П’ять років тому Британська антарктична служба (БАС) безкоштовно
передала Україні свою науково-дослідну базу «Фарадей» на острові Галіндез
Аргентинського архіпелагу. Нині вона має назву: Українська антарктична
станція «Академік Вернадський». Ця подія означала для нашої країни повернення
української науки в елітне коло дослідників одного з найвіддаленіших та
загадкових континентів планети. Звичайно ж, не тільки незаймана природа
і казкова краса Антарктиди привертає до неї погляди вчених усього світу.
Запаси благородних металів, коштовних каменів, нафти, вугілля та інших
корисних копалин — от справжня причина їхнього зацікавлення. У наступному
столітті не важко передбачувати гостру необхідність і технічні можливості
дістати з-під крижаної шапки якусь частину цих скарбів. Зрозуміло, що доступ
до них отримують насамперед ті країни, які сьогодні докладають для цього
певні зусилля. Однак, уступивши в захоплюючу наукову співдружність, ми
зобов’язалися не тільки дотримуватися тих правил гри, які обумовлені міжнародними
угодами щодо Антарктиди, але й стимулювати антарктичну активність України,
підтримувати її імідж розвиненої науково-технічної держави. На ділі ж виходить,
що в нас не лише немає відповідних для цієї мети суден, але й щорічне своєчасне
фінансування полярників стає великою проблемою. Наявність відповідної статті
в бюджеті ще не гарантує того, що антарктична експедиція піде вчасно. Профільний
комітет Верховної Ради України рекомендує Українському антарктичному центру
(УАЦ) Міністерства освіти і науки використати науково-дослідні судна, сплатити
фрахт яких він явно не в змозі. Вимагаючи термінової відправки чергової
експедиції, він лише намагається вчинити адміністративний тиск на керівництво
УАЦ, докоряючи йому в бездіяльності... Це важко назвати допомогою. Сьогодні
знову виникла реальна загроза зриву терміну відправки VI Української антарктичної
експедиції. Це приховує в собі небезпеку не тільки для успішного проведення
дослідницьких робіт в Антарктиді, але й здоров’ю і навіть життю учасників
експедиції.
Про це наше інтерв’ю з директором УАЦ, кандидатом технічних
наук Валерієм ЛИТВИНОВИМ:
— Валеріє Аркадієвичу, вже декілька років поспіль на
сторінках друкованих видань, по радіо й телебаченню активно обговорюється
тема фінансування й відправки українських антарктичних експедицій. Два-три
місяці щороку засоби масової інформації розбурхують громадську свідомість
з приводу затримок з наданням коштів на відправку наших полярників в Антарктиду.
Якийсь час, хвилюючись, читачі стежать буквально за кожним кроком дослідників
загадкового континенту. Трапляються навіть сенсації на кшталт перевезення
зимівників у контейнерах або закупівлі продовольства за полярним колом.
Потім усе вщухає. Такий антарктичний бум звичайно має місце наприкінці
поточного й на початку новою року. Із чим це пов’язано?
— Головною причиною цього, на мій погляд, є постійне відхилення
від оптимальних термінів виходу в море наших науково-дослідних суден. Уже,
мабуть, усім відомо, що найпродуктивніший період експедиційних робіт у
Південній півкулі — коротке антарктичне літо. Це січень і лютий. Щоб використати
цей режим найбільшого сприяння, маються на увазі погодні умови, судна мають
вирушати в експедиції не пізніше як в середині грудня, а повертатися додому
в березні — на початку квітня. Із цим, здавалося б, згодні всі, починаючи
з Профільного комітету Верховної Ради й закінчуючи нашим безпосереднім
керівництвом у рідному міністерстві. Багато писала про це й преса. На практиці
ж виходить інакше.
Терміни виходу українських антарктичних експедицій у трансконтинентальні
рейси нестримно набувають тенденції зміщення до кінця лютого. Наприклад,
п’ята УАЕ вирушила із Севастополя пізніше за всі попередні — 21.02 цього
року. В результаті довелося гранично скоротити її перебування на антарктичній
станції «Академік Вернадський», а потім і взагалі, відверто кажучи, ретируватися
з цього регіону, щоб не замерзнули в льодах. Склад зимівників торішньої
експедиції через ту ж затримку фінансування довелося відправляти до Чилі
літаком, а потім пересаджувати на перше зустрічне іноземне судно, яке може
доставити їх до місця призначення. Про це було декілька скандальних публікацій,
про які я згадував на початку нашої розмови.
