Верховна Рада повернула на доопрацювання державний бюджет на 2013 рік. За словами депутатів, уряд має переглянути показники, зокрема «в бік дохідної частини». Також обіцяють, що більше буде профінансовано соціальну сферу, а це, мабуть, те, що найзрозуміліше громадянам, тому що стосується підвищення зарплат бюджетникам, перерахунку та підвищення пенсій, перегляду прожиткового мінімуму, підвищення соціальних виплат тощо. Соціальні видатки є основним складником державного бюджету, вони стосуються всіх громадян країни — від новонароджених дітей до пенсіонерів, проте не завжди задовольняють потреби родин і забезпечують їм належну якість життя. На жаль, в Україні велика частина населення вимушено розраховує на соціальну підтримку від держави, а не на власні сили. Державна соціальна політика України ще дуже далека від такої, яка сприяє розвитку людського потенціалу в країні, забезпечує можливості здобуття якісної освіти, отримання роботи, медичних послуг, загалом дає змогу жити гідно. Відповідно до даних за 2011 рік, Україна в рейтингу людського розвитку серед 187 країн посіла 76 позицію. ...Фахівці Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи за розробленою ними методикою щорічно розраховують індекси людського розвитку в регіонах України. Про те, як соціальний складник бюджету на наступний рік може сприяти такому важливому завданню, як забезпечення сталого людського розвитку, «День» говорить із заступником директора Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи, доктором економічних наук Оленою МАКАРОВОЮ.
2011 РОКУ ПЕРШЕ МІСЦЕ ЗА РІВНЕМ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ ПОСІЛА ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ, ДРУГЕ — ЧЕРНІВЕЦЬКА, ТРЕТЄ — ХАРКІВСЬКА
— Олено Володимирівно, традиційно до складових людського розвитку відносять очікувану тривалість життя, освіту, валовий продукт на одиницю населення. Це критерії рівня людського розвитку країн світу. А які регіони України належать до лідерів за станом людського розвитку — Київ, Львівська область, Донецьк?
— У нас є власна методика розрахунку індексу людського розвитку регіонів України, яку ми нещодавно вдосконалили і цього року представили новий варіант, затверджений спільним засіданням Державної служби статистики і президії Національної академії наук. Нині в нас є розрахунки за цією новою методологією. Ми її трохи спростили, бо минула містила понад 100 показників, і залишили тільки ті, котрі безпосередньо визначають людський розвиток. Це умови проживання, інфраструктура, рівень добробуту, доходи громадян, екологічний складник і соціальне середовище. Що ж до гідної праці, то це умови зайнятості, безробіття; демографічний блок включає показники тривалості життя, дитячої смертності; освітній — рівень освіти, середню тривалість навчання населення, питому вагу населення, яка має вищу освіту. Ми довго дискутували, чи вносити сюди новий показник — це середній бал ЗНО. Побачимо, як він працюватиме, але поки що дає непогані результати з погляду диференціації регіонів.
2011 року перше місце за рівнем людського розвитку посіла Закарпатська область, друге — Чернівецька (2010-го було навпаки), третє — Харківська. Чому так виходить? У нас завжди за екологічною комфортністю проживання кращими були західні області, а за економічним розвитком — східні. Це Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ — промислові регіони. Тепер ми помітили, що найкращі позиції посідають ті регіони, котрі можуть краще збалансувати економічний і соціальний розвиток. Це — Чернівецька, Закарпатська й Харківська області. Закарпаття виривається в лідери завдяки демографії — більша народжуваність, кращий стан довкілля, менша поширеність таких асоціальних явищ, як уживання наркотиків та алкоголю, нижчим є і рівень злочинності. На жаль, Донецький регіон, незважаючи на його потужний економічний потенціал, опинився лише на 18 позиції, загалом на Сході України — найгірші показники екології, вища алкоголізація, гірша криміногенна ситуація й нижчі показники народжуваності, у результаті — і гірший інтегральний показник людського розвитку. Справді, ми вже давно прийшли до висновку, що економічний розвиток не визначає людський розвиток повною мірою. Більше значення для життя населення мають комфортність проживання, стан довкілля, якість соціального середовища.
Останні позиції посідають Житомирська, Кіровоградська, Хмельницька й Херсонська області. Це — периферійні регіони, де всі показники — й умови проживання, й екологія, й економіка, і народжуваність — у середньому гірші. Несприятливий стан людського розвитку деяких регіонів пов’язаний із минулим розвитком і пережитими подіями, зокрема, погані позиції Житомирської області певною мірою є відлунням Чорнобильської катастрофи, від якої вона суттєва постраждала. Якщо ж брати показник добробуту, то він також є невисоким через низьку ефективність економіки в регіонах із найнижчими рейтингами. У таких областях поширеним джерелом доходів часто буває трудова, зокрема й «маятникова», міграція: поїхав — заробив — приїхав.
— Яке місце Києва в градації рівня людського розвитку?
