Ніколи не писала листів електронною поштою. Не знаю, чи роблю правильно. Але все ж спробую. Я вже досить довго читаю вашу газету. Вперше вона потрапила до моїх рук 2006 року в літаку Київ—Мадрид. Газета мені сподобалась, і з тих пір завжди читаю її по комп’ютеру. А написати вам хочу ось у якій справі. Я вже більше десяти років живу в Іспанії. Мені ця країна подобається: хороші закони, ставлення до людей, подобаються іспанці з їх толерантністю, м’якістю, майже одностайним бажанням допомогти ближньому, якщо це потрібно. Коли я приїхала до Іспанії, то думалось: на 2—3 роки. А вже минуло десять. Та я все-таки вірю, що настане день, коли я повернусь додому. Іспанія і географічно, і культурно знаходиться далеко від України. Так склалось історично, що іспанці більше знають, що відбувається у Венесуелі, Чилі, Аргентині, ніж у тій самій Польщі або Чехії. А про Україну вже й геть мало знають. Особливо старше покоління. Пам’ятаю, коли я почала працювати 2002-го у хаті однієї 95-річної сеньйори, вона ніяк не могла запам’ятати, що моя Батьківщина називається Україна. Сеньйора до мене ставилась дуже погано, їй завжди хотілось чимось мене дошкулити. І треба визнати, що їй це вдавалось досить добре. Вона багато часу проводила біля телевізора. І у новинах досить часто говорили, що якісь іноземці пограбували банкомат або били дітей, за якими доглядали, або знущались із літніх людей, у яких працювали. І кожного разу вона кликала мене до себе і доповідала мені, що саме цього разу втнули мої співвітчизники. І чомусь моїми співвітчизниками були «екваторіанці». Слово «Україна» у голові моєї сеньйори ніяк не поміщалось.
Але вже через кілька років ситуація змінилась. Якщо спочатку українкам через погане знання мови, через те, що про Україну нічого не знали, платили менше, гірше брали на роботу, то вже за кілька років попит саме на українок ставав усе більшим, і тепер рідко яка українка тривалий час перебуває без роботи. Я вже багато років не доглядаю за бабусями, а працюю прибиральницею у поліклініці. І якось один лікар зі сміхом розповів мені, як літні іспанки змушені вивчати географію. Виявляється, що свекруха цього лікаря шукала жінку, яка доглядала б за її чоловіком-інвалідом. І ось сидячи на лавці з сусідками вона дізналась, що найкраще доглядають за літніми людьми українки. Але слово «Україна» свекрусі не запам’яталось, і тому вона пояснила своєму зятю, що найкраще шукати жінку з держави, яка знаходиться біля Росії, але не з Росії.
Це все я веду до того, що тепер коли я знайомлюся з іспанцями, то майже завжди вони вже мають якогось знайомого українця і вже не потрібно пояснювати, що є така держава Україна і є такий роботящий народ, як українці. Народна дипломатія уже зробила свою справу. Нас уже знають, які ми є. До нас в Україну іспанці вже їдуть у гості, їм вона подобається. Але у засобах масової інформації змінилось дуже мало. Про Україну було багато інформації тільки під час помаранчевої революції, потім показують бійки у Раді, газові конфлікти з Росією, і тепер іноді інформують про справу Тимошенко. Ось це, власне, й усе. Я і моя сім’я з нетерпінням чекаємо повідомлень від ЗМІ про Україну і дуже засмучуємось, коли інформація негативна. Мої знайомі іспанці часто говорять, що після того як вони познайомились зі мною, їм завжди цікава Україна. Це тішить, коли інформація позитивна. І ось хочу навести приклад, як прославляє Україну за її межами наша «доблесна» міліція. 2006 року проводили MONGOL RALLY. Двоє іспанців склали маршрут через Великобританію, Францію, Чехію, Україну, Росію, Казахстан, Узбекистан та Монголію. Остання іспанцям запам’яталась тим, що якась родина монголів запросила їх до своєї юрти і пригостила соленим чаєм. А чим запам’яталась Україна? Тим, що їх шість разів оштрафувала наша міліція за перевищення швидкості. А вже цими днями перед початком Євро-2012 один іспанський вболівальник поїхав на мотоциклі на чемпіонат, так у нього наші прикордонники вимагали хабар. Неодноразово. Він їм нічого не дав — і його в кінці кінців пропустили, та свої враження про Україну він розповів усій Іспанії. І ось виходить, що те добре уявлення про нашу країну, що намагаємось створити ми тут, у Європі, так легко псують ті, які покликані якраз очищати нашу державу від скверни. Вони і є скверна України.
