Гуртожиток Броварської центральної районної лікарні на трохи більше ніж 200 кімнат збудували ще 1988 року. Відтоді стіни та комунікації цього будинку не знали капітального ремонту. Ще у процесі зведення будівлі багато майбутніх мешканців допомагали будівельникам. «Ми виносили сміття за ними, мили тут усе, допомагали фарбувати. Висаджували дерева, облаштовували територію. Виходили постійно на суботники», — розповідає мешканка гуртожитку Марія ЄРМОЛАЄВА, яка працює в лікарні з 1988 року. У цей гуртожиток селили молодих спеціалістів, а також тих, хто стояв у черзі на квартиру. В перспективі, згідно з радянською системою житлового забезпечення, за кілька років усі мешканці мали б отримати повноцінні квартири. А в їхніх кімнатах у гуртожитку оселилися б нові молоді спеціалісти. Та розвал комуністичної країни фактично прикував сотні сімей до маленьких кімнаток, не пристосованих до довготривалого проживання. Люди одружувалися, народжували дітей. В кімнатах, площею 10 квадратних метрів, жило до п’яти осіб. Брак площі призвів до того, що люди почали облаштовувати для житла підсобні приміщення, актову залу, туалети.
«Якщо пройтися гуртожитком, то побачимо: люди живуть, як у гетто. У багатьох немає ні туалету, ні рукомийника, немає на чому готувати їжу. Гроші, які збирають з цих мешканців, ідуть на баланс лікарні. При тому, що жодного ремонту з дня побудови керівництво лікарні не робило», — розповідає «Дню» Олександра ЧОРНА, мешканка гуртожитку. За її словами, взимку розмір квартплати може сягати 600 гривень. «При цьому в будинку нічого не робиться. Труби ми міняємо самостійно. Ставимо пластикові вікна. На верхніх поверхах тече дах. Стіни у людей чорні від грибка. Відпадають шпалери. А головлікар відзвітувався в райадміністрації, що вже відремонтував покрівлю», — наголошує пані Чорна. Більше того, ще кілька років тому мешканці гуртожитку платили щомісяця за воду з розрахунку — 20 кубометрів води на людину. «В мене в кімнаті живе чотири людини. І раніше я платила за 80 кубів на місяць. Потім ми усе-таки дописалися, і мер міста нам дозволив поставити лічильники. Тепер я витрачаю 2-3 куби води на місяць», — розповідає Єрмолаєва.
Пізніше була проведена експертиза, яка виявила: загальний будинковий лічильник показував неправильні дані. «Це дуже обурило головного лікаря — він довго намагався довести, що загальний лічильник по дому працює правильно. Не інакше як саме через це він нині не дозволяє встановити індивідуальні лічильники електроенергії», — додає Єрмолаєва.
НЕДОСЯЖНА ПРИВАТИЗАЦІЯ
При цьому люди ніяк не можуть вплинути на цінову політику, тому що приміщення їм юридично не належать. Номінально його власником є центральна райлікарня. Виходом із цієї ситуації міг би стати закон 2009 року, який дозволяє приватизовувати кімнати в гуртожитку. За словами Олександри Чорної, скористатися новим законом мають намір 73% мешканців гуртожитку. Але з самого початку вони зіштовхнулися з проблемами. «Люди тоді зібралися й обрали мене головою Об’єднання користувачів гуртожитку. Провели загальні збори мешканців гуртожитку, і 18 серпня 2011 року вперше на сесії Броварської міської ради розглядалося питання приватизації кімнат у гуртожитку медичних працівників», — розповідає жінка.
Право на житло ще 1988 року мешканці даного гуртожитку отримали відповідно до норм чинного законодавства. У них є ордери на кімнати, таким чином вони мають повне конституційне право на це житло. «Але тоді, як і зараз, більшість депутатів не підтримало ініціативу мешканців гуртожитку, бо головний лікар Валентин Багнюк наполіг, що тільки він є «головним господарем свого персоналу і всього майна лікарні». Йому нагадали, що він технічний персонал і має займатися лампочками, вікнами, трубами і дахом. А якраз ми, мешканці гуртожитку, маємо вирішувати — буде приватизація чи ні. Після цього мене звільнили, а в лютому цього року я поновилася через суд», — повідомляє Олександра Чорна. Жінка розповідає, що за кілька місяців після поновлення її поставили в такі умови, що вона мусила звільнитися за станом здоров’я.
З часу відмови у приватизації люди вже пройшли не одну інстанцію, писали в усі можливі установи. Місцеві суди і влада підтримали позицію головного лікаря, а прокуратура та Адміністрація Президента стали на бік мешканців.
