Свого часу, коли людство переживало бум у пошуках засобу, що дозволяє жити вічно, всі експерименти у цій сфері вирізняла одна обставина — цілковита таємниця, яка оточувала результат. Нині ця ж обставина вирізняє і маніпуляції з генетично модифікованими організмами (ГМО) — проголосивши головною метою врятувати людство (особливо країни третього світу) від голоду, вчені у всьому світі випробовують свої сили в генній інженерії. Власне, керуючись аналогічною метою — врятувати людство, але вже від експериментів вчених-генетиків, — діють і екологи. Їхній аргумент — відсутність даних про те, як позначаться ГМО на біорізноманітності, агросистемах і здоров’ї людини через 15—20 років.
В Україні конфлікт консерваторів і новаторів підігрів нещодавній розгляд Верховною Радою у першому читанні Закону «Про біобезпеку». Після того як депутати відправили його на повторне перше читання, представники Партії зелених організували «круглий стіл», присвячений проблемам ГМО, на якому заявили, що цей законопроект є відверто лобістським. А його прийняття в такому вигляді «означає для України крах надій на європейське майбутнє», оскільки він підтримує тих, хто «засліплений споживчим ідолом грошей і влади». Даний законопроект, на думку «зелених», не створює систему біобезпеки, що захищає ринок від проникнення ГМ-продуктів, а навпаки, підтримує сумнівну діяльність компаній — виробників генетично модифікованих організмів. Це відбувається тому, що у ньому відсутні вимоги маркування ГМ-продукції, немає і регламентації експорту- імпорту генетично модифікованих організмів, а міжвідомча комісія з питань біобезпеки наділена дуже широким колом повноважень.
До речі, за сумнівність ГМ- продукції і недоцільність її розповсюдження в Україні голосують практично усі громадські екологічні організації. У більшості своїй вони порівнюють генетично модифіковані організми з некерованим джином, якого неможливо вмовити повернутися назад до своєї посудини. А наше майбутнє уявляють в оточенні схрещених із картоплею курей та помідорів із вишнями. «Вдосконалені» продукти харчування «заразять» своїми генами решту природних культур, унаслідок чого останні просто зникнуть із лиця планети.
На перший погляд, страхітливі аргументи громадських екологів виглядають як реакція психіки на перенасичення фільмами жахів про помідори- вбивці та інші агресивні сільгоспкультури. Але об’єктивна реальність — тобто факти, що свідчать про наслід ки вживання вже наявних ГМ-продуктів, уже є. Наприклад, кілька років тому японська фірма шляхом генних маніпуляцій із бактеріями виробила препарат для лікування депресії. Внаслідок його вживання 5 тисяч осіб захворіли, 1500 стали інвалідами та 37 загинули. Показовим прикладом також може бути спроба схрещування генів бразильського горіха з генами соєвих бобів — поставивши за мету підвищити харчову цінність останніх, вони збільшили у них вміст протеїну. Та, як з’ясувалося згодом, комбінація виявилася сильним алергеном, і її довелося вилучити з подальшого виробництва. Провів дослідження і британський вчений Арлад Пуштай. Він вирішив з’ясувати, як впливають генетично модифіковані організми на тварин. У результаті «завдяки» меню, що складалося з ГМ-продуктів у піддослідних пацюків виявили зменшення обсягу мозку, руйнування печінки та придушення імунітету.
Проте оприлюднення результатів ніяк не позначилося на успішності «генетичного» бізнесу. Як повідомляє тематичне видання громадської організації «Зелене досьє», після того як у 90-ті роки фармакологічні та сільськогосподарські компанії злилися воєдино i створили так звану «Індустрію життя», вже у 1998 році їхній капітал становив два трильйони доларів. А сьогодні, за даними видання, ці компанії володіють двома третинами світового ринку. І внаслідок їхньої діяльності площа земель, засаджених генетично зміненим насінням, збільшується на 60% на рік. Реакція землеробів на ГМО схожа на анекдот із життя. Наприклад, у Краснодарському краї місцеві жителі злякалися «жукостійкої» картоплі. Те, що даним видом не хоче ласувати навіть колорадський жук, наштовхнуло їх на думку, що й людині він не підходить для вживання. Погодився з ними і Мінсільгосппрод. Тут вважають, що експерименти із ГМО краще проводити тільки на технічних культурах. Отримувати, наприклад, бавовну чи льон, тканина з яких не м’ятиметься. А схрещування «їжака з вужем» краще нехай відбувається тільки в лабораторіях.
Агрономи у свою чергу вважають, що ГМО зможе стати причиною появи стійких бур’янів, які сприятимуть генетичному забрудненню грунту — їх переноситимуть вітер чи бджоли, і вони примусять мутувати природний матеріал. Для боротьби з ними, на їхню думку, потребується створення надсильних хімічних препаратів, які виснажать грунт. Словом, противники генетично змінених організмів безапеляційно заявляють про те, що одного разу випустивши ГМО з лабораторії, загнати їх назад буде вже нереально. І, до того ж, ставлять перед собою гамлетівське запитання: чи маємо ми право так різко порушувати встановлені природою закони, з урахуванням того, що саме втручання людини призвело до зменшення біорізноманітності та зміни клімату.
