За останній час у низці засобів масової інформації прокотилася хвиля повідомлень про випадки раптової смерті серед дітей та молодих людей, у тому числі спортсменів. Досить часто смерть наставала під час занять фізичними вправами. Але мені не вдалося знайти жодного серйозного аналізу причин такої смертності, жодного методологічно грамотного підходу до профілактики цього страшного явища та боротьби з ним. У суспільстві поступово складається думка, що самі уроки фізкультури несуть основну загрозу життю школярів. Але смертність серед осіб молодого віку, які офіційно не стояли на обліку через яку-небудь патологію, існувала завжди, як і існували спроби розібратися в цій проблемі ще з часів смерті Фідіппіда.
Сьогодні у світі ця проблема перебуває на стику кількох медичних дисциплін: кардіології, медицини критичних станів та спортивної медицини. Проблема досить інтенсивно вивчається, і у світі вироблені основні принципи організації профілактики можливих випадків раптової смерті та надання допомоги при ній. Виділені дві складові: можливість надання допомоги під час такого випадку та профілактика смерті. Реалізація цих положень вимагає певних витрат на рівні держави та окремих громадян і відмови від деяких помилок і стереотипів, що склалися в суспільстві.
Помилка перша: «У випадку раптової смерті надати допомогу повинні професійно підготовлені люди. Звичайна людина може лише нашкодити». Помилка друга: «Якщо якісно виконувати непрямий масаж серця і штучне дихання, то можна дочекатися прибуття бригади «швидкої допомоги» з дефібрилятором».
Надання допомоги зводиться до досить простих постулатів: якщо виключити травматичну смерть, то раптова смерть в осіб, які вийшли з дитячого віку, — це смерть, що сталася внаслідок фатального порушення діяльності серця, частіше — фібриляції (хаотичного, неорганізованого скорочення) шлуночків серця. Доведено, що в перші хвилини цього стану пацієнта можливо врятувати, використавши електричний розряд. Іншого способу перервати фібриляцію немає.
Із кожною секундою тривання фібриляції вірогідність відновити нормальну діяльність серця зменшується і за кілька хвилин падає до нуля. Тож питання рятування життя людини під час раптової смерті зводиться до швидкості нанесення першого розряду дефібрилятора. Усвідомлення цього факту привело до оснащення дефібриляторами всіх термінових служб, що можуть опинитися на місці випадку (пожежники, міліція тощо), для скорочення часу до нанесення першого розряду та устаткування всіх громадських місць дефібриляторами-автоматами, що здатні самостійно знайти в пацієнта фібриляцію, прийняти рішення про проведення дефібриляції і, власне, провести її.
Останній факт виявився вирішальним у справі різкого зменшення кількості фатальних випадків. Фахівці в галузі невідкладної медицини прийшли до висновку, що жодна, навіть найшвидша та організована «швидка допомога» не може вкластися в часовий проміжок, який нам відвела фібриляція. Надія на пожежників, міліцію та рятувальників ще менша. Залишається єдиний спосіб встигнути: мати під рукою автоматичний дефібрилятор, яким може і повинен скористатися кожен обиватель, знаючи, що наступним раптово померлим може стати він.
Роль непрямого масажу серця та штучного дихання неоцінима в підтримці життєдіяльності мозку, але практично не впливає на результат фібриляції. Проте жодне з відомих спортивних споруджень України, жодна школа і жоден ВНЗ такими приладами не обладнані. Проблема раптової смерті нікого не хвилює. В Україні дефібриляторів не мають поліклініки, низка лікарень і навіть пункти невідкладної допомоги.
Друга проблема — це профілактика. Вона не настільки проста, як описують деякі теоретики фітнесу. Помилка третя: «За допомогою медичних оглядів можна дозувати фізичне навантаження для окремо взятої людини і цим запобігти раптовим смертям».
