«Українські виші зараз займаються самовиживанням, а не підготовкою конкурентоспроможного випускника», — таку позицію висловив президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт під час дебатів, організованих Фондом «Ефективного управління» та британською компанією Intelligence Squared. Метою організаторів було довести або ж спростувати думку про те, що українські виші сьогодні готують неконкурентоспроможних випускників.
Перед дебатами глядачі мали можливість проголосувати «за», «проти» чи обрати варіант «не знаю», аналізуючи тезу, «чи готують українські виші неконкурентоспроможних випускників». 54% погодилися, 30% мали протилежну позицію, 16 % — ще не визначилися. Шість доповідачів сформували дві команди.
Позиція команди «ЗА», до якої увійшли Георгій Абдушелішвілі, старший партнер рекрутингової компанії Ward Howell, Росія; Френсіс Кернкросс, ректор коледжу Екзетер Оксфордського університету та Володимир Лавренчук, голова правління Райффайзен Банк Аваль, була досить аргументованою і чіткою, разом із тим, болючою, оскільки автор є «свіжоспеченим» продуктом тієї самої вищої освіти.
Команда «ПРОТИ» являла собою тріаду адвокатів української системи освіти: президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт, віце-президент компанії Крафт Фудз, генеральний директор по країнах Східної Європи та Центральної Азії — Юрій Логуш та директор зі стратегії, злиття та поглинання компанії ДПЕК Віталій Бутенко. Проте аргументи цієї команди здавалися слабшими: побудовані на особистих прикладах, вони виправдовували слабкість системи тим, що конкурентоздатність випускника — справа лише його самого, а не вишу, що його готував.
Розпочала дискусію директор Фонду «Ефективного управління» Наталія Ізосімова. З її слів можна було зробити висновок, що особисто вона є прихильницею команди «ЗА». «Умови сучасного світу динамічно змінюються. І коли ми говоримо про адекватний вимогам сучасності рівень знань, то маємо на увазі не обсяг останніх, а здатність людини постійно навчатися, швидко знаходити правильну інформацію, синтезувати її та правильно застосовувати на практиці», — вважає Ізосімова.
«Головний недолік випускників українських ВНЗ полягає у відсутності навичок ефективних комунікацій, — переконаний представник команди «ЗА» Володимир Лавренчук, голова правління Райффайзен Банк Аваль. — Накопичуючи знання, студенти абсолютно не вчаться власної активної позиції (очевидно, відкладаючи її на потім), не розуміють, що навчання не обмежується п’ятьма роками університету, а триває безперервно, постійно оновлюючись, — вважає банкір. — З іншого боку, викладачі університетів багато років читають одну і ту саму теорію, не дбаючи про підвищення власного рівня, збагачення своїх знань новою, свіжою інформацією, освоєння новітніх технологій для кращого викладання матеріалу. Перше і друге в комплексі дає неефективність та «законсервованість» студента у самому навчанні, без спрямування на результат».
Натомість Юрій Логуш, віце-президент компанії Крафт Фудз, переконаний, що саме недосконалість системи вітчизняної освіти забезпечує формування у випускників емоційного інтелекту, винахідливості та логіки. «Нашому студентові не так легко вчитися: складно знайти потрібний підручник, недостатня матеріально-технічна база. Тож доводить пристосовуватися. І саме метикуватість випускника допомагає йому приживатися на ринках праці пострадянського простору», — вважає пан Логуш.
Ще одним аргументом команди «ЗА» було те, що чисельність не завжди забезпечує якість. Френсіс Кернкросс, представниця одного із найпрестижніших вузів світу — Оксфордського університету, вважає, що в Україні занадто багато ВНЗ, вони надто маленькі й надто бідні, тому не здатні забезпечити ту якість освіти, яку від них очікують. «Жоден український виш не входить до когорти найпопулярніших рейтингових систем світу, тоді як університети набагато менших країн, мають там представників», — каже ректор коледжу Екзетер Оксфордського університету. Крім того, пані Кернкросс, назвала списування, що так поширене в українських вишах, абсолютно неприйнятною річчю для якісної європейської освіти, так само як і хабарництво. Серед американських та європейських студентів практика списування немає поширення, оскільки не тільки суворо присікається викладачами, а й самими студентами. Останні вважають за свій обов’язок повідомити про факт нечесності викладачу. Українському ж студенту, якого піймали на списуванні загрожує зіпсована репутація або оцінка «не зараховано», в той час як європейському чи американському — виключення з університету. Вагомий аргумент для мотивації добросовісного екзаменування, чи не так?
Не останню роль у вихованні якісного фахівця справді відіграє виш. Сьогодні мало розумітись на фаху — потрібно усвідомлювати практичну приналежність своїх знань і попит суспільства на них. На жаль, не так багато українських університетів усвідомлюють і беруть на себе функцію ідейного та культурного збагачення свого майбутнього випускника. Позитивними прикладами є Києво-Могилянська академія, Острозька академія, Міжнародний інститут менеджменту.
Віталій Бутенко, директор зі стратегії, злиття та поглинання компанії ДПЕК, абсолютно переконаний, що тільки сам випускник може зробити себе конкурентоздатним, і при цьому не так вже і важливо, диплом якого вузу він має. Закінчивши свого часу не надто престижний канадський ВУЗ Бутенко мріяв працювати на Уолл-Стріт, проте йому пояснили, що якщо він не випускник Гарварду чи Єлю, то це місце роботи не для нього. Повчальний ефект прикладу в тому, що Бутенко таки влаштувався на Уолл-Стріт, до того ж успішно працював, спростувавши цим стереотипне уявлення консервативних англійців.
По завершенню дебатів аудиторія знову голосувала. Позиція кардинально не змінилася, хіба що зменшилася кількість «невизначених»: «за» — 53%, «проти» — 37%, «не знаю» — 10%. Чи репрезентує думка залу дебатів погляд українців у цілому достеменно сказати не можна. Хоча беззаперечно прикро, що і серед присутніх (а це були переважно студенти) більша половина все ж не вірить у конкурентоспроможність випускника вітчизняного вишу.
