Ще коли морози не «зашкалювали», на Житньому ринку, який є головним у Житомирі, продавці просили від 1 грн. 30 коп. за кілограм непривабливої і дрібної бульби до 2 грн. 50 коп. за кіло великої і гарної. Про 90 коп. за кілограм, які коштувала хороша картопля рік тому, вже не згадували ні покупці, ні продавці. Якщо зростає ціна, то це, за законами економіки, може вказувати або на нестачу продукту, або на зростання витрат, або на наявність у людей більшої кількості грошей, або на комбінації цих причин. Але Житомирщина з радянських часів була чи не основним постачальником картоплі в Україні. Проте за останні 10 років, визнавав якось заступник голови Житомирської облдержадміністрації Роман Буднік, її виробництво в області помітно скоротилося. За версією віце-губернатора, сільськогосподарські підприємства області садять бульб значно менше з огляду на зменшення попиту на цей продукт, оскільки раніше в структурі збуту значне місце займав продаж картоплі для переробки на крохмаль. Нині майже всі крохмальні заводи, яких раніше на Житомирщині було чимало, збанкрутіли і припинили існування. Бумерангом це вдарило по господарствах, для яких картопля була основною культурою — більшість з них теж збанкрутіли, а спеціальна техніка для її посіву, обробки, збирання розібрана або порізана на металобрухт.
ЩО «ТИСНЕ» НА ЦІНУ?
В цифрах про ситуацію в галузі «Дню» повідав заступник начальника головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації Василь Герасимчук. Із його слів, картоплярством в області зараз займаються в основному на присадибних ділянках. У минулому році загальна площа посадок цієї культури склала 61,6 тис. га, а накопано 1,1 млн. тонн бульб або на 78 тис. тонн менше ніж у 2004 році. Зменшення збору він відносить на рахунок скорочення на 2,8 тис. га площі полів, засаджених картоплею та падіння на 4 центнера з 1 га урожайності, яка по всіх категоріях господарств склала 181 центнер з 1 га. У сільськогосподарських підприємствах площа, з якої зібрали картоплю, визначається цифрою у 983 га (або 1,6% від загальної, і це вочевидь мізер. — В.К. ), накопали на цих полях 16,5 тис. тонн (близько 1,5% загального збору).
Хоча названі В.Герасимчуком дані слід сприймати з певною обережністю (хто, наприклад, рахував, скільки засадили і зібрали мешканці сіл із своїх садиб?), з них видно, що резервів для насичення продовольчого ринку регіону повинно вистачати. Якщо, звісно, не станеться різкого зростання попиту на продовольчу картоплю за межами області, внаслідок чого може збільшитися її вивіз, що на даний час малоймовірно. Отже, зменшення виробництва не могло привести до 2—3 кратного збільшення ціни на неї. А ось підвищення пенсій і зарплат, яке перманентно відбувається, безумовно, суттєво «тисне» на ціну.
Щоправда, тривала спека, що спостерігалася влітку минулого року в області, істотно позначилася на врожаях у багатьох особистих господарствах, тобто основних виробниках. Житель села Поплавка Червоноармійського району Анатолій Рожко розповів, що чимало картоплі на його присадибних сотках спеклось прямо у землі, і накопав він значно менше ніж у попередньому році. А в навколишніх господарствах, із його слів, її не саджали вже кілька років поспіль.
ЗАПОРУКА УСПІХУ
В той же час в області залишились окремі господарства, які з успіхом займаються цією культурою. Із слів В.Герасимчука, одне з найпотужніших підприємств Житомирщини ТОВ «Агрофірма «Брусилів», якою керує Сергій Варенік, уклало угоди з виробниками чіпсів, і тепер поставляє їм тисячі тонн картоплі, з чого має мільйонні прибутки. Насіння спеціальних сортів закордонної селекції надають замовники, а завданням виробника є вирощування і збір бульби суворо у відповідності з передовими технологіями і забезпечення визначених характеристик продукції.
СТОВ «Агрокомплекс-98» Радомишльського району також з категорії тих нечисленних господарств, де картопля є прибутковою. В розмові з «Днем» виконавчий директор підприємства Віктор Старовойт розповів, що вони засаджують 100—120 гектарів. Минулого, не найбільш вдалого року, зібрали в середньому по 370—380 центнерів бульби з 1 га (в управлінні сільського господарства називали дещо менші показники урожайності в цьому господарстві). Застосовують німецькі технології і німецьку техніку, якою продовжують поповнювати свій парк. Продають у рік до 3,5 тисяч тонн картоплі — до Донецької, Дніпропетровської, Херсонської областей, везуть у Крим, інші регіони. Одними з головних замовників виступають військові частини і в’язниці. У кінці минулого року за 1 кг картоплі вони брали вже по 1,6—1,7 грн. (раніше по 60 коп.), і за такої ціни, говорить В.Старовойт, ця культура може дати до 200% рентабельності (для сільського господарства цей показник більш ніж хороший. — В.К. ). Але зараз, підтвердив він слова Р. Будніка, у абсолютної більшості господарств вже не залишилось спеціальної техніки.
ТЕХНОЛОГІЧНІ І ПРИРОДНІ РИЗИКИ
На думку науковців, ця галузь на Житомирщині дійсно переживає не кращі часи. Професор кафедри економічної теорії Агроекологічного університету (Житомир), доктор економічних наук Євген Ходаківський у розмові з «Днем» вказував, зокрема, що останнім часом у ній різко зросли технологічні і природні ризики, а відтак виробничі витрати — насамперед збільшилась вартість засобів захисту рослин, занепадає селекційна робота, що призводить до порушення сортозаміни і, як наслідок, до зниження урожайності і зменшення стійкості картоплі до хвороб, тієї ж нематоди, яка за п’ять років може знищити майже всі посіви. За таких умов підвищення ціни на картоплю він вважає закономірним і називає це ринковим сигналом для виробників, які, за його прогнозом, вже в нинішньому році розширять площі під цю культуру і відповідно наростять виробництво. Споживчі властивості продукту Є.Ходаківський оцінює як хороші, і попит на нього має бути високим, а ринок достатньо еластичним. Хоча зараз, на його думку, ринок картоплі не є сформованим, і його можна назвати скоріш депресивним і нестійким.
Присадибні господарства з переважно ручною працею, які є зараз основою виробництва картоплі, практично вичерпали свій резерв і великих перспектив не мають — лопатою багато не накопаєш, і все менше залишається тих, у кого є сили і бажання цим займатися, тим більше на сучасному рівні. Вийти на великі ринки дрібні виробники теж не можуть, тому що на аграрних біржах оперують тоннами продукції і аж ніяк не пудами, які може дати селянин із свого обійстя. Якщо зважити також на постійну критику з боку лікарів і дієтологів, які стверджують, що насичену вуглеводами картоплю, чіпси, мак-дональдовські гамбургери і гарніри з картопляною соломкою не можна вважати здоровою їжею, то перспективи зростання або хоча б збереження на нинішньому рівні попиту на цей продукт як продовольчий можуть стати вельми проблематичними. Тоді роздуми виробничників, саджати чи не саджати картоплю, воїстину стануть врівень із знаменитим гамлетівським «бути чи не бути?»