Зрозуміло, заманливо провести організовану поголовну диспансеризацію і за допомогою простих діагностичних методик (наприклад, вимірюючи частоту пульсу до навантаження і після) розділити популяцію за критерієм здатності до фізичного навантаження. Можна виокремити когорту людей зі всілякими вродженими і набутими патологіями. Але прямого зв’язку між вірогідністю настання раптової смерті та рівнем тренованості окремо взятої людини немає.
Причиною виникнення фатальної аритмії може бути природжена аномалія електричної роботи серця, і першим офіційним проявом хвороби в абсолютно зовні здорової, добре тренованої людини буде смерть. Коли детально розпитували добре тренованих спортсменів, які успішно реанімувалися, виявлялося, що в більшості з них до випадку раптової смерті були стани запаморочення, нудота, траплялася непритомність. У багатьох ставалися випадки раптової смерті в молодому віці в родичів. На жаль, цей аспект при проведенні медичних оглядів в Україні не враховується.
У низці випадків ризик раптової смерті штучно збільшується завдяки вживанню всіляких видів допінгу, чого ніколи не дізнаєшся при проведенні обстеження. Далеко не завжди ми можемо зменшити для таких пацієнтів ступінь ризику раптової смерті.
Припустимо, що ми виділили абсолютно здорових, фізично тренованих молодих людей. Чи можлива в цій когорті раптова зупинка серця? Як хотілося б відповісти, що ні! На жаль. Досить часта причина — травма грудної клітки в певну фазу сердечного циклу. Зустрічаються ускладнення гострих вірусних інфекцій, особливо після важкого фізичного навантаження. Навряд чи тренер, який тривало готував спортсмена, погодиться, що цього разу нагороду забере хтось інший через те, що в його вихованця вчора боліло горло. До речі, самі спортсмени в подібних ситуаціях зазвичай підтримують тренера, а не лікаря. У них якась особлива психологія, що диктує готовність заради жаданої нагороди пожертвувати здоров’ям, а інколи й життям.
Певна кількість випадків раптової смерті серед молодих людей буде незалежною від методики їхнього розділення на групи за рівнем здоров’я або тренованості. В цьому випадку нам залишається сподіватися лише на наявність автоматичних дефібриляторів у межах досяжності, оскільки до моменту прибуття бригади «швидкої допомоги» у пацієнта, як правило, настануть абсолютні ознаки біологічної смерті (нагадаємо, що найпрофесійніше проведений непрямий масаж серця і штучне дихання не змінюють прогноз за відсутності електричної дефібриляції).
А як же диспансеризація та лікарський контроль при заняттях фізкультурою та спортом? Що ми сьогодні можемо чекати від них?
Перш за все — інформації. Кожна людина має право знати про свій стан здоров’я і стан здоров’я близьких, особливо дітей. Виходячи з цього, можна визначати можливість заняття спортом або режим виконання фізичних вправ. Нинішньої кількості годин фізкультури вкрай і злочинно недостатньо для нормального розвитку дітей, але організовувати їх потрібно якось інакше.
Помилка четверта, що посилено кимсь формується: якщо понизити нормативи і прибрати кросову підготовку, діти стануть здоровішими і не вмиратимуть на фізкультурі. Наслідки цієї помилки будуть страшними. Ми самі відмовляємося від тренування дітей. Зрозуміло, стресова ситуація у вигляді складання нормативів на оцінку для гіподинамічної дитини є чинником ризику раптової смерті, але ще страшніше масове відлучення від фізичної активності, рішення про яке прийняте на державному рівні.
Помилка п’ята: ситуація зміниться за ініціативи органів державної влади. Не зміниться! Це не впливає на голоси виборців і на збереження посад. Тому раптові смерті, у тому числі й серед дітей, будуть. Але можливо зменшити їхню кількість двома способами: навчивши все населення країни основам першої допомоги при раптовій смерті (у тому числі й методиці користування автоматичним дефібрилятором), устаткувавши цю саму країну автоматичними дефібриляторами й оптимізувавши фізичні навантаження індивідуально для кожної дитини.