Навіть не вдаючись у тонкощі організації минулих експедицій,
справжні причини радикальних кадрових змін у УАЦ, внаслідок яких було призначено
нову дирекцію, скажу, що основний корінь зла все-таки у відсутності коштів
у потрібному місці й у потрібний час. Підготовка судна до рейса, його ремонт
і екіпіровка не обмежуються лише грошовими витратами. На це йдуть тижні
й місяці. Саме ця обставина приховує в собі зростаючу небезпеку виникнення
екстремальних ситуацій.
— Як перша особа УАЦ, людина, яка має високе військове
звання й науковий ступінь, ви не можете не усвідомлювати ризику, на який
наражається експедиція, екіпаж судна, що йде в неурочне багатомісячне плавання
за тисячі миль від рідних берегів. Жорстока хитавиця, ураганні вітри, океанські
хвилі й айсберги далеко не вичерпують тих сюрпризів, які можуть чекати
їх у дорозі. Що робиться для того, щоб уникнути потенційної небезпеки?
— Всі знають, що океан і Антарктида були й залишаються
не дуже сприятливим середовищем для мешкання людини. А учасники наукових
експедицій — це люди, які завжди є першопроходцями, першовідкривачами нових
знань про довколишню природу. Здобуті ними відомості дозволяють тим, хто
йде за ними, легше долати труднощі, рухатися далі. Це загальновідома істина.
Завдяки тій же науці й досвіду всі удосконалюються. Зокрема й судна, засоби
навігації, зв’язку й багато чого іншого. Тому одне із завдань нашого центру
полягає в тому, щоб забезпечити учасників полярних експедицій найсучаснішими
технічними засобами, здатними гарантувати їхню безпеку та успішну науково-дослідну
роботу.
Наприклад, на розкритикованому нашими опонентами науково-дослідному
судні «Горизонт», на якому ходила в Антарктику минула експедиція, було
встановлено новітнє обладнання ГМССБ і навігаційна система «Фуруно», що
відповідають усім вимогам міжнародних організацій, які контролюють безпеку
мореплавання. Крім того, нами було організовано супутниковий супровід судна,
в якому брали участь відповідні служби США, Росії та України, що дозволило
завчасно отримувати інформацію про погодні умови на всьому шляху проходження.
Незважаючи на багато труднощів рейса, основні завдання експедиції були
виконані.
— І все ж таки, дехто з членів Комісії Верховної Ради
України з питань науки та освіти дуже критично поставився до вибору судна,
а початок експедицій пізніше за грудень навіть назвали організаційною нісенітницею...
Як ви це розцінюєте?
— Щодо першої частини запитання, то скажу так. Меж досконалості
немає. Якщо в нас з’явиться реальна фінансова перспектива зафрахтувати
потужніше, комфортабельніше судно, ми не відмовимося від такої можливості.
Всі керівники нашого центру брали участь у найвідповідальнішому етапі п’ятої
УАЕ: під час переходу через протоку Дрейка до станції «Академік Вернадський»
і назад. На самому краєчку Південної Америки, в аргентинському порту Ушуая
ми бачили, які судна наших закордонних колег ходять сьогодні в Антарктику.
І, звичайно ж, вітчизняна наука гідна кращого корабля, який представляв
би нашу державу в багатьох країнах світу. Тим більше, що в Україні чудова
суднобудівна база.
Щодо оцінки термінів відправки експедицій двох думок бути
не може. Але розв’язання цієї проблеми значною мірою залежить саме від
волі тих державних установ, які відповідають за фінансування нашої антарктичної
науки. Ми вже розглядаємо документи майбутніх зимівників, вивчаємо пропозиції
щодо наукових програм. Оголосили тендер на фрахт науково-дослідного судна,
яке доставить в Антарктиду склад шостої УАЕ. Вже отримали пропозиції від
судновласників і найближчими днями обговоримо всі варіанти на засіданні
тендерної комісії.
Але, взявши калькулятор, не важко прикинути, чим будуть
зумовлені її підсумки. Вибір суден обмежений тим же вузьким колом претендентів
на держзамовлення, що й раніше. Однак сума передбачуваних бюджетних асигнувань
внаслідок інфляційних процесів поменшає й скорочуватиметься з віддаленням
часу її отримання, як шагренева шкіра...
— Що ж конкретно ви робите для того, щоб вирватися з
цього зачарованого кола?