БЕЗ РЕЧЕЙ — НА ВИХІД
І все б нічого, говорять мешканці гуртожитку, можна було б і далі жити у цих кімнатах без приватизації, якби головлікар не почав виселяти людей під різними приводами. Юрій ОЛЕВСЬКИЙ працює в лікарні дитячим психіатром ще з 1983 року. «Вселився у гуртожиток із самого початку, ще 1988 року, тут і прописаний. А тепер мене звідси викидають, бо я нібито тут не проживаю. Ще апелюють до того, що в мене є частина батьківського житла у Броварах, яке я отримав у спадок. Але там живе моя сестра з сином. Нещодавно я повернувся з роботи, а в моїй кімнаті замінений замок. Дзвоню коменданту, а він каже, що я там більше не живу і тепер ордер виписаний на іншу людину», — розповідає лікар. а словами Олевського, свої речі він знайшов біля смітника.
Подібна ситуація й у травматолога Василя НОВАКА. «Я 23 роки відпрацював у лікарні і пішов нещодавно на пенсію за вислугою років. Після цього мене почали виселяти з кімнати площею 11,5 кв. м. За моєї відсутності комендант гуртожитку з помічниками вибили двері, винесли всі мої речі й замінили замки. А потім у кімнати поселили двох дівчат. Я звернувся в лікарню. Дівчат виселили і поселили мені молодого психіатра. Я прописаний за цією адресою, а цей хлопець — ні», — наголосив Новак.
ПРИМІЩЕННЯ — У СПІЛЬНІЙ ВЛАСНОСТІ МІСТА ТА РАЙОНУ
За словами головного лікаря Валентина БАГНЮКА, приміщення перебувають у спільній власності міста та району, а «такі гуртожитки приватизації не підлягають». Окрім того, він апелює й до поганого стану приміщення. «Щоб віддати на приватизацію це приміщення, потрібно витратити декілька мільйонів гривень. Треба повністю зробити ремонт усього — поставити лічильники, замінити проводку тощо», — підкреслив Багнюк. У лікарні, на балансі якої перебуває гуртожиток, зауважують, що виселяють лише за рішенням суду — тих, хто має інше помешкання. Конфлікт триває вже не перший рік.
Проблемами мешканців гуртожитку зацікавився й народний депутат від фракції «УДАР», заступник голови парламентської комісії з питань приватизації Павло РІЗАНЕНКО, який був обраний по броварському округу. В коментарі «Дню» він розповів, що найближчим часом має намір піти до міського голови і з ним шукати шляхи остаточного вирішення цього питання. Розповідає, що у місті є ще один подібний проблемний гуртожиток, жителям якого не дають дозволу на приватизацію житла. «До мене звернулися мешканці цих двох гуртожитків. Місцева влада ігнорує законні права мешканців. Я зроблю все, щоб люди змогли виконати дане законом право на приватизацію житла», — підкреслив Різаненко.
У той же час міська влада налаштована більш оптимістично. Мер міста Ігор САПОЖКО раніше в одному з інтерв’ю заявив, що найближчим часом планується прийняти компромісне рішення — приватизувати частину гуртожитку. «Ми зможемо залишити частину кімнат для службового використання, а частину — для людей, які мають право на приватизацію. Вони зможуть оформити на себе свої оселі», — підкреслив чиновник. Та правозахисники не впевнені, що найближчим часом ситуація так просто вирішиться. Заступник голови Комітету з соціального захисту мешканців гуртожитків Альона ГЕТЬМАН розповідає «Дню», що така ситуація існує по всій Україні й на даний момент вирішується дуже важко. «Зазвичай палки у колеса вставляють балансоутримувачі, які так чи інакше з особистих корисливих міркувань виступають проти приватизації. Для того, щоб приватизувати гуртожиток, його потрібно передати в комунальну власність міста. Щоб це зробити — має бути рішення балансоутримувача. Крім того, це необхідно узгодити з адміністрацією міста. Але на практиці цього дуже важко досягти» — розповідає Гетьман. «Балансоутримувачі часто домовляються з адміністраціями і, спільно діючи, не дають людям приватизувати оселю. За нашими даними, таких людей в Україні — до чотирьох мільйонів. Але насправді їх стає менше, але не через те, що вони отримують у власність свої помешкання. Багатьох вже повиселяли через суди. Деяким скасували ордери і примусили підписати договори оренди. А через рік управлінці гуртожитку можуть просто не продовжити договір і виселити людину на вулицю, хоча вона там прожила 15 — 20 років і була прописана», — підсумувала Гетьман.
Поки лікарі борються за свої кімнати в гуртожитку, назріває інша проблема: немає де жити молодим спеціалістам. Так, на одну кімнату в цьому гуртожитку претендують... 48 лікарів.
Загалом же, згідно з офіційною статистикою, наведеною на сайті «Україна комунальна», станом на 2011 рік в гуртожитках проживало майже 1,2 мільйона сімей, з них 807 тисяч — більше 10 років, 150 тисяч — протягом 6 — 9 років, ще 190 тисяч — від року до 5 років.
