 4% і вимушений
25 разів постукати у двері, щоб відкрилися.
З 56-го по 62-й рік вийшло п’ять його книг, у тому числі й знаменита
«Синтез цифрових автоматів». До цього створення обчислювальних машин уявлялося
певним мистецтвом — Глушков дав інструмент, яким користувалося ціле покоління
творців ЕОМ.
— Одного разу ми поїхали на верстатозавод, де Віктор Михайлович в обідню
перерву прочитав робітникам, що жували свої «сидори» лекцію про кібернетику,
— згадував академік Стогній, — дорогою назад абсолютно шокований цією сценою
я запитав у нього, навіщо він витрачає на «це» свій дорогоцінний час. У
відповідь почув: «Не має значення, що з приводу продажної дівки імперіалізму
написано у філософському словнику, має значення, що пов’язане із нею в
думках цих людей. Доти, доки не відбудеться повороту в їхній свідомості,
успіху нам не бачити». Крім знань він володів майже гіпнотичною здібністю
зачаровувати публіку. На початку 70-х він говорив про безгрошовий обіг
— електронні розрахунки — і навіть будував кібернетичну систему, яка б
уловлювала нетрудові доходи. У 72-му в інституті було побудовано кібернетичну
машину голосування — прообраз тієї, яку сьогодні намагаються обдурити в
сесійній залі наші депутати. Глушков поступово завойовував навіть у верхів
влади авторитет. Так, з ініціативи Олексія Косигіна, було проведено місячний
семінар Ради міністрів СРСР. Двічі на тиждень по дві години міністрам читав
лекції Віктор Михайлович: у поїздах №1 і №2 він проводив більше ночей,
ніж удома.
ВЕЛИКИЙ УЧЕНИЙ
Одного разу в інститут Кібернетики приїхав академік Олексій Тихонов
і член-кореспондент Самарський. Тихонов доповідав якусь нову теорію, винайдену
ним. Після більш ніж півторагодинної доповіді були ще запитання, і до третьої
години аудиторія абсолютно очманіла. Тоді піднявся Глушков і протягом десяти
хвилин виклав суть тихоновської теорії так, що відразу ж відпали всі запитання.
Він робив ставку на молодих — не дивно, що середній вік учених колективу
інституту, що розрісся до декількох тисяч, становив лише 26 років.
— У відділі були кандидати і доктори, а я ще не захистила дисертацію,
коли Віктор Михайлович запропонував мені стати його заступником. Мені стало
жахливо,— згадує Юлія Капітонова, а він відповів: — Я назву декілька принципів,
які ви не повинні порушувати, і у вас все вийде. Перше — у вашому відділі
зарплата повинна бути нижча за середню в інституті. Принцип другий — ми
нікого не зманюємо. Ми беремо тільки студентів і з ними працюємо.
Після численних поїздок за рубіж Віктор Михайлович збирав розширену
раду інституту і робив доповідь, визначав нові напрямки роботи. В його
відділі було на початоку 70 років створено машину «Мир», яка стала прототипом
сучасних «персоналок» — на ній можна було робити аналітичні перетворення,
була клавіатура і олівець, за допомогою якого можна було креслити на екрані,
писати...
