Раз по раз в Україні виникають дискусії з приводу якості ліків, які закуповує держава. В середу в «Дні» йшлося про те, що громадськість пропонує організувати контроль за усіма етапами державних закупівель і використати міжнародні стандарти підтвердження їхньої якості. «Система закупівлі медичних препаратів в Україні є недосконалою і закритою», — переконані незалежні експерти. Як не дивно, але з ними погоджуються в Міністерстві охорони здоров’я, заявляючи, що корупція є причиною того, що хворим пропонують неякісні ліки. Зокрема, це стосується й закупівлі препаратів від туберкульозу, епідемія якого триває в Україні понад 12 років. Про особливості лікування хворих на цю недугу і проблеми, які заважають подолати епідемію, розповів «Дню» заступник міністра охорони здоров’я Валерій ІВАСЮК.
— Пане Валерію, чому так затягнулася епідемія туберкульозу, адже в повоєнні роки її вдалося здолати за рік?
— Справа в тому, що збудник туберкульозу — паличка Коха — впродовж мільйонів років співіснування з людиною постійно змінюється, внаслідок чого народжується більш витривала популяція, здатна продовжувати своє біологічне життя ще дуже довго. З часом паличка Коха не тільки не гине від антибіотиків, а й починає їх споживати: нові штами бактерії пристосовуються до нових ліків. Це явище називається резистентністю. Тому нині поширені моно- і полірезистентні форми туберкульозу. В 30-х роках, коли тільки-но почали застосовувати антибіотики, паличка Коха була до них дуже чутлива. Нині вона вже не боїться багатьох ліків, тому з кожним роком з туберкульозом боротися все складніше. Окрім біологічних чинників на шляху до подолання епідемії туберкульозу стоять ще й соціальні та політичні. Нині в Україні відкриті кордони, а через міграційні процеси ми отримали критичну масу доз інфікування нашого населення із країн Сходу, тож коли у нас з’являються певні успіхи в подоланні епідемії, знову відбувається «підсипання» резистентних форм захворювання з Середньої Азії та Індокитаю... А ще не слід забувати і про наслідки Чорнобильської трагедії, яка і досі руйнує імунітет українців...
У радянські часи була створена класична система диспансеризації хворих на туберкульоз або осіб, схильних до цього захворювання. Влада тоді розуміла, що туберкульоз — як маркер якості життя людей, а отже його в СРСР просто не повинно було бути. Найперше система подолання туберкульозу включала в себе грунтовне викладання фтизіатрії у вищих навчальних закладах. До програми державних іспитів випускникам медичних ВУЗів обов’язково включали питання діагностики і лікування цього захворювання. Тому будь-який медик, вперше зустрічаючись хворим, насамперед обстежував його на наявність туберкульозу. Дитину, в якої реакція Манту виявлялася позитивною, ставили на диспансерних облік, призначали посилене харчування, раз на рік проводили безкоштовне санаторно-курортне лікування і двічі на рік — повне медичне обстеження. Тому при такій системі в Радянському Союзі спалах епідемії був лише двічі — після Голодомору і у повоєнні роки.
Нині система диспансеризації зруйнована. Туберкулінові проби хоча й роблять, але є ознаки сумнівної якості туберкуліну, наприклад, щодо його очищення. Якщо ж у людини виявляють позитивну реакцію на туберкулін, держава не бере на себе обов’язок обмежити доступ до цієї людини збудника хвороби. Зруйнована й система підготовки медичних кадрів, які лікують туберкульоз: ті кафедри фтизіатрії, які ще залишилися, перебувають у жалюгідному стані через брак фінансування.
— Але ж у період епідемії зруйнувати систему підготовки фтизіатрів — неприпустимо.
— Саме так. Я брав участь у створенні концепції Національної програми боротьби із туберкульозом, яка була прийнята парламентом V скликання. Там є цілий комплекс заходів, спрямованих на відновлення викладання фтизіатрії у медичних інститутах, незалежно від факультету. Це вже почали робити з 2006 року.
— Чи може вакцинація гарантувати профілактику туберкульозу?
— Вакцинація значно підвищує шанс не захворіти на туберкульоз. Проте вакцина БЦЖ, яка нині застосовується, створена на основі штаму палички туберкульозу, якому майже 40 років і який вже не актуальний. Тому вакцину давно треба змінювати.
— Чому ж тоді її не змінюють?
— Виробляє вакцину БЦЖ одне із підприємств Харкова, а виписує тендерну документацію санітарно-епідемічна служба МОЗ. Хоча, на мою думку, це має робити урядовий Комітет соціально небезпечних захворювань, який минулого року створений Президентом України. Треба сконцентрувати управління державними заходами iз подолання СНІДу і туберкульозу в одних руках.
— Доводилося чути від деяких медиків, що в Україні сумнів в якості викликає не тільки протитуберкульозна вакцина...