Але, як відомо, у кожному спірному питанні існує зворотний бік медалі. Основний аргумент прихильників експериментів із ГМО полягає в тому, що будь-який продукт чи рослину можна буде удосконалити. Наприклад, весь світ був приголомшений, коли вчені створили так званий «золотий рис». Адже його збагачення каротином могло б вирішити проблему хронічного авітамінозу у жителів країн третього світу.
Проте Україна через банальну відсутнiсть грошей поки стоїть на узбіччі цих суперечок.. У нас гамлетівське запитання швидше стосується продуктів харчування, що імпортуються в країну, які містять в собі ГМ-організми. Цього року громадська організація «Зелене досьє» поставила за мету відшукати генетично модифіковані організми в Україні. Співробітники у письмовій формі поцікавилися в 437-и компаній- виробників і компаній-реалізаторів харчової і сільськогосподарської продукції про те, чи знають вони про вміст ГМО в продукції, яку вони відпускають. Але відповіді вдалося дочекатися лише від 37 компаній, тобто від 8%. Переважно вони зводилися до того, що в Україні не існує правил, які б зобов’язували цікавитися подібним наповненням продукції, а отже, ні до чого і маркувати харчові вироби, що містять у собі генетично змінені інгредієнти... Представник однієї з компаній, що реалізує сою в Україні, стверджує, що у всіх імпортних продуктах ГМО присутній більшою чи меншою мірою. А ймовірність їх наявності велика практично у всіх товарах, що лежать на прилавках супермаркетів. Адже соя (а вона може бути як звичайною, так і генетично модифікованою) є і в хлібі, і в печиві, і в маргарині, і в їжі швидкого приготування, і в м’ясних продуктах, а також муці, чіпсах, шоколаді, цукерках і соусах.
Доктор медичних наук, співробітник Iнституту гігієни і медичної екології Ольга Тимченко стверджує, що наслідки від вживання ГМ-продуктів можуть виявитися навіть через кілька поколінь. Уже сьогодні очевидно, що вони сприяють збільшенню кількості алергиків та появі нових токсинів. Але про те, до яких змін у людини на генному рівні вони можуть призвести, поки ще нікому не відомо. Адже дослідження проводилися тільки на пацюках, і апаратура змогла зафіксувати тільки хромосомні зміни. До того ж, на думку О. Тимченко, наука не знає, яким може бути побічний ефект. Наприклад, зовсім нещодавно вирішили збагачувати всю муку, що випускається в Україні, фолієвою кислотою, оскільки вона, як з’ясувалося, підтримує імунітет. На щастя, вчасно пригадали, що вона ж у великих дозах сприяє і розмноженню ракових клітин. Тобто, без сумнівів, вживання борошняних продуктів із фолієвою кислотою збільшило б у країні рівень захворюваності на рак у кілька разів. «Народ має право знати, — говорить доктор медичних наук, — де є ГМ-організми, а де їх немає, і свідомо робити вибір. Адже на Заході, незважаючи на невщухаючі суперечки про ГМО, ніхто «кота в мішку» не купує. Оскільки до упаковки кожного продукту прикріплений лейбл, що містить інформацію про відсотковий вміст генетично змінених компонентів. А у нас, хоч ГМ-рослини і не дозволено вирощувати, факт наявності його похідних у їжі залишається для покупця таємницею за сімома печатями.» * * *
Міністерство екології і природних ресурсів на те, що відбувається, реагує досить спокійно. «Україна приєдналася до Картахенського протоколу, — говорить начальник управління біоресурсів Володимир Тарасенко, — а це означає, що ми не повинні боятися ГМО, а створювати ефективну систему біобезпеки». Останню формує законодавство, з чітко прописаними механізмами контролю, і, безумовно, НДІ, що займається генною інженерією. В інститутах, на думку В. Тарасенка, повинна бути сучасна апаратура, яка змогла б діагностувати можливу шкоду, заподіяну вживанням ГМО, а також місцевий контроль, який би стежив за тим, щоб експерименти з ГМО не використовувалися з «піратською»метою.
Погоджуються з міністерством і вітчизняні вчені. Завідувач сектора апробацій наукових досліджень НДІ буряка Григорій Апанасенко вважає, що Україна не може відставати від цивілізованих країн. І якщо на Заході проводять експерименти з ГМО, то чому Україна повинна ввести у себе мораторій? У НДІ агроекології і біотехнології заспокоюють тим, що, по суті, маніпуляції з генетично модифікованими організмами — та сама селекція. Але якщо раніше переносили окремі гени, то тепер цілий геном.
Щоправда, якщо врахувати, що в проекті бюджету-2003 науку знов-таки обділили й оновлення обладнання, швидше за все, не передбачається, то заяви про експерименти з ГМО на рідних просторах здаються дещо дивними. Як, втiм, і затримка з прийняттям Закону «Про біобезпеку», який би розділив продукти на прилавках магазинів на природні та з вмістом ГМО. Щоправда, хоч як це парадоксально, але 5 років тому саме відсутність законодавства врятувала Україну від вже згаданої «жукостійкої» картоплі. Неузгодження дозвільних документів Мінекології та МОЗ призвело до того, що 1300 тонн ГМ-картоплі, яку поставила в Україну компанія «Монсанто», довелося поховати в землю. Але очевидно, що у більшості випадках відсутність системи біобезпеки лише запалює зелене світло для того, щоб саме українці показали всьому світу, чим загрожує згодом вживання продуктів харчування, що містять ГМО, і чи існують у даних експериментах свої плюси