— Дирекція та колектив центру чимало роблять для оптимізації
процесу підготовки майбутньої експедиції. Організували базу підготовки
зимівників. Із заощаджених коштів створили резерв для перевірки стану їхнього
здоров’я. Домовляємося з постачальниками про необхідні матеріали, паливо,
яке різко дорожчає, й запчастини для життєзабезпечення станції. Навіть
намагаємося прискорити фінансування шостої УАЕ. Узгодивши дії з нашим міністерством,
ми підготували й подали у Верховну Раду України проект змін до Закону України
«Про державний бюджет України на 2000 рік». Водночас відповідні листи-прохання
були відіслані в Міністерство економіки та Міністерство фінансів України.
На превеликий жаль, наші поправки поки не враховані, а інші звернення знову
спущені Міністерству освіти та науки. З рекомендаціями вирішити питання
за рахунок коштів, наданих на його потреби. Іншими словами, коло знову
замикається.
Знаючи економічне становище в країні й передбачаючи такий
традиційний перебіг подій, ми звернулися до уряду з проханням дати УАЦ
дозвіл на отримання короткострокового безвідсоткового або пільгового кредиту,
який буде повернуто в січніь — лютому за рахунок бюджету наступного року,
де окремим рядком мають бути передбачені такі витрати. Але й щодо цього
альтернативного варіанту поки немає рішення. А на календарі вже жовтень.
У першій декаді цього місяця хід підготовки шостої антарктичної експедиції
знову стане темою обговорення на засіданні Профільного комітету Верховної
Ради...
— Коротше кажучи, схоже, що УАЦ знову виявиться крайнім
у цій ситуації. А проблема мінімізації ризику виникнення надзвичайних ситуацій
буде знову цілком покладена на ваші плечі. Де вихід із цього глухого кута?
— Хтось із наших сучасників дотепно зазначив, що безвихідним
ми називаємо таке становище, простий і чіткий вихід з якого нам просто
не подобається. А полягає він у тому, що слід у бюджеті одного року профінансувати
дві антарктичні експедиції. При цьому ми отримаємо щонайменше три переваги.
По-перше, зможемо завчасно грунтовно підготуватися до наступного рейса,
максимально убезпечивши дослідників від різних несподіванок. По- друге,
отримаємо можливість залучити до участі в наукових програмах закордонних
партнерів, яким упродовж декількох років ніяк не вдається заздалегідь повідомити
точну дату нашого виходу в Антарктиду. Що, можна сказати, стало майже головною
характерною особливістю наших національних експедицій. І, нарешті, по-третє,
заощадимо чимало коштів, випередивши хоча б на один експедиційний сезон
зростання курсу долара. Недаремно кажуть, хто дає раніше, той дає вдвічі
більше. Адже всі наші витрати плануються за одних цін на товари й послуги,
а реалізуються за інших. Лише встигай перераховувати кошториси.
— Й останнє запитання. Коментуючи проект бюджету 2001
року, глава Української федерації науковців, народний депутат, академік
Володимир Семиноженко зазначив, що документ підготовлено на прикро низькому
рівні. Це передусім стосувалося асигнувань на вітчизняну науку, запропонованих
у різних статтях в обсязі 0,30 — 0,37 відсотка від ВНП. Чи не здається
вам, що це може призвести до подальших поглиблень фінансових проблем, пов’язаних
з антарктичними дослідженнями?
— У нашої держави є певні зобов’язання перед Британською
антарктичною службою та міжнародними центрами даних, які використовують
інформацію, надану станцією «Академік Вернадський», для аналізу й прогнозування
глобальних змін клімату Землі. Крім того, цього року Верховна Рада України
заявила про свій намір ратифікувати Мадридський протокол до Договору про
Антарктику, а також зажадала активізувати наші зусилля з підготовки проекту
Національної програми досліджень України в Антарктиці до 2010 року. Разом
з інститутами Національної Академії наук ми займаємося цією важливою справою,
яка включає й практичні питання використання біоресурсів океану, для чого
сформовано декілька груп фахівців різних напрямків. Це є свідченням того,
що в коридорах законодавчої влади зацікавлені в розвитку антарктичної активності
вітчизняної науки. Надав їй реальну підтримку й Президент України. Тому
хочу сподіватися, що шоста УАЕ вийде в море в терміни, близькі до розрахованих.
Принаймні, ми докладаємо для цього всіх зусиль. А до труднощів і проблем
не звикати. У цьому також, напевно, одна з особливостей нашої роботи. Важливо
не створювати їх самим.