— Складовими системи використання ліків є пацієнт і лікар. Пацієнти небезпідставно незадоволені якістю ліків, лікарів не влаштовують ні якість частини ліків, ні якість деяких вакцин, та, попри це, держава продовжує закуповувати такі препарати. Я, як лікар, вважаю, що пацієнт — завжди правий. Якщо суспільство не вимагає правильних рішень, то влада, як система примусу, відстоюватиме тільки свої інтереси. Для того, щоб відшукати істину, цивілізований світ розробив систему критеріїв оцінок, яка включає в себе створення інститутів, котрі забезпечували б реєстрацію лікарських препаратів та визначали їхню якість, гарантували зворотній зв’язок між пацієнтом і лікарем, аби пересвідчитися, що обіцяна якість препаратів відповідає дійсності. Повинен бути єдиний стандарт, за яким можна було б перевіряти достовірність даних, поданих виробником, котрий хоче продати свою продукцію. Наприклад, у Мюнхені створений інститут імені Пауля Ерліха, де проходять стандартизацію усі засоби, які направляються на реєстрацію, і визначається якість всього того, що має відношення до життя людини. Подібний дослідницький заклад є й у Америці, а також у Росії. В Україні такої системи немає. Проблема полягає в тому, що в нашій державі Міністерство охорони здоров’я є монополістом, який в собі зосереджує функції замовника на медичну продукцію, реєстратора, визначника якості, закупника медичної продукції, експерта і аналітика. Зосередження всіх цих функцій в одних руках породжує конфлікт інтересів, провокує корупцію, прийняття корпоративних рішень, приховування інформації не тільки від суспільства, але й від держави. Виникає така собі монополія на істину. Також у нас відсутня система адміністративного і кримінального покарання за навмисні або ненавмисні дії держави чи лікарів, які призначають пацієнту неякісне лікування. На жаль, судова система в Україні не вміє захищати права людини на здоров’я.
— На вашу думку, що потрібно зробити, аби усунути таку «монополію на істину»?
— Насамперед, потрібно вивести із підпорядкування МОЗ функції реєстрації та визначення якості тих препаратів, які Міністерство потім закуповує. Здійснювати це має стороння незалежна структура під пильним наглядом Комітету захисту прав споживачів, громадських організацій. Також слід запровадити стандарти стосовно того, якими інструментами визначати якість продукції медичного призначення. Наприклад, в протоколі проведення семінару-наради за підсумками роботи фтизіатричної служби у 2006 році провідні фтизіатри України констатують, що для лікування туберкульозу у нас застосовуються неякісні ліки, і тому медики вимагають ввести до тендерної документації щодо закупівлі протитуберкульозних препаратів перекваліфікацію ВООЗ з метою недопущення закупівлі таких медикаментів. Для того, щоб закуповувати недорогі, але якісні препарати, ВООЗ проводить експертизу якості і видає відповідний сертифікат. Окрім цього, існує наказ МОЗ від 2006 року, яким зобов’язується в систему виписування замовлення тендерної документації на закупівлю протитуберкульозних і протиснідових препаратів ввести перекваліфікацію ВООЗ. Однак Міністерство юстиції України та Тендерна палата зробити це нам забороняють, потураючи інтересам певних бізнесових кіл. Тому лікарі вимагають: доки Україна не створила власну систему реєстрації і визначення якості медичних препаратів, всі ліки, які закуповуються, повинні мати сертифікат ВООЗ. Більшість протитуберкульозних ліків, які закуповує МОЗ, сумнівного вітчизняного виробництва, швидше це — пакетування складових, які, наприклад, виробляються в Індії. На жаль, більшість препаратів, які ми закуповуємо, не мають перекваліфікації ВООЗ. Виробники, які пропонують медичну продукцію, нібито і різні компанії, та господар у них один. Якщо Міністерство обирає іншого постачальника, то ці фірми, котрі продають дешеве і погане, за допомогою своїх сателітних фірм «затягують» МОЗ по судах, чим примушують його здійснювати закупки у того виробника, який програв. Це — як «колесо Фортуни» в якому Джек-пот щорічно становить близько 500 мільйонів гривень, які виділяються на закупівлю медичних препаратів і які опиняються в руках одних і тих комерційних структур. Така система просякнута корупцією, гендлярськими інтересами, далекими від турботи про здоров’я нації. Аби підвищити ефективність неякісних ліків, медики змушені призначати високі дози, що призводить до виникнення тяжких захворювань. Вихід із цього має бути лише один — треба терміново змінювати законодавчу базу.
— То все ж, як нині в Україні подолати епідемію туберкульозу?
— Подолати епідемію туберкульозу можна за умови, якщо Україна підпише угоду про єдиний епідемічний простір, передусім, з Росією. Ми не можемо закрити кордони і припинити міграцію, в тому числі й приховану. Якщо дії з подолання хвороби будуть спільними, то підвищиться й ефективність боротьби з нею. Також слід змінити законодавство в системі забезпечення медиків і пацієнтів якісними обладнанням і медпрепаратами. А ще Президенту України необхідно повернути міністра охорони здоров’я до складу Ради Національної безпеки, як це було раніше.