— Київ ми взагалі виключили з розрахунків, тому що він дуже відрізняється від усіх регіонів. Столиця за всіма показниками, крім, мабуть, екології, так вирізняється серед решти, що ми відмовилися його включати.
— Як щодо місця України у світовому рейтингу людського розвитку? Є якісь зрушення? Адже торік із 187 країн ми були на 76 місці.
— Наразі Україна входить до групи країн із високим рівнем людського розвитку, хоча ми все ще значно відстаємо від рівня групи країн із найвищими показниками. Узагалі спостерігається позитивна тенденція — потроху ми просуваємося вперед. Гадаю, що позитив в оцінці людського розвитку передусім можна пояснити все ще високими кількісними показниками освіти (щоправда, є невпевненість у достатній якості національної освіти).
— Якщо говорити про очікувану тривалість життя, яку враховують при визначенні рівня людського розвитку. У нас кожна четверта дитина ризикує не дожити до 40 років...
— На жаль, реальність така, що проблеми зі здоров’ям населення справді можна назвати найболючішими, особливо це стосуються чоловіків. Якщо брати чоловіче населення, то 40% 16-річних хлопчиків на сьогодні ризикують не дожити до пенсійного віку. Тож у нас проблема саме із чоловіками, особливо працездатного віку. Якщо говорити про резерви підвищення тривалості життя, то саме цю групу можна розглядати як таку. Якщо зусилля спрямувати на цю категорію — маю на увазі спосіб життя, шкідливі звички, не дуже сприятливі умови праці, то тут можна було б досягти успіху, і середню тривалість життя всього населення ми могли б трохи покращити.
«У НАС НАРОДЖУВАНІСТЬ ЗРОСТАЄ СЕРЕД БІДНИХ І МЕНШ СПРОМОЖНИХ»
— У бюджеті на 2013 рік на виплати родинам із дітьми, інвалідам, малозабезпеченим асигнування збільшили на 26%. На вашу думку, це виправдано?
— Справді, у нас найбільше страждають сім’ї з дітьми. І найвищий рівень бідності — серед таких сімей. Я думаю, що цілком справедливо, якщо ця категорія буде пріоритетною. А тим більше якщо це стосується хворих, інвалідів. Інша справа, що в нас на систему соціальної підтримки йде дуже багато коштів. Як би цю проблему не обговорювали, усе ж це великий тягар для економіки. Напевно, тут потрібно просуватися в бік підвищення ефективності — не зменшувати фінансування, а спрямовувати на найнужденніших. Ось на ці сім’ї, де є найбільший рівень бідності. Оскільки в нас залишилася система, яка має такий категорійний характер (достатньо купити посвідчення — і ти вже матимеш гроші), то потрібно усунути зловживання й неефективне витрачання коштів.
— Також уряд запланував збільшити виплати при народженні дітей загалом на 9%. На першу дитину — 29,8 тисячі, на другу — 59,7 тисячі, на третю й наступні — 119,4 тисячі гривень. Це роблять для стимулювання народжуваності?
— Тут не все так однозначно. Справді, ці виплати сприяли підвищенню народжуваності — ми нині маємо позитивну тенденцію. Але ж є другий бік цього питання. Оскільки народжують дітей заради грошей неблагополучні сім’ї — там, де є нужденні, де вони не спроможні справитися із життєвими труднощами, то виникає небезпека, що це триватиме й далі. І це спровокує лише поширення бідності. Найстрашніше те, що убогість може мати спадковий характер: бідняки народжують таких же, і їх — більше, ніж тих, у кого середній рівень доходів і котрі при народженні дитини розраховують тільки на власні сили. На жаль, у нас народжуваність зростає серед бідних і менш спроможних.
— Це стосується народження другої, третьої дитини, тому що там більші виплати?
— Так, це стосується багатодітних родин, а таких більше серед бідного населення. Є контингент, який заради цих невеликих щомісячних виплат і народжує дітей. Цю тенденцію ми ще спостерігатимемо, але поки що маємо і збільшення кількості відмов від дітей. Отже, є ще одна небезпека в тому, щоб не збільшився контингент бездоглядних і хворих дітей.
40 % 16-РІЧНИХ ХЛОПЧИКІВ РИЗИКУЮТЬ НЕ ДОЖИТИ ДО ПЕНСІЙНОГО ВІКУ
— Також у проекті нового бюджету передбачено понад 500 мільйонів гривень на забезпечення закладів охорони здоров’я різноманітними медикаментами, матеріалами... Але вже доведено: стан здоров’я населення не залежить від коштів, які витрачає держава на медицину. Можливо, краще вкладати гроші в профілактику?
— Із медициною — складна проблема. Нині триває реформа, я не впевнена, що вона дасть результати, на які сподіваються реформатори. Дуже побоююся, що ми зруйнуємо те, що є, — і з педіатрами, і з дільничними лікарями — і що сімейні лікарі повною мірою не замінять тих, хто є сьогодні. А що ж до профілактики, то це справді найефективніший шлях. Ще дуже важливим є виховання свідомого ставлення до свого здоров’я, здоровий спосіб життя. Може, сьогодні молодь й більше ходить у спортзали, принаймні ми бачимо повсюди рекламу спортивних клубів, але взагалі кількість тих, хто веде неправильний спосіб життя, неправильно харчується, залишається великою.
— Недавно ООН оприлюднила дані, за якими рівень дитячої смертності у світі знизився загалом на 50%. Але в Україні все одно він майже удвічі вищий, ніж у Європі. Уряд заявляє, що наступного року має намір відкрити сім перинатальних центрів, реконструювати й обладнати наявні. На вашу думку, цього достатньо, щоб ситуація змінилася на краще?
— Вважають, що візитівка будь-якої країни — це показник рівня смертності дітей до одного року. За цим показником можна робити висновок про стан здоров’я та здатність до збереження здоров’я всього суспільства. Адже це свідчить про здоров’я батьків, спадковість. Тут може бути й таке: якщо дитина народилася з вадами, то, як правило, про неї турбуються протягом першого її року, намагаються «витягнути». Але треба мати на увазі, що така дитина потребуватиме особливої турботи і в подальшому житті. Це є проблемою, справді гуманне суспільство має приділяти цьому значну увагу.
— Щодо подовження тривалості життя, то, крім чоловіків, у нас є ще інші резерви?
— Із жінками менше проблем. Хоча якщо порівнювати тривалість життя українок із аналогічними показниками більш «благополучних» країн, то наші жінки теж живуть менше. Але це, напевно, загальна економічна проблема: якщо благополучнішим ставатиме все суспільство, то, відповідно, підвищуватиметься показник тривалості життя. Усе-таки найбільша проблема — із молоддю й чоловічим населенням.
ГОСТРІ ФОРМИ ЗЛИДЕННОСТІ В УКРАЇНІ В ОСНОВНОМУ ПОДОЛАНО
— Якщо говорити про бідність, то її рівень у нас знижується?
— Щодо подолання проблеми абсолютної бідності (це питома вага тих, хто має доходи, нижчі за прожитковий рівень), то тут ми пішли уперед, і нині можна казати, що гострі форми злиденності в Україні в основному подолано. А відносна бідність завжди буде існувати, її подолати майже неможливо, вона більше свідчить про нерівність і розшарування населення за доходами, ніж про справжню нужденність чи недоїдання. Тут варто докладати зусилля для зменшення економічної диференціації, недопущення поляризації та соціальної ізоляції окремих груп населення. Якщо «елітна» група українців акумулює левову частку всіх доходів, відмежовується від решти населення і не допускає проникнення до себе представників інших соціальних груп, то це, як правило, може загрожувати соціальними конфліктами й дестабілізувати суспільство. Ця проблема є досить актуальною для України, особливо зважаючи на вкрай низький рівень суспільної довіри (як між окремими групами населення, так і до влади). Із другого боку, є проблема маргіналізації. Коли бідна частина звикає жити на допомогу, змиряється зі своїм становищем і не має бажання (або можливостей) докладати зусиль, щоб вийти з цього стану, вона теж стає відірваною, ізольованою від суспільства, соціально відторгненою.
— Що можна зробити, щоб зменшити поляризацію в суспільстві?
— У Європі та багатьох інших країнах проводять політику соціального залучення: це спеціальні заходи саме для цих груп населення. Наприклад, візьмімо безхатченків, людей, які звільнилися з місць позбавлення волі, сиріт. Вони самі по собі такі слабкі, що не можуть інтегруватися в суспільство. Тому їм потрібні спеціальні послуги, допомога в отриманні хоча б тимчасового житла, навчанні, працевлаштуванні. Якщо ми це не зробимо, то вони спровокують ще більшу криміногенну ситуацію й поширення асоціальних хвороб, наприклад, таких, як туберкульоз. І тому суспільство, якщо не хоче постраждати від них, має докладати зусиль, щоб інтегрувати таких людей. Це можуть бути і громадські організації, але — за підтримки держави. Те ж стосується інвалідів. За кордоном широко використовують працю інвалідів. Часто кажуть, що їм потрібно організовувати на дому якусь працю. Але вони не хочуть сидіти вдома: їм потрібне спілкуватися, треба створювати організації, де б вони працювали в колективі. А для цього необхідна інфраструктура, транспорт, спеціальне облаштування будівель і доріг. Наголошую, що серед пріоритетів соціальної політики має бути виховання в молодого покоління екологічної відповідальності. Оскільки ми говоримо про сталий розвиток, який забезпечить якість життя і для майбутніх поколінь, то тут потрібно виховувати ощадливу поведінку щодо споживання енергії, води, природних ресурсів. У нас цьому приділяють недостатньо уваги, ми більше звикли говорити про необхідність зростання рівня життя, подолання бідності, забезпечення певного рівня споживання матеріальних благ, але настав час звернути увагу і на екологічні проблеми та глобальні виклики людському розвитку. Це дуже важливо, якщо ми думаємо про майбутнє. У світі — це проблема №1.
